«Він був налаштований іти за Батьківщину до кінця». Згадаймо Ярослава Пікузу
У мирному житті Ярослав був декоратором-постановником на каналі СТБ, до лав ЗСУ приєднався добровольцем на початку війни
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько–українська війна. Нині згадаємо Ярослава Пікузу.
У березні 2022 Ярослав добровольцем пішов на війну. Захищав Київщину, брав участь у боях за рідний Ірпінь. А загинув на Донеччині, в районі Бахмуту, повідомили колеги Ярослава.
Народився Ярослав 12 серпня 1984 року в Ірпені, де й жив усе життя. Закінчив Ірпінську СЗОШ школу №12, а пізніше й Ірпінський економічний коледж, але працювати за фахом не пішов.
З 2019 року Ярослав працював у команді телеканалу СТБ як декоратор-постановник. Він брав участь у виробництві багатьох улюблених країною проєктів. Серед них: «Холостяк» та «Холостячка», «Супермама», «Супербабуся», «Пара на мільйон», «МастерШеф», «Зважені та щасливі», «Все буде добре», «Битва екстрасенсів», «Екстрасенси ведуть розслідування», «Я соромлюсь свого тіла», «Хто зверху», «Хата на тата», «Хто проти блондинок», «Євробачення», «Щасливі за 7 днів», «Таємниці ДНК» та інші.
Також захоплювався футболом. У березні 2022 року чоловік добровольцем пішов на війну. Евакуювавши родину з Ірпеня, одразу вступив до територіальної оборони міста.
«Він любив дивитися футбол. Дуже вболівав за команду «Манчестер». Навіть обрав собі такий позивний на війну. Знаю, що в молодості професійно займався футболом, але отримав травму ноги. Ну а після цього продовжив на вулиці з хлопцями бігати», – розповідає Ірина Пікуза.
Чоловік неодноразово брав участь у бойових діях при спробах проникнення диверсійно-розвідувальних груп на територію міста Ірпінь. Однак 21 березня під час чергового обстрілу з реактивних систем залпового вогню отримав поранення у плече та контузію.
«Його евакуювали в «Охматдит», він там пролікувався, йому дали місяць відпочинку, ну а потім повернувся вже заново. Тренувався в Київській частині, потім їх відправили на навчання в Черкаси і звідти вже на Бахмутський напрямок», – каже дружина загиблого.
Ярослав був навідником 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу механізованої роти військової частини А4247. Ірина каже, що протягом останніх півтора року практично не бачилась з чоловіком. Проте навіть тих моментів було достатньо, аби побачити, як сильно війна змінює людей.
«З другою контузією взагалі… У нього ж ще одне поранення було. Він дуже змінився, психологічно було важко. Я це відчувала. Хотів переїхати з Ірпеня, бо тут було дуже важко адаптуватися, коли він приїжджав на бойові відпустки. Він завжди говорив мені: «В Ірпені війни немає, а у нас далі триває». Він завжди казав: «Світ поділився на два: у кого є війна, а кого немає», – каже дружина загиблого.
Військовий мало що розповідав про свої бойові завдання, аби не хвилювати родину.
Загинув захисник 26 червня 2023 року під час бойових дій неподалік села Іванівське Бахмутського району Донеччини.
Ярослав мав досить міцну громадянську позицію і дуже важко переносив події, що відбувалися після 24 лютого.
«Він був налаштований йти за Батьківщину до кінця. За нас, дітей, за майбутнє, сина… Він казав моє місце тут, ваше – там. Звісно, він не хотів помирати, у нього були плани на життя, дуже багато планів», – згадує дружина Ярослава.
Прощання із ірпінчанином Ярославом Пікузою відбулося 14 липня у церкві, що знаходиться на території парку Центральний. Поховали героя на Алеї пам’яті захисників України Ірпінського кладовища.
Київщина, звільнений Ірпінь. У центральному парку на мить усі замовкають і, схиливши голови, стають на коліна. Під синьо-жовтим стягом несуть того, хто звільняв рідне місто та поклав життя за деокупацію інших. Ярославу Пікузі було 38 років....
Його рідко бачили без усмішки чи в поганому гуморі, згадують побратими й друзі.
«Ярослав був дуже позитивний, дуже відповідальний. Він ніколи не боявся кудись піти, завжди всі завдання виконував. Тому це для нас дуже велика втрата», – розповідає військовослужбовець на позивний Сова.
Ярослав загинув на позиції під Бахмутом, це була його друга ротація на цей напрямок. Та ворожий вогонь щільно вкривав позиції й далі. Евакуювати Ярослава, аби надати термінову допомогу, не встигли. Поранення виявилися смертельними.
Ярослав дуже любив тварин, рятував і допомагав їм. І лишилася мрія, яку він так і не встиг втілити в життя. «Він завжди мені казав між нами: «Ти знаєш, Серьога, я мрію збудувати дім для безпритульних тварин», – розповідає колега Ярослава Сергій Кристопчук.
«З болем в серці і глибоким співчуттям родині та близьким загиблого Героя, ми шануємо його пам’ять і зберігаємо безкінечну вдячність. За місяць Ярославу мало виповнитися 40 років», – написали колеги Ярослава.
«Ярослав був щирим, позитивним, добрим, балакучим – з ним ніколи не було сумно, він всіх підтримував. Він дуже добрий. У кого б ви не запитали, всі вам скажуть, що він добрий, чуйний, надійний», – розповідає дружина Ірина Пікуза.
Ярослав також був взірцевим батьком для свого дев’ятирічного сина.
Рішенням Ірпінської міської ради Ярославу Пікузі присвоєно Почесне звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).
У Ярослава залишилася дружина Ірина та дев’ятирічний син.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0