рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Кожен з нас – пірат? Заступник міністра економіки Дмитро Романович пояснює, чому подорожчають ґаджети

    інтерв'ю
    • Андрій Кузьмін
    • Розсилка
    Дмитро Романович - Кожен з нас – пірат? Заступник міністра економіки Дмитро Романович пояснює, чому подорожчають ґаджети
    Дмитро Романович
    фото: ukrinform.com

    «У нас нелегального контенту – до 80%»

    До кінця року смартфони, планшети, комп’ютери, телевізори та інші гаджети в Україні можуть подорожчати майже на 5%.  Станеться це через збільшення збору за приватне копіювання.

    Коли саме точно запрацюють нові правила – невідомо: все залежить від результатів переговорів між імпортерами техніки і власниками інтелектуальної власності. Вони зараз в самому розпалі. За задумом уряду, збільшення збору за копіювання має компенсувати втрати правовласників від безкоштовного скачування музики, фільмів і книг (в електронному вигляді або роздрукованих на принтері), через що страждають автори контенту.

    Чомусь влада вирішила, що всі українці займаються піратством і при купівлі ґаджетів кожен має сплачувати додатково. Зібрані кошти будуть розподілятися між авторами та правовласниками.

    Збір за приватне копіювання (регламентувався урядовими постановами) був запроваджений в Україні ще в 2003 році, в епоху аналогових пристроїв. Тоді музику і фільми переписували на аудіо- та відеокасети. Для боротьби з піратством створювалися Організації колективного управління (ОКУ), в які входили автори і правовласники. Вони стягували збори з продажів касет і магнітофонів, і потім розподіляли ці кошти між музикантами, творцями фільмів і т.д.

    Але технології змінювалися. 15 травня 2018 року було прийнято закон про управління майновими правами, який більш чітко регламентував збір за приватне копіювання і збільшив перелік пристроїв, з яких цей збір стягувався. Акумулюванням коштів і їх розподілом 26 грудня 2019 року були призначені дві організації - Український музичний альянс і Всеукраїнське агентство авторських прав, а в травні 2020 року вони запропонували свої тарифи відрахувань за копіювання. Перша організація курирує аудіо- та відеопродукцію, друга – друковані видання.


    Запропоновані тарифи за приватне копіювання (дані - Європейська бізнес асоціація)

    Про причини підвищення зборів, судові пригоди «Київського торта» і скільки в Україні «піратів» – в інтерв’ю «Главкома» з заступником міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Дмитром Романовичем.

    Збір за приватне копіювання був запроваджений ще в 2003 році. Скільки коштів зібрано з тих пір, як вони розподілялися?

    За весь цей період у мене зараз даних, на жаль, немає, але є статистика з 2015 по 2018 рік. За цей час було зібрано всього 30 млн грн. Відверто кажучи, сума не космічна. Згідно із законом, авторам відраховувалося 50%, виконавцям – 25%, виробникам фонограм –  також 25%. Тобто, по суті, при тій системі що була, люди практично нічого не отримували.

    Це і стало причиною реформування галузі. Зараз 23% зібраних коштів йдуть на розвиток української культури – в Український культурний фонд. Решта – авторам, правовласникам, виконавцям.

    Розподіл 100 грн, отриманих за приватне копіювання

    • 23 грн - в Український культурний фонд;
    • 13,80 грн - авторам і видавцям музичних творів;
    • 13,80 грн - продюсерам фільмів;
    • 13,80 грн - авторам фільмів і акторів;
    • 13,80 грн - музичним продюсерам і рекордингових компаніях;
    • 13,80 грн - виконавцям музики;
    • 8 грн - покриття витрат організації колективного управління по збору і розподілу відрахувань.

    Який обсяг коштів передбачається акумулювати тепер щорічно? До речі, виходить, що в цілому безпосередні учасники ринку у відсотковому відношенні отримуватимуть менше – чверть коштів йде на абстрактний «розвиток культури»...

