Хвилина мовчання: згадаймо Героя України Андрія Кизила

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Кизила.

Андрій Кизило родом із Умані, з династії військовослужбовців. Змалку хотів стати військовим, як його дід і батько, тож після закінчення 9 класів Уманської міської гімназії № 2 у 2008 році вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, випускник 2010 року. 

Навчання продовжив у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, випускник факультету бойового застосування військ 2014 року.

У травні 2014 року зарахований до складу 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква).

Одружився Андрій в липні 2014 року, коли після закінчення Академії сухопутних військ у Львові був направлений у зону АТО разом із 72-ю бригадою, куди був зарахований після Академії. На весілля його відпустили ненадовго.

З липня 2014 року брав участь у бойових діях в Донецькій області. Став командиром роти в 21 рік.

Учасник боїв за село Петрівське Волноваського району (14 лютого 2015 року) та село Новоласпа Бойківського району (10 серпня 2015 року). Понад півтора року особовий склад роти під командуванням старшого лейтенанта Кизила тримав оборону в полях у районі міста Волноваха.

Говорив про те, що його поколінню пощастило не відсиджуватися в кабінетах, а справді захищати власну землю і народ.

Говорив про те, що його поколінню пощастило не відсиджуватися в кабінетах, а справді захищати власну землю і народ. "Моє покоління не бачило отої служби в армії, скажем так, мирної. Ми тільки бачили бойову армію. І це є підґрунтям для розвитку нашої армії – навіть, думаю, вище, ніж стандарти НАТО", - зізнався Андрій за життя журналістам.

У 2015 році старший лейтенант Андрій Кизило був визнаний найкращим командиром роти в секторі «М». Згодом призначений заступником командира 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

У січні 2017 в промисловій зоні Авдіївки очолювана ним штурмова група із 19-ти бійців виявила ворожу диверсійно-розвідувальну групу та вступила з нею в бій; противник був вимушений відступити до своїх позицій. У той час розпочався артилерійській обстріл з ворожого боку. Андрій Кизило ухвалив рішення зайняти взводний опорний пункт супротивника задля збереження життя своїх підлеглих. Внаслідок бою ворог втратив 20 бойовиків, одного взяли в полон.

Командир штурмової групи загинув із двома бійцями – молодшим сержантом Володимиром Бальченком і солдатом Дмитром Оверченком – від прямого влучання міни калібру 120 мм в окоп. На тому місці побратими з 72-ї окремої механізованої бригади встановили пам’ятний знак. Відвойовану позицію «Алмаз» в авдіївській промзоні на його честь перейменовано на «Орел».

1 лютого 2017, посмертно, отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»  – за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

У березні 2017 Андрія Кизила навічно зараховано до 1-ї навчальної роти Київського військового ліцею імені І. Богуна, де облаштовано куточок пам’яті, а у квітні цього ж року на фасаді будівлі встановлено меморіальну дошку. У липні 2017 його ім’ям названо одну з вулиць рідного міста, а в листопаді 2019 – Києва. 

По смерті у Героя залишилися дружина Оксана та 8-місячний син. Зараз Артему, сину Героя України Андрія Кизила, вже майже шість років.