Це історичний момент: цифрові технології можуть прискорити хід правосуддя
Кажуть, журналістика – це перший чорновий варіант історії. Проте дуже часто журналісти, які стають свідками історії, що відбувається в умовах війни, стикаються з тим, що їхні чернетки вважаються надто грубими, надто скомпрометованими, щоб бути прийнятними доказами, коли справа доходить до доведення воєнних злочинів.
Джанін ді Джованні, яка робила репортажі з багатьох воєн, більш ніж будь-хто, хоче це змінити. Вона є співзасновницею та виконавчою директоркою проєкту The Reckoning Project: Ukraine Testifies (Проєкт «Розплата: Україна дає свідчення») – ініціативи, спрямованої на навчання журналістів та дослідників щодо збору свідчень, які будуть юридично прийнятними в національних та міжнародних судах.
Проєкт «Розплата» був створений у 2022 році, через два дні після російського вторгнення в Україну, коли Пітер Померанцев, британський письменник, режисер-документаліст і фахівець з російської пропаганди, який народився в Києві, зв'язався з ді Джованні. «Він зателефонував мені і був весь у сльозах, – пояснює вона. – Він українець, вся ця концепція вторгнення Росії в суверенну країну була неймовірно тривожною, вона була такою жорстокою з самого початку, що він запитав: «Що ми можемо зробити такого, що виходить за межі журналістики?».
Путін розпочав три війни, які схожі між собою
Пітер Померанцев, автор книг «Нічого неправдивого і все можливо» та «Це не пропаганда», зараз є старшим науковим працівником Інституту SNF Agora при Університеті Джона Гопкінса в США, де є співкерівником ініціативи «Арена» «присвяченої подоланню викликів дезінформації та поляризації в цифрову епоху».
Ді Джованні, яка упродовж 30 років займається репортажами про права людини у конфліктах на Балканах, в Африці та на Близькому Сході, опублікувала дев'ять книг, серед яких «Ранок, коли вони прийшли за нами: Репортажі з Сирії» та нещодавня «Зникнення: сутінки християнства на Близькому Сході», які були відзначені численними нагородами. Вона також працювала в академічних колах.
«Упродовж останніх 10 років я поступово відходила від журналістики, бо відчувала певне розчарування від того, що з початком сирійської війни журналістика має менший вплив, ніж тоді, коли я робила репортажі з Боснії, Руанди чи навіть Косово, – пояснює вона. – Коли я почала висвітлювати війну в Сирії, то зрозуміла, що вплив журналістів на політику значно менший. Тож повернулася до університету і 2015 року отримала ступінь магістра міжнародного права. Почала дедалі більше й працювати у так званому просторі підзвітності, вивчаючи, як працює процес притягнення до відповідальності воєнних злочинців, людей, які роблять жахливі речі, та притягнення їх до правосуддя».
До 2022 року ді Джованні була старшим науковим працівником Джексонського інституту глобальних відносин Єльського університету. «Отож, коли Пітер зателефонував мені, я викладала права людини. І паралельно керувала програмою Організації Об'єднаних Націй в Іраку, Сирії та Ємені, яка навчала журналістів, лікарів і рятувальників, як розпізнавати воєнні злочини і як про них повідомляти. Тож у мене вже був досвід у цій сфері, і я мала певне уявлення про те, що це за собою тягне. Проєкт «Розплата» зробив ще один крок вперед».
Письменники з команди проєкту «Розплата» публікували есеї в журналах Time, Vanity Fair, The Guardian, The Atlantic, The New York Times та інших виданнях. «І сьогодні, рік потому, – заявляє ді Джованні, – ми отримали майже 300 свідчень свідків, у нас є 25 дослідників, які працюють повний робочий день на місцях, ми будуємо справи з різними видами правосуддя і стаємо відомими різним урядам, які хочуть, щоб ми працювали з ними, щоб побачити, чи зможемо досягти універсальної юрисдикції». Універсальна юрисдикція – це правовий принцип, який дозволяє судити воєнних злочинців або тих, хто скоїв інші злочини проти людяності. Судити будь-де, незалежно від місця скоєння злочину або громадянства обвинуваченого. Ді Джованні ілюструє це на прикладі Кобленцського процесу: «Минулого року в Німеччині судили (і засудили) сирійських воєнних злочинців, і це новаторський випадок». Вона вважає, що це історичний момент, коли цифрові технології можуть прискорити хід правосуддя: «Міжнародне правосуддя відбувається значно швидше, ніж це було в 1990-х роках, коли були трибунали по Югославії чи трибунал по Руанді. Все відбувається значно швидше, тому що збирається багато доказів, і реєструється багато даних».
Путіна мало хвилює шкода, завдана цивільному населенню
Звичайно, ті самі смартфони, які можуть записувати розповіді очевидців про звірства, також можуть бути використані для поширення дезінформації. «Оскільки Пітер є експертом з російської пропаганди, ми знаємо, якою брехнею вони годують людей: що українці – нацисти, що немає воєнних злочинів», – каже ді Джованні, тому важливою частиною проєкту «Розплата» є протидія неправдивим наративам. Для неї це має особисте значення: «Особливо тому, що я є свідком двох дуже болючих речей: переписування історії Боснії, де заперечується геноцид, і те ж саме – у Руанді. Отже, ця робота справді дозволяє нам сказати: «Ви не перепишете це, тому що в нас є свідчення свідків, і вони засекречені та перевірені». Вони перевірені за допомогою OSINT (Open-Source Intelligence – Розвідка з відкритих джерел) та інших інструментів».
Існує третя частина проєкту «Розплата», яка буде постійним, фізичним нагадуванням про історичну правду. «Коли війна закінчиться, ми створимо довготривалий меморіал, щось на кшталт Меморіалу геноциду в Кігалі в Руанді чи Меморіалу Сребрениці в Боснії, як спосіб сказати: «Це сталося, і ви ніколи не приберете цю агонію. І це показує правду», – говорить ді Джованні.
Хоча боротьба з дезінформацією є важливою, ді Джованні зосереджується на формі, в якій зберігається правда: «Ми маємо справу з чимось, що перебуває на іншому рівні, а саме з воєнними злочинами, – підкреслює вона. – Правда має бути збережена певним чином, і наші свідчення повинні бути отримані так, щоб вони могли бути прийняті в суді».
За її словами, журналісти й дослідники мають «дотримуватися принципу «не нашкодь»: «Тобто, не можна повторно травмувати свідка, чого, боюся, журналісти часто не беруть до уваги у своєму завзятті отримати сенсацію». Тиск новинного циклу і жорстокість деяких редакторів новин такі, що репортери мотивовані повертатися з ексклюзивними матеріалами, а не дбати про людей, з якими розмовляють, що, за словами ді Джованні, може мати жахливі результати: «Наші дослідники проходять дуже ретельну підготовку, щоб не травмувати свідків, щоб вони відчували себе в безпеці, коли дають свідчення. Таким чином, ми можемо використовувати ці свідчення з наших архівів, передавати їх прокурорам і будувати справи».
До команди проєкту «Розплата» входять двоє сирійців – адвокат Ібрагім Олабі та аналітик архіву правових даних Раджі Абдул Салам, які мають досвід у галузі міжнародного права та воєнних злочинів. За словами ді Джованні, їхні знання та досвід є життєво важливими для розуміння тактики Путіна. Путін розпочав три війни, які, за її словами, схожі між собою. Чечня була першою війною Путіна, Сирія була місцем, де він відточував свої стратегії, а тепер – Україна.
«Оскільки я висвітлювала всі три війни, то маю унікальну можливість ретельно вивчати його тактику. А вона жахлива». За її словами, Путіна мало хвилює шкода, завдана цивільному населенню.
«Росіяни вкрай недбалі, коли обстрілюють міста чи будівлі ракетами або снарядами. Наприклад, залізничний вокзал Краматорська, який був розбомблений у квітні минулого року, 60 людей загинули і понад 100 отримали поранення. Там були люди, які намагалися втекти від бойових дій, і це був зовсім не військовий об'єкт. Ці недбалі й жорстокі обстріли цивільних осіб чи обстріли пологових будинків, шкіл, дитячих садків, знищення інфраструктури, відключення опалення для людей взимку – все це тактика Путіна, щоб підірвати їхній моральний дух, щоб вони здалися. Але чого він точно не очікував, то це того, що український народ дасть таку відсіч».
Якби Трамп був при владі, росіяни вже були б у Польщі
Ще з часу власних репортажів з Чечні та Сирії Ді Джованні бачила, як Путін реагує на таку непокору: «У певному сенсі, саме тому він і зруйнував Грозний у Чечні, зробивши його, згідно з даними ООН, найзруйнованішим містом на землі. А зробив це тому, що чеченці дали відсіч. Так само і з сирійцями: Алеппо було просто спустошене, бо коли там люди чинили відчайдушний опір, Путін, який у 2015 році приєднався до війни, разом з Асадом наказував бити по сиріцях ще сильніше. Саме це й відбувається зараз в Україні».
Дослідниця вважає, що рішучість українців зумовлена не лише їхнім запеклим захистом власної ідентичності й території, але й усвідомленням відповідальності, яка на них покладена: «Вони борються не лише за Україну, вони борються за всіх, за кожного, хто вірить у демократичні цінності. Дуже дратує, коли конгресмени-республіканці кажуть: «Чому ми воюємо за них, це ж не наша війна». Ні, це наша війна. Якби Путіну дозволили вийти сухим з води, його б ніщо не зупинило, і я переконана – не пам'ятаю, хто це сказав, але це правда, – якби Трамп був при владі, росіяни вже були б у Польщі.
«Гадаю, те, що вони роблять, є більш ніж героїчним, вони роблять щось історичне. Путін – це остаточний дезорганізатор й остаточна антидемократична ікона, а українці – по суті, остання лінія демократії перед Європою. Тому для тих, хто скептично ставиться до цього, питання полягає в тому, наскільки ви цінуєте свою демократію?
Все, у що ми віримо, права людини, верховенство права, правосуддя – це те, що Путін зневажає, і те, що зараз відбувається в Росії, стає все більш і більш авторитарним. Це оболонка країни, де інакодумців придушують і кидають до в'язниці, а будь-який опір негайно присікається. Я думаю, що ми на Заході маємо сприймати цю війну дуже серйозно і надавати українцям будь-яку можливу підтримку».
Визнаючи, що вона не є військовим експертом, ді Джованні каже: «Я не можу говорити про те, що НАТО має чи не має робити». Але вважає, що Європа має надати боєприпаси та літаки, яких просить президент Зеленський, і замість того, щоб турбуватися про те, скільки часу знадобиться на підготовку українських пілотів, просто почати їх тренувати. «Знаю, що є питання про ширшу війну, але давайте згадаємо 1999 рік, коли 19 країн вступили у війну за Косово. Це був альянс НАТО, і за 78 днів диктатор Слободан Мілошевич був повалений. Через три роки, він вже сидів у Гаазі. Тому, коли люди кажуть, що ви ніколи не переможете Путіна, що Путін ніколи не потрапить до Гааги, я завжди дивлюся на приклад Мілошевича, тому що ми ніколи не думали, що він впаде. Він керував чотирма війнами, правив своєю країною упродовж десятиліття, і все ж сів на лаву підсудних в Гаазі. Отже, немає нічого неможливого, якщо є політична воля, а я думаю, що зараз існує дуже сильна політична воля. І ми повинні зберегти цей імпульс, ми повинні продовжувати це робити і ми повинні продовжувати підтримувати Україну».
Ді Джованні дуже захоплюється українським духом і вірить в нього: «Загалом наша команда складається з 25 осіб, багато з них були переміщені, багато з них походять з окупованих територій, багато з них втратили свої домівки або членів сім'ї, деякі були захоплені російськими військами і піддані тортурам, і вони є найбільш стійкими, працьовитими й абсолютно надзвичайними людьми. Отже, якщо я просто дивлюся на мікросвіт своєї власної команди в проєкті «Розплата», я бачу людей, які готові боротися за будь-яку ціну, вони готові залишатися без електрики, вони готові підніматися на 19 сходових прольотів, тому що їхня інфраструктура була зруйнована. Вони готові провести зиму в бомбосховищі. Вони готові продовжувати говорити правду. Вони готові зберегти свою країну, тому що дуже вірять у боротьбу з Кремлем і боротьбу за демократію. Люди, з якими я працюю, просто чудові.
«Я дуже пишаюся нашою роботою. Вона виникла з великого розчарування, люті й гніву через те, що так мало правосуддя було здійснено для людей в Сирії, Іраку, Ємені або в таких місцях, як Ефіопія, де було вбито мільйон людей. Проєкт «Розплата» – це справді спосіб прискорити правосуддя. Замість того, щоб чекати закінчення війни, ми працюємо на місцях, поки вона триває. Ми збираємо докази і будуємо справи, а також продовжуємо розповідати історії, щоб інформувати громадськість».
Зараз, коли Міжнародний кримінальний суд офіційно видав ордер на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової, звинувачуючи їх у воєнному злочині – незаконній депортації дітей з України – робота проєкту «Розплата» є надзвичайно важливою. Як написала Джанін ді Джованні у своєму твіті: «Так працює міжнародне правосуддя... Організація @TRPUkraine за рік вже встигла зібрати 300 свідчень. Докази не брешуть».
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук
Коментарі — 0
