Валерій Гудзь: історія легендарного комбата, який загинув на Луганщині
країна героїв
Офіцер мав великий авторитет серед військовослужбовців, свого часу отримав звання Народний герой України
«Главком» розповідає про наших захисників, які мужньо протистоять ворогу на фронті, віддано захищають рідну землю від російських загарбників, подекуди ціною власного життя. Найбільше, що можемо зробити для наших воїнів – пам’ятати про них, допомагати армії, відстоювати суверенітет України та працювати задля нашої перемоги.
Він мав великий авторитет серед військовослужбовців, свого часу отримав звання Народний герой України. «Попри позивний «79», його часто називали Федорович. Полковник Валерій Гудзь з 2014-го пройшов шлях від командира взводу до комбата і командира бригади. Коли у 2020-му його підвищували/переводили з 24-ї бригади, ми особисто бачили сльози офіцерів. Тому що служити з Федоровичем, просто знати його і бути поруч – було честю», – розповіли активісти фонду «Повернись живим».
1991 року, коли розпався СРСР, Валерій Гудзь, курсант випускного курсу Рязанського вищого повітрянодесантного командного училища, подав рапорт на ім'я начальника училища про своє переведення до Збройних Сил України. «Штабний офіцерик презирливо копилить губу: «Що, у Хохляндії служити будеш? Та ви ж без нас там загниєте! Або у рабство до америкосів підете!» Майбутній «Сімдесят дев'ятий» себе стримує, й лише тихо промовляє: «Я – українець», – ідеться у матеріалі видання АрміяInform.
«Уся родина Валерія Гудзя – військові, – розповідає «Експресу» офіцерка ЗСУ та військова письменниця Олена Мокренчук. – Він навчався у Рязанському вищому повітрянодесантному училищі, там познайомився зі своєю дружиною Маргаритою. Вони одружились, невдовзі переїхали до України, народили сина та доньку».
Десять років служив в українській армії, зокрема, у 79-му окремому аеромобільному полку в Миколаєві.
Одного дня майстер спорту з боксу майор Гудзь на вулиці заступається за солдата свого полку, якого била зграя цивільних відморозків. Останніх доправляють у травматологію. Але у кривдників солдата знаходяться впливові покровителі. І Валерію Гудзю, який встиг зробити у десанті блискучу кар’єру, щоби не сісти в буцегарню, попри його юридично обґрунтовану правоту, доводиться звільнятися в запас.
Військовий починає працювати викладачем Бориспільського професійно-технічного ліцею, а також тренером із боксу у місцевій дитячій спортивній школі.
З початком російської збройної агресії проти України гвардії майор запасу, десантник Валерій Гудзь в березні 2014 року прибув до військкомату, щоб поновитися на службі. «Сімдесят дев'ятий» прийшов із вимогою: «Мужики, поверніть мене на службу! Піду на будь-яку посаду, бо війна скоро буде!» Сказано – зроблено. Гудзь погоджується на першу ж пропозицію. Та приймає посаду командира мотопіхотного взводу у 72-й окремій механізованій бригаді.
Улітку 2014 року став командиром роти. Пройшов бої в секторі «Д» на кордоні з РФ, під вогнем російських «Градів», в Луганській області (Червонопартизанськ). 28 серпня 2014 року, під час бою у місті Старобешеве Донецької області, був поранений.
У вересні 2014 року Валерій Гудзь був призначений командиром 3-го батальйону 72 ОМБр.
Брав участь у боях в районі Волновахи: під Петрівським, Білою Кам'янкою і Новоласпою. Під його керівництвом розроблялися і проводились також операції по взяттю під контроль ЗС України териконів довкола Докучаєвська, захопленню панівних висот в степах Приазов'я.
«Ненавиджу втрачати людей, – зізнався командир у інтерв’ю. – А ще не терплю дешевого патріотизму, коли людей кличуть кидатись грудями на амбразури. Справжній фахівець такими речами гидує. Якщо ти професіонал, то зобов’язаний зробити усе, аби виконати бойове завдання без людських втрат».
Олена Мокренчук пригадує одну з найбільш вражаючих історій – коли під час бою на Донеччині командира бригади, де служив Валерій Гудзь, вбили. «Тоді Валерій Федорович вистрибнув на танк і заявив, що він, майор, приймає командування на себе. В цей момент пролетіла куля, торкнула його праву скроню… Обличчя було в крові, – каже жінка. – Але українські воїни тоді дали відсіч ворогові».
У Валерія Гудзя було стратегічне мислення й чудова інтуїція. «Не раз він радив покидати якусь позицію, відчуваючи щось недобре, й незабаром туди прилітали «Гради».
На початку 2015 року Валерій Гудзь отримав звання підполковника, а вже в липні 2015 року був призначений на посаду заступника командира бригади.
За особисту мужність і героїзм під час російсько-української війни цього ж року нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Із грудня 2017 року і до 2020 року – командир 24-ї окремої механізованої бригади. Брав участь у боях в районі Авдіївки, протидії танковим атакам. Маючи командирський талант та значний бойовий досвід, своїми рішеннями неодноразово рятував життя солдат. Відтак, 2017 року отримав почесну нагороду «Народний Герой України».
«Нагорода покладає на мене дуже велику відповідальність – бути людиною, бути порядним, гідним цього звання, не зганьбити своє ім’я», – сказав Герой у інтерв’ю виданню «Вісті».
У листопаді 2019 року, наказом міністра оборони України, Валерію Гудзю достроково було присвоєно військове звання полковника.
«І до речі, про усмішку. Всім відомо, що вона змінює людину. Але у випадку із Гудзем – це щось неймовірне. Коли він говорить по телефону зі своєю дочкою або дякує бійцями за героїзм у нічному бою, його очі буквально освітлюють суворе солдатське обличчя. І це не метафора», – писав про героя «Главком».
Із початком повномасштабного вторгнення рашистів в Україну, бувши слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, 51-річний офіцер повернувся в 24-ту окрему механізовану бригаду – для підсилення. У березні 2022 року спланував та особисто очолив проведення наступальної операції щодо зачищення околиць Попасної від російських військ.
12 березня 2022 року, під час відбиття російського вторгнення в Україну загинув на Луганщині.
15 березня 2022 року його поховали у місті Бориспіль Київської області. Під час церемонії прощання українські бійці відбивали наступ орків, неподалік проїжджали танки, літали ракети…
У Валерія Гудзя залишилися дружина та двоє дітей. Донька Ганна займається легкою атлетикою, син Владислав – офіцер ЗСУ, учасник російсько-української війни та майстер спорту з боксу, який уже має на своєму рахунку 200 переможних боїв.
Валерію Гудзю Указом Президента України №139/2022 присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Нагороду із рук президента України Володимира Зеленського отримали рідні офіцера.
2021 року, до ювілею полковника, музикант та волонтерка Христина Панасюк, присвятила йому пісню. Через рік було відзнято кліп.
У 2022 році на честь Валерія Гудзя в рідному місті названо вулицю та провулок.
Коментарі — 0