    Складно давати такі прогнози. Все залежить від фінальних тарифів. Адже те, що запропонували ОКУ, – це поки що тільки побажання, це не остаточні цифри. Умовно кажучи, одна сторона – автори – говорять: хочу мільйон. З іншого боку, імпортери: хочу нуль. І починаючи з квітня, йде активний переговорний процес, ми в нього не втручаємося. Ось як вони на чомусь зійдуться – тоді і можна говорити конкретно.

    Але хоча б приблизна цифра?

    Так її просто немає. Але, безумовно, збори будуть багато вищими. 30 млн грн за чотири роки, повторюся – цифра неадекватна, це ніщо для такої країни, як Україна, з нашим кількістю користувачів. А обговорювані тарифи – вони цілком адекватні. У США, наприклад, сума зборів складає в середньому 2-3%, в Польщі – до 5%. Всі учасники діалогу визнають, що сам принцип відрахувань – це правильно. Зараз активна фаза переговорів, у них там все вирує, але до кінця року, думаю, сторони прийдуть до консенсусу.

    Одним словом, коли точно подорожчають смартфони, комп'ютери, інша техніка – зараз точно сказати не можна?

    Саме так. Поки сторони не домовляться – ясності немає. Більш того, якщо імпортери і правовласники почнуть вирішувати питання в судах, чекатимемо судових рішень. Держава ц цьому випадку сама тарифи не встановлює.

    Тобто правовласники зараз нічого не отримують?

    На жаль, це практично так. Зараз діють тільки старі тарифи, і то щодо чистих носіїв – компакт-диск, флешка...

    «Збір сплачується за потенційну можливість нелегального копіювання»

    Організаціями колективного управління (ОКУ) призначені Український музичний альянс і Всеукраїнське агентство авторських прав. Тобто нічого не змінилося: вони і раніше акумулювали збір за приватне копіювання. Чому саме ці організації отримали акредитацію при міністерстві економіки, за які заслуги?

    Зараз в Україні зареєстровано близько 20 ОКУ в різних сферах: музика, література, кіно і так далі. Але Український музичний альянс і Всеукраїнське агентство авторських прав, кажучи юридичною сленгом, – найбільш репрезентативні, вони представляють найбільше авторів, правовласників.

    Акредитація проходить за підсумками конкурсу, в конкурсній комісії - представники авторів, правовласників, представники міністерств економіки, культури, міжнародних організацій. Ясно, що комісія вибирає найбільш репрезентативну ОКУ, а не якесь товариство «Рога і копита», умовно кажучи.

    До речі, після того, як організація акредитована, будь-який діяч мистецтва може стати її членом, контролювати, що відбувається в організації з точки зору менеджменту, збору коштів, їх розподілу. І ОКУ не має права відмовити людині у членстві.

    Імпортери техніки повинні включити у вартість товару збір за приватне копіювання і виплачувати його ОКУ, а вона буде виплачувати винагороду авторам. Схема бачиться досить непрозорою і потенційно корупційною...

    Там, де крутяться гроші, завжди може бути місце для корупції. Так в житті буває. Але у випадку з авторськими правами є цілих чотири лінії захисту. Перша і головна – організації створені самими авторами і правовласниками, вони там самі дивляться зсередини, що відбувається, як розподіляються кошти. Спробуй при таких умовах щось зробити непрозоро – свої ж колеги з'їдять.

    Друге. Щорічно 1 квітня регулятору, міністерству економіки здаються звіти: скільки коштів зібрали, як розподілили і так далі.

    Третє. Якщо автор вважає, що його права порушуються, завжди є можливість звернутися до регулятора.

    І четверте – ОКУ акредитують на певний термін (зараз це – три роки), і в разі чого, якщо були випадки обману, корупції, на наступний термін організацію можуть і не вибрати.

    «Якщо якийсь російський виконавець у нас популярний – що поробиш?»

    Як ОКУ вирішують, скільки і кому платити? Як взагалі в принципі можна визначити, кому відсилати авторську винагороду і в якому обсязі?

    Все не так вже й складно. Наприклад, за піснями – дивимося, що зараз в активній ротації на радіо, що найпопулярніше, і робимо висновки.

    Умовно кажучи, нині на радіо через необхідність виконувати українські квоти великий попит на «Океан Ельзи», Ірину Білик і так далі…

    Так. Або там Madonna, U-2. А скачується на смартфон, комп'ютер, як правило, саме те, що найбільш на даний момент популярне. І вираховується процентовка. У кожній ОКУ є правління, правовласники за цим стежать.

