Хвилина мовчання: згадаймо журналіста Богдана Бітіка
Чоловік тривалий час прожив за кордоном, проте повернувся на Батьківщину
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Богдана Бітіка.
Приїхав в Україну незадовго перед війною – після двадцять одного року, проведеного в Індонезії. Волонтерив, розвозячи обіди українським бійцям, які торік навесні боронили Київ. Допомагав іноземним журналістам, які приїжджали в Україну висвітлювати події війни. Богдан Бітік загинув у Херсоні від російської кулі, яка прошила синій жилет із написом «Преса», пройшла крізь тіло і поранила італійського газетяра, що був поруч… Детальніше про чоловіка розповіла НСЖУ.
«Він був дуже талановитою людиною. Володів англійською, китайською, індонезійською, в’єтнамською мовами. Завжди був готовий прийти на допомогу… Мав багатьох друзів – і не лише в Україні, а по всьому світові. Сьогодні наша родина – у глибокій скорботі, особливо мати… Вона, як кожна єврейська мама, дуже близька зі своїми дітьми… – розповів Богданів брат Борис Бітік. – Ми з Богданом, наші сини – це вся її родина, всі, хто в неї є…»
Богдан Олегович Бітік народився 1977 року, киянин. Лінгвіст, вивчав східні мови в Київському національному університеті імені Т. Шевченка. Викладав у Сяменьському університеті в Китаї. Там познайомився з майбутньою дружиною індонезійською китаянкою Ерлією. Подружжя має 21-річного сина Олександра, який навчається і працює в рідній для нього Індонезії.
Перебравшись на батьківщину дружини, Богдан завів бізнес – виробляв ротангові меблі. Згодом це стало сімейним бізнесом родини Бітіків, і до 2010 року сім’я стала найбільшим постачальником ротангових меблів в Україну.
«У тому ж 2010 році Богдан отримав індонезійську державну нагороду за те, що допоміг врятувати кількох українок із сексуального рабства. Вони приїхали в Індонезію працювати моделями і потрапили в руки мафії з одної колишньої радянської країни. Їх змушували надавати сексуальні послуги. Українські родичі почали шукати дівчат і звернулися в українську поліцію, а та – в Інтерпол. Однокласник нашого покійного батька працював у Інтерполі, і він попросив допомогти. Громадян України в Індонезії тоді були одиниці. Богдан практично самотужки знайшов дівчат і витягнув їх із рабства, допоміг повернутися на батьківщину», – розповів Борис Бітік.
Останнім часом меблі, які виробляла компанія Богдана, стали продаватися гірше, і чоловік змінив напрямок діяльності, став працювати у В’єтнамі інструктором з кайтсерфінгу – морського виду спорту, катання на дошці, що рухається завдяки силі повітряного змія…
Коли стало очевидно, що в Україні от-от має початися війна, Богдан приїхав на Батьківщину. Тут його й застала війна. Останні сім років чоловік мешкав у селі Пухівка Броварського району на Київщині.
Брат Богдана Борис працював шеф-кухарем у заміському клубі поблизу Пухівки Київської області, і під час оборони Києва готував їжу для бійців. Богдан допомагав розвозити обіди по блокпостах. Потім знайомі військові попросили його перегнати машину зі Львова до Києва. Богдан поїхав до Львова і там познайомився з іноземними журналістами.
У перші тижні війни професія фіксера – місцевого помічника іноземних журналістів – стала стрімко набувати актуальності. Богдан як людина, що володіла багатьма мовами, досконало знала англійську, ідеально для цієї роботи підходив.
Майже одразу Богдан познайомився з репортером італійської «La Repubblica» Коррадо Зуніно. З ним здійснив цілу низку поїздок на фронт. Також супроводжував одного з японських журналістів. Виїжджали на декілька днів, на тиждень. Були і під Херсоном, і в Ізюмі, і під Бахмутом, – розповідає Борис Бітік. – Фатальною для Богдана стала шоста поїздка…»
Борис Бітік каже, що не розуміє, як так сталося, що Богдан був у тій поїздці без бронежилету.
Ось як події фатального 26 квітня 2023 року описує Коррадо Зуніно, котрого супроводжував Богдан.
«Ситуація в місті Херсон була доволі спокійна, я чув два-три постріли далеко, на протилежному березі Дніпра, який контролюють росіяни. Тож ми доїхали до (Антонівського – ред.) мосту…» – розповів журналіст.
Залишивши машину, вони з Богданом рушили пішки.
«Ми вийшли. Українські військові кричать нам: «Go away!» («Відходьте!» – ред.). Ми одразу пішли, – згадує Зуніно. – Я чув, що вони казали «Преса». Поки я був ззаду, Богдан все ще стояв грудьми до російської сторони. У цей момент я почув шипіння і відчуття, яке я можу визначити як печіння на моєму плечі. І я побачив, як Богдан упав на землю».
Куля снайпера пройшла крізь тіло Богдана, крізь його легені й влучила в Коррадо.
«У мене є фото, де Богдан лежить на мосту в синьому жилеті з написом «Преса». Росіяни точно бачили, що стріляють у представників медіа, – каже Борис. – Принаймні, було чітко зрозуміло, що це цивільні, адже жодних ознак військового одягу на них не було. Безглузда, безглузда смерть. Велика втрата для нашої родини і для друзів Богдана.»
Поховали Богдана Бітіка в с. Пухівка на Київщині.
«Вбивство українського продюсера Богдана Бітіка та поранення італійського журналіста Коррадо Зуніно під час їхньої журналістської роботи у Херсоні є новим воєнним злочином росіян. А також є свідченням небезпеки нашої професії, – написав у соціальній мережі голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Глибокі співчуття родині та близьким Богдана, побажання одужання Коррадо Зуніно».
Воєнні злочини росіян проти журналістів на території України відбуваються вже девʼятий рік. За даними ІМІ, Богдан Бітік став 54-м медійником, що загинув унаслідок російської агресії і дев’ятим медійником, який загинув під час виконання журналістських завдань. За кожен злочин країна-терорист має понести покарання.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0