Психологи розповіли, як говорити про загибель батьків із дітьми різного віку

Дитині, у якої помер хтось із батьків, обов’язково слід сказати правду, незалежно від того, скільки їй років. Необхідно лише врахувати, що є певні вікові особливості сприйняття втрати і смерті. Таку думку у коментарі «Главкому» висловила дитячий кризовий психолог Наталія Улько.

«Від народження і до двох років смерть дитиною сприймається лише як тимчасова розлука. Але навіть у цьому віці обов’язково треба сказати їй, якщо хтось помер, навіть якщо вам здається, що це зайве, – пояснює експертка. – У віці від двох до п’яти років діти мають магічне мислення, тобто дитина вірить у свою всесильність чи можливість запобігти подіям: «я маю зробити щось таке, щоби цього не відбулося». Мертві для маленьких є ніби безсмертними, смерть – ніби як сон, помер і потім прокинувся».

За словами експертки, у сприйнятті дитини віком від 6 до 11 років смерть вже існує. Щоправда, вони трактують усе буквально. Тобто, почувши, наприклад, що тато помер уві сні, можуть боятися заснути.

Діти від 12 і старше вже мають розуміння реальності смерті. Для цієї вікової категорії важливо наголосити, що близька людина померла не через них. Тому що дитина може собі нафантазувати, що вона щось зробила або подумала і це призвело до смерті мами або тата.

Наталія Улько підкреслює: з дитиною маємо бути чесними. Повідомляти прос смерть слід короткими зрозумілими реченнями.

«Звичайно найкраще, щоби звістку про смерть одного з батьків повідомив хтось близький, з тих, хто потім залишатиметься з дитиною. Як це зробити? Ніжно і з любов’ю, чесними словами. Можна сісти біля дитини, обійняти її. Якщо це маленька дитина і в неї є улюблена іграшка – взяти цю улюблену іграшку чи ковдру і не боятися слів «помер» або «мертвий», бо інколи дорослі теж починають щось фантазувати. Можна сказати буквально, що сталося щось дуже-дуже сумне – тато помер і його більше не буде з нами, тому що його більше немає серед живих», – пояснює експертка.

Нагадаємо, багатьом українцям важко подолати тривожність під час війни, але існують методи, що можуть полегшити цей стан. Психолог Юлія Ворман дала деякі поради, які дозволяють взяти тривогу під контроль та заспокоїтися. 

Також раніше медичний психолог пояснила, як відновлювати внутрішній ресурс під час війни так, щоб не образити інших.

Крім того, дитяча психологиня Катерина Гольцберг у розмові з «Главкомом» дала поради, як діяти педагогам у ситуації, коли в клас приходить дитина, яка під час війни отримала травматичний досвід.