Хвилина мовчання: згадаймо авіаінженера Олександра Савченка
Чоловік пішов на передову добровольцем
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Савченка.
Олександр Савченко мав успішну кар’єру, працював авіаінженером. Ніколи не служив у армії. Але після повномасштабного вторгнення пішов до ЗСУ добровольцем. 35-річний солдат загинув 11 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання на Луганщині. Між селами Макіївка та Площанка захисник зазнав смертельних поранень у бою з окупантами.
Олександр народився у Києві. Навчався у середній загальноосвітній школі №161. Ще з молодих років його приваблювали літаки і авіація, а технічний склад розуму дозволив легко вступити до Національного авіаційного університету.
У 2010-му здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Авіація та космонавтика» і фах інженера з керування й обслуговування авіаційних систем. Навчався дуже добре та став одним з небагатьох своїх однокурсників, хто одразу почав працювати за фахом. Йому це дійсно подобалося. Того ж року почав працювати на державному підприємстві «Антонов», де зустрів свою майбутню дружину Оксану.
Згодом рік працював в авіакомпанії «Аеросвіт». З 2013 року і до повномасштабного вторгнення був провідним інженером авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України».
У чоловіка було безліч хобі: грав на гітарі, займався нумізматикою, любив походи та життя.
Будував літаки, а життя змусило їх збивати
«Будував літаки, ремонтував, забезпечував льотну придатність», – зазначив про Олександра його одногрупник.
Коли почалася велика війна, пішов літаки збивати, ворожі. Служив зенітником. До війська вступив добровільно. Свого батька лише поставив перед фактом.
«Це була його воля, і я з цим змирився. Мати плакала звичайно. Він в армії не служив, навіть військової кафедри не закінчував», – сказав тато загиблого.
На фронтових відео Сашко завжди усміхається. Таким він і був по життю, кажуть родичі.
«Він був одним із найбільш життєрадісних людей, яких я знав. Я з дитинства міг посміятися з ним про все», – розповів племінник загиблого воїна Олександр.
Це племінник Сашка, його повний тезка. Теж Олександр Савченко, теж військовий. Та голова їх сімейства також називається Олександр.
«Дідусь завжди хотів, щоб у нього син був Саша, онук і правнук Саша. Щоб не плутати, діда називають Шурік, Саню називали Саня старий, а мене Саня малий», – сказав племінник Олександр.
Між ними шість років різниці. Тому дядько завжди був йому за старшого брата.
«Я дуже ним пишався, завжди рівнявся на нього. У свої 35 він досяг дуже багато. Якби не війна, досяг би ще більшого», – поділився племінник.
Сашко воював на складних напрямках – у Слов’янську, Мар’їнці. Загинув, виконуючи бойове завдання на Луганщині неподалік Кремінної. Звідти родом його племінник. Ще жартував: як звільнять місто, то житиме в його покинутій оселі.
«Просто не можу повірити в те, що сталося. Він був з прекрасним почуттям гумору, справжнім братом, другом, міг завжди підтримати», – зауважив побратим Артем.
Олександра поховали на Алеї Героїв у Вишгороді, де щораз більшає хрестів. На могилі тільки живі квіти. Так просили родичі.
Нездійсненна мрія Олександра
У захисника залишилися кохана дружина Оксана, 4-річний син Дем'ян та 8-річна донька Іванка, які дуже його любили і люблять. І понад усе мріяли, щоб тато повернувся додому. Залишилася і їх нездійснена мрія – доповнити настінну карту родинних подорожей.
«У них була скретч-карта, де вони замальовували країни або регіони, де вони бували. Він би хотів, щоб ця карта зростала і зростала», – розповів племінник Олександр.
«З дитинства його батько та мій дід прищеплював нам любов до риболовлі і подорожей. При останній нашій зустрічі ми планували після війни відновити цю традицію, і поїхати подалі від цивілізації та гарно порибалити, а по вечорам сидіти біля вогню та згадувати якісь божевільні військові історії… Ти найкращий з людей, яких я знаю, і з цим неможливо змиритися, що тебе більше немає з нами. Не було справи чи роботи в якій ти не міг розібратися і зробити це якісно та на всі сто відсотків. Завжди допомагав, радив, підтримував. Найкращий з людей. Син, чоловік, батько, брат, дядько», – зазначив військовослужбовець Олександр Савченко, племінник героя.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять всіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0