Закон про олігархів не вплине на них. Розбір деталей

Коли ознайомлюєшся із законопроєктом, одразу впадає у вічі його стислість та простота. Він пропонує:

• кілька означень слова «олігарх»,
• внесення обраних «олігархів» у такий собі «олігархічний» реєстр,
• накладає кілька обмежень на діяльність внесених у реєстр «олігархів».

Рішення про внесення до реєстру має ухвалювати РНБО, яка у такий спосіб автоматично перетворюється і на суд, і на орган контролю.

Для того, щоб особа була визнана олігархом, згідно із законопроєктом, вона має відповідати щонайменше трьом із чотирьох наведених ознак: 1) брати участь у політичному житті; 2) мати значний вплив на засоби масової інформації; 3) бути власником або бенефіціаром монополії; 4) вартість її активів має перевищувати один мільйон прожиткових мінімумів.

Чи олігарх Ахметов?

Звучить непогано, але коли починаєш співвідносити задеклароване з реальністю, бачиш усю порожнечу заміру і туман у голові того, хто це придумав. Поясню докладніше: норми можна застосувати до багатьох в Україні. Для прикладу візьмемо відомого інвестиційного банкіра Томаша Фіалу, такого добротного «середнячка» серед першої сотні заможних українців, і подивимося – чи може він бути визнаним «олігархом».

1. «Бере участь у політичному житті». За власним зізнанням Фіали, його дружина фінансово підтримувала партію «Голос». Чи брав він тим самим участь у політичному житті країни? Вочевидь, усе залежить від того, хто і як це буде трактувати.
2. «Має значний вплив на засоби масової інформації». Чи має Томаш Фіала великий вплив на ЗМІ? Він є власником видання “Новоє врємя”, а тепер ще й став власником “Української правди”. Ніби авторитетні й відомі видання. Але ми знову-таки не можемо говорити напевне, адже ніхто чітко не пояснив, що таке “значний вплив”. Редакції згаданих видань стверджують, що Фіала на них впливу не має, але як пояснити РНБО, що ти не верблюд?
3. «Є кінцевим власником монополії». Згідно з відкритими даними, Фіала не є власником якоїсь монополії, вочевидь, цей пункт не зараховується.
4. «Вартість активів має перевищувати один мільйон прожиткових мінімумів». А от з цим пунктом, здається, все нормально. Ще у 2015 році капітал Фіали оцінювали майже у $188 млн. Нагадаємо, один мільйон прожиткових мінімумів (у перерахунку за сьогоднішнім курсом долара) – це близько $80 млн.

Тому, якщо є певне бажання, людину на кшталт Томаша Фіали можуть спокійно внести до реєстру олігархів.

А от чи потрапляє туди мільярдер Рінат Ахметов – це ще питання.

1. Ахметов не бере участь у політичному житті. Звідки ми це знаємо? Він сам це каже. Чи доведе РНБО протилежне? Сумніваюся. Багато говорять про вплив Ахметова на депутатів, але жодного разу ніхто нікого не піймав під час передання готівки. А може, її й не дають, можливо, депутати просто вважають, що те, що добре для Метінвесту і ДТЕКу (компанії Ахметова) – те добре для України.
2. Володіє телеканалом “Україна” і “Україна 24”, тут не відкрутишся. Доказ залізобетонний, але канал можна переписати на шахтаря з Червонограда чи юриста з Віргінських островів.
3. Компанія Ахметова ДТЕК генерує близько 75% електроенергії з вугілля і є монополістом у цьому секторі. Але у нас немає офіційного рішення про визнання Ахметова власником монополій на загальнодержавному рівні. А немає рішення, немає і монополії (читайте, як Ахметов будував енергетичну монополію з колись державних підприємств).
4. За своїми статками Ахметов підпадає під критерій олігарха.

Рахуємо. Потрібно три із чотирьох критеріїв. В Ахметова тільки два. Бінго! Фіала — олігарх, Ахметов — ні!

Що їм за це буде?

А тепер варто глянути, що ж чекає цих «поганців»-олігархів, які будуть включені до «реєстру осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті». А загрожують їм такі страшні покарання, що в якийсь момент виникає почуття, подібне до того, коли йдеш на фільм жахів, а потрапляєш на дитячу комедію. Отже, розберемо по пунктах правові наслідки внесення особи до «реєстру олігархів».

Перший пункт — це заборона здійснювати внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку політичних партій. На папері це бачиться чудово.

Але от, наприклад, візьмемо того-таки Томаша Фіалу, який нещодавно зізнався, що деякі представники його компанії офіційно жертвували на партію “Голос”. Тепер це заборонено, якщо РНБО вирішить, що Фіала олігарх (а російські дезінформаційні ресурси просувають цю тезу на повну).