    Мета зборів з імпортерів – компенсація за піратський контент. Тобто будь-який покупець смартфона або іншої техніки апріорі визнається безчесною людиною. Але якщо я, в принципі, не займаюся піратством, користуюся виключно легальною продукцією, чому я повинен страждати і переплачувати за ґаджет?

    Існують численні дослідження міжнародних організацій, які стежать за захистом інтелектуальної власності. Згідно з цими дослідженнями, (тут можна, звичайно, не погоджуватися) в Україні рівень нелегального контенту – до 80%. Про що в даному випадку говорити?


    Виключно легальні ресурси використовує тільки кожен десятий українець (дані – GfK)
    Виключно легальні ресурси використовує тільки кожен десятий українець (дані – GfK)

    До речі, це нормальна практика навіть для країн з мінімальним рівнем піратства – збір сплачується за потенційну можливість нелегального копіювання, а не за саме копіювання. Яке, в принципі, дуже важко довести: не втручатися ж в приватне життя і ставити в техніку спеціальні «жучки».

    Але, треба відзначити, що ситуація в Україні поліпшується, люди розуміють, що краще заплатити, щоб мати продукт високої якості. У нас з'явився Netflix, де можна абсолютно легально дивитися велику кількість фільмів. З'явилися медіасервіси Oll.tv, Megogo. Та той же YouTube. Ти заплатиш тим, що подивишся рекламу, і вже якась монетизація відбувається, кошти йдуть правовласникам.

    До речі, ось цікавий момент. Є Spotify, шведський інтернет-сервіс, що дозволяє легально прослуховувати більше 50 млн музичних композицій і аудіокниг. Вони дивляться на український ринок, бачать, що він маленький і піратський, і не заходять. А з нашого боку користувачі дивляться, що немає якісної пропозиції, і займаються піратським скачуванням. Це з серії, що було раніше – курка чи яйце.

    Збільшення збору з імпортерів дасть ще більше переваг продавцям нелегальної техніки, адже легальна адже подорожчає. У чому тут інтерес держави?

    Ніхто не зацікавлений давати переваги нелегальній техніці, тому і говорять про цифру, яка задовольнить обидві сторони. Хочу зазначити, що все це – збори, ставки – існує 17 років, але заговорили про це тільки зараз. Взагалі ці 3% на загальному тлі вартості смартфона або іншої техніки непомітні. Ось порівняйте: заходиш на різні сайти, а там різниця в ціні на один і той же смартфон може бути більше 10%. Ось на це треба більше звертати увагу: контрабанда, робота митниці, відхід від податків в інтернет-магазинах.

    Перелік товарів, на яке пропонують підвищити ставки, виглядає досить дивно. До нього внесені ксерокс, факс і навіть офісний папір, при цьому немає електронної книги, на яку можна скачати книгу з інтернету. Кому зараз прийде в голову роздруковувати книгу на ксероксі або, тим більше, факсі? З іншого боку – в списку є телевізор...

    Але з функцією запису!

    Нехай і так, хоча в списку це не вказано. Але музичний центр, аудіосистема! Може, хтось ними і користується, але сьогодні це ж з розряду раритетів.

    Щодо домашнього копіювального апарату – так, роздруковувати книги на ньому навряд чи будуть, але є промислові ксерокси. На них, наприклад, навчальні посібники роздруковують, і продаються вони удвічі дешевше за оригінали. А щодо електронної книги, аудіоцентру – ви маєте рацію. Тут є хороший привід переглянути цей перелік. Думаю, питання щодо музичних центрів відпаде. Є домовленість разом із Європейською бізнес-асоціацією та іншими асоціаціями пропрацювати це питання.

    Питання стосовно авторських винагород. Ми їх всім платимо, навіть російським виконавцям?

    Всім. І американським, і казахстанським, і албанським. Якщо так сталося, що якийсь російський виконавець у нас популярний – що поробиш? Хто ротується – має отримувати винагороду.

