Хвилина мовчання: згадаймо майданівця та захисника Андрія Хабінця

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Хабінця.

Андрій Хабінець, боєць 25-ї Січеславської повітрянодесантної бригади, загинув на війні з Росією, коли йому було 55 років. Він був учасником двох українських революцій і АТО і міг би не йти в армію знову, коли почалася масштабна війна, – мав важку контузію й травму. Але пішов служити. Вдома чоловіка не дочекалися дружина, донька й троє онучат. 

55-річний Андрій Хабінець був киянином у п’ятому поколінні. Водночас – наполовину росіянином, його мама – росіянка. А от у родині батька Андрія завжди говорили українською, розповідає його дружина Ірина Острова. Любов до України й відданість їй Андрій перейняв від діда, батькового тата.

Через 40 днів після народження Андрія помер його батько. Мати ростила його сама. Разом з дідами – вони мали на нього вплив. Один із них був військовим, пройшов Другу світову. У родині у Андрієві виховали людяність, готовність завжди прийти на допомогу. З особливою повагою він ставився до жінок. 

Андрій із дружиною познайомилися ще студентами. Тоді ж, дуже скоро, взяли шлюб. Вони вчилися в КПІ в одній групі й були інженери-механіки за освітою. На третьому курсі в пари народилася донька, проте вирішили не брати академвідпусток – «добивати» навчання, «прориватися».

Грошей катастрофічно не вистачало. Андрій влаштувався працювати у відділ підводного зварювання в інститут Патона. Працював водночас на двох або й трьох роботах, шукав підробітків.

Першим досвідом участі у буремних політичних подіях для чоловіка була Помаранчева революція 2004 року. А 2013-14-го він став учасником Революції гідності. 

«Вперше ми вийшли на Майдан з чоловіком 1 грудня, коли побили дітей. Потім ми приходили щонеділі – показати, що люди за справедливість. Я працювала поблизу, на Михайлівській, у банку. Ми приходили – приносили їжу, гроші, теплі речі, шини, підтримували. 11 лютого, якраз тоді приїхала Вікторія Нуланд (на той час помічниця держсекретаря США – ред.), Андрій з іншими хлопцями стояли на Інститутській – стримували «Беркут». Вони стояли й не пропускали їх. Ми думали: якщо помічниця держсекретаря США приїхала, то не будуть чіпати, а вони почали розганяти», – розповіла Ірина.

Тому й Андрій вийшов на Майдан – проти несправедливості, проти беззаконня. Подружжя брало участь і в акціях Автомайдану.

Одразу після цього Андрій почав волонтерити для армії разом з колегами по фірмі, де він працював брокером.

Наприкінці серпня 2014 року Андрієві прийшла повістка. До того він сам ходив записуватися у військкомат, але від родини це приховував. У той час йому вже було 47 років. Не зупинив ні вік, ні хвора нога – після складного перелому Андрій шкутильгав. Усе екіпірування чоловікові дружина з донькою купили за свої гроші.

Чоловік потрапив у 25-у бригаду, став командиром БДМ – бойової машини десанту. Однією з найгарячіших точок для бійця була шахта Бутівка.

На фронті військовий отримав обмороження ніг, а потім – контузію. Демобілізувався восени 2015-го.

2021 року Андрій підписав контракт із ЗСУ і знову потрапив у 25-у бригаду, командирів якої він дуже цінував. Був у резерві.

На другий день повномасштабної війни чоловік поїхав на фронт. Андрій потрапив на Донеччину. Там він отримав осколкове поранення середньої тяжкості, але після госпіталю знову повернувся на передову.

Загинув Андрій Хабінець у червні під час виконання бойового завдання на Донеччині, під селом Мозанівка. Він ішов першим, побратими – за ним. Отримав кульове поранення, несумісне з життям.