Але ж ми знаємо, що фінансування політики — це царство чорного кешу (детально про це — тут). І «неолігарх» Ахметов та ще більший «неолігарх» Аваков, якщо є охота, можуть профінансувати живим, паперовим доларом не одну виборчу кампанію, без всяких офіційних внесків. Тобто закон убиває зародки культури цивілізованого донейту на політику.

Другий пункт — це заборона для олігархів бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об'єктів великої приватизації. Тут ще простіше, і принагідно варто згадати історію купівлі «неолігархом» Ахметовим Укртелекому. Спочатку виставлений на приватизаційний конкурс пакет акцій оператора придбала компанія-дочка австрійського інвестиційно-фінансового консорціуму. А потім цю компанію придбала нещодавно створена кіпрська компанія, яку своєю чергою купила СКМ Ахметова. І все — коло замкнулося, Ахметов законно став власником Укртелекому. Так само й у цьому пункті антиолігархічного законопроєкту нічого не сказано про заборону купувати вже приватизовані пакети акцій підприємств.

Третій пункт — подання олігархами декларацій, схожих на ті, які подають чиновники. Тут варто лише наголосити, що в олігархів набагато більше можливостей, ніж у держслужбовців, мати бухгалтерів та юристів екстракласу, які заповнять усі необхідні документи. Згідно із законопроєктом, державні службовці також мають подавати декларації про контакти з внесеними до реєстру «олігархами». Але як подання подібних декларацій має відбитися на самих «олігархах» — не уточнюється.

Багато пишуть, що в олігархів забиратимуть їхні медіа, але в нинішньому законопроєкті такої норми немає.

От власне і все. Всі ці обмеження наскільки недосконалі, поверхові та непродумані, що виникає думка: а для чого вони загалом були потрібні ініціаторам цього законопроєкту? Але насправді цей документ розв'язує одразу кілька важливих проблем для Володимира Зеленського.

Для Порошенка...

Звісно, те, що одразу впадає в око – цим законопроєктом Володимир Зеленський б'є по своєму опоненту – Петру Порошенку.

Порошенко є лідером політичної сили, він є власником телеканалів, і його статки набагато перевищують встановлений для олігархів ліміт. Може видатися, що «антиолігархічний законопроєкт» прописаний спеціально під нього («Європейська солідарність» про це заявляє відкрито). Але, крім Порошенка, цей документ може допомогти Володимиру Зеленському вирішити кілька вагомих питань. Ми про це напишемо далі, а поки уявімо таку колізію:

Приходить Зеленський виступати у Верховну Раду, а там сидить олігарх-депутат Порошенко і ставить питання президенту. Чи має Зеленський, який формально є чиновником, заповнювати декларацію про спілкування з олігархом?

... і багатьох інших

Як було показано вище, розмитість визначення, що таке олігарх, дає змогу внести до реєстру переважну більшість людей, статки яких перевищують $100 млн. Або не внести їх – відповідно до примх РНБО (читайте: президента). Оця невизначеність може нависнути над дуже багатьма, хто захоче проспонсорувати якусь політичну силу в Україні.

І основною загрозою після внесення до подібного реєстру може стати не заборона на участь у приватизації державних об’єктів, а банальні перевірки органів контролю, чи справді новоспечений олігарх дотримується всіх прописаних у законопроєкті заборон. До речі, хто здійснюватиме ці перевірки, у документі не уточнюється, але можна припустити, що ними займеться СБУ, бо вона прямо підпорядковується президенту. І тут можна дістати легальний привід прослуховувати та вести спостереження за підозрілими «олігархами», котрі вирішили підтримати якусь іншу партію, крім “Слуги народу”.

Ще один плюс подібного законопроєкту для владної вертикалі Володимира Зеленського – це можливість відзвітуватися перед Заходом, що в Україні таки проводиться деолігархізація. Надто на тлі оголошених Сполученими Штатами санкцій проти Ігоря Коломойського. Опального бізнесмена можна внести до «реєстру олігархів» і зі спокійним серцем після цього сказати тим-таки американцям, що от бачите, ми теж боремося. Водночас, як вже було сказано вище, розмитість у законопроєкті санкцій проти олігархів може забезпечити їм доволі спокійне життя у реєстрі (за умови, звісно, що вони підтримуватимуть добрі взаємини з президентом).

І остання, теж дуже важлива для Володимира Зеленського річ. Уся ця історія з реєстром олігархів має всі ознаки цілком нового політичного шоу, яке можна буде успішно «продати» простим українцям через «деолігархізовані» засоби інформації. Мовляв, президент не словом, а ділом бореться з проклятою олігархією. Когось вносити в реєстр, когось з нього вилучати. Когось публічно відшмагати батогом. Тут безліч можливостей захопити глядацьку увагу для такого досвідченого шоумена, як Зеленський. Найголовніше – шоу триватиме.