    «В Україні зараз практично немає ринку роялті»

    Народний артист України Павло Зібров в інтерв’ю «Главкому» бідкався, що відрахувань з Росії, де його мало знають, він отримує значно більше, ніж в Україні, де його знають усі. Чому так відбувається?

    Так, це біда. У нас виконавці левову частку заробітку отримують завдяки концертній діяльності. Якщо ти за віком, станом здоров'я припиняєш виступати – все, ти на пенсії. Саме тому, що в Україні зараз практично немає ринку роялті. У Росії, на відміну від нас, ця система краще поставлена.

    Там все жорстка аж так, що часом доходить часом до абсурду. У 2009 році групу Deep Purple звинуватили в незаконному виконанні власних пісень, стягнули з неї у суді компенсацію на користь Російського авторського суспільства, яке потім виплатило музикантам гонорар...

    Нормальна ситуація. Група виступає, вона повинна сплачувати збір.

    Так, а якщо це власні пісні?

    А якщо нi? Або якщо група виконує і свої пісні, і кавери? Тут ще питання: яка частка в авторських правах. Є не тільки виконавець, є автори слів і музики, є правовласник пісні. Може, реальний власник – лейбл, рекордингова компанія. Відомий випадок – Майкл Джексон купив права на всі пісні The Beatles і Пол Маккартні був змушений йому платити за виконання власних пісень!

    Як бути з авторськими правами не на пісні, а на торговельні марки? Ось взяти інциденти з Roshen. Кондитерському концерну доводиться часто судитися за права. Російська «Рот-Фронт» висуває претензії українцям щодо цукерок «Ромашка». З харківським «Хладопром» Roshen з’ясовував стосунки через морозиво «Хрещатик. Київський торт». З Київським булочно-кондитерських комбінатом – за сам «Київський торт».

    Так, суди з інтелектуальної власності в усьому світі одні з найбільш складних, судові розгляди можуть тривати роками. Залучаються експерти, які вирішують, чи не паразитує  один виробник на інтелектуальній власності іншого, наскільки товар схожий на інший і може через свою схожість ввести в оману споживача.

    Червона стрічка, розташування аркуша каштана, його розмір – це настільки специфічні, маркетингові речі. Там, здається, досі справа в касаційному суді, але чим все закінчиться, складно сказати.

    Але БКК виробляє «Київський торт» з 1967 року. Тоді Петрові Порошенку, який є власником Roshen, було всього два роки. Можливо, БКК просто свого часу вчасно не зареєстрував авторські права, за що тепер і отримує?

    Цілком. Тут дуже важливо ще – хто раніше отримав правовий захист. Якщо ти вчасно себе не захистив в плані інтелектуальної власності, конкурент може цим скористатися.

    Борис Ложкін, колишній власник UMH group, чий бізнес починався з газети «Теленеделя», свого часу зареєстрував багато видань, назви яких починалося на «Теле». Щоб не було конкурентів. Це не порушувало закони про інтелектуальну власність?

    Скоріш за все – ні, але це точно свідчило про його далекоглядність як підприємця. До речі, схожа історія вже давно з різними популярними сайтами. Можна зробити дуже схожий за назвою ресурс, тільки з іншим доменом, і забрати пристойну частину трафіку.

    Ось, до речі, цікавий випадок з сайтом minfin.com.ua. Був пост в фейсбуці: мовляв повідомлення міністерки фінансів Маркарової (це коли вона ще була міністеркою) не відповідають тому, що зазначено на сайті мінфіну. А вона, зі смайликом, відповіла: за інформацію на комерційному сайті не відповідаю, читайте mof.gov.ua. До речі, на друге читання підготовлений законопроект про протидію патентному тролінгу. Він не стосується доменних імен щонайменше напряму, але щодо торгівельних марок та промислових зразків – має покращити ситуацію.

    В Україні є піцерії «Челентано», мережа Tarantino family. У їхніх власників можуть бути проблеми, коли Тарантіно і Челентано зрозуміють, що на них заробляють і подадуть до суду?

    Якщо таке станеться, тоді треба розбиратися. Треба ще довести, що це саме їхні прізвища використовуються. Насправді охорона інтелектуальної власності має територіальний принцип. Тