Хвилина мовчання: згадаймо поета Юрія Руфа (Дадака)

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Юрія Руфа (Дадака).

Чоловік був родом із міста Бережани на Тернопільщині. Поет, громадський діяч, засновник літературного проєкту «Дух Нації» й бренду одягу ҐWear, науковець. З початком великої війни воював у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Загинув 1 квітня в бою біля міста Попасна Луганської області. 9 квітня його поховали на Личаківському кладовищі у Львові. Юрію був 41 рік. У письменника залишилися дружина і дві дочки.

У дитинстві сім’я Юрія переїхала до Львова, де він навчався та викарбовував себе як особистість. Хлопець мав націоналістичні погляди, багато читав, а в 14 років почав писати вірші.

Навчався в Національному лісотехнічному університеті за фахом «Технологія деревообробки». Здобув диплом інженера-технолога. 2008 року став кандидатом технічних наук, захистивши дисертацію. Обіймав посаду доцента кафедри технологій лісопиляння, столярних і дерев'яних будівельних виробів. Також Юрій прославився науковою діяльністю.

Юрій Руф відомий критичними поглядами на традиційну українську поезію, де, за його словами, українців переважно зображають, як бідних і нещасних. Така поезія занижує самооцінку та почуття національної гордості. Тому чоловік вважав свою поезію одним із типів поетичної пропаганди патріотизму. Він пропагував поетичні рядки, спрямовані на підвищення бойового духу, мотивацію та почуття національної гордості.

Його збірка «На зламі епох» (2015) присвячена українським героям нинішньої російсько-української війни, там є вірші, що згадують окремих осіб, військових частин, українських воїнів, боїв та інших військових подій.

Друзі розповідають: до повномасштабного вторгнення Руф не мав військового досвіду. Це не давало йому спокою, адже тримати зброю – велика відповідальність. Не хотів когось підвести. Але попри це вважав, що замало робить у житті, що може більше. 24 лютого минулого року він таки пішов у військкомат і задіяв усі знайомства, щоб того ж дня вирушити на передову.

Однокласниця й подруга військового Оля Тесляк пригадує: «Після школи доля нас звела вдруге, коли був Майдан. Ми волонтерили, а потім дружили. Юра пропагував здоровий спосіб життя, не вживав алкоголю, займався спортом. А головне: він це сповідував. Його переконання неможливо було знищити. Він був людиною слова, не було чогось, за що б він узявся й не виконав. Юрій ненавидів усе, що було пов’язане з Росією. Він міг би й надалі пропагувати українське, писати вірші, вести фестивалі, за ним ішла би молодь, багато людей рівнялися на нього…»

Тамара Горіха Зерня, українська письменниця, волонтерка й кума Юрія Руфа, описує його як запального й незвичайного хлопця. «Він інтелектуал. Ми з ним стільки сперечалися, але це була інтелектуальна насолода. Юра вірив, що в обговореннях народжується істина. Руф мав чітке уявлення про те, яким повинен бути патріот, націоналіст. Він був переконаний, що це той, хто заробляє та вкладається в тему України, української ідентичності», – говорить письменниця.

Тамара разом зі своїм чоловіком Святославом обрали Юрія хрещеним для свого сина. Для подружжя Руф був моральним авторитетом. «Я була впевнена, що він показуватиме синові приклад, буде натхненником. Я назвала б Руфа провідником. Він справді був лідером. Людиною, яка запалювала, яка дуже переживала й уболівала за Україну. Постать Руфа для мене співмірна з постатями великих достойників, як, наприклад, Степан Бандера», – каже Горіха Зерня.

Від 24 лютого захисник вів у своєму телефоні щоденник. Останній запис датується днем його загибелі. Дружина Ірина попросила Тамару Горіха Зерню відредагувати нотатки, щоб видати їх. «Мені це надзвичайно важко дається. Я читаю й не можу змиритися з його смертю», – каже письменниця.

Як відомо, Хмельницька міська рада перейменувала вулицю і провулок Чехова у вулицю і провулок Юрія Руфа. У Львові також названа вулиця на його честь, а в Івано-Франківську – озеро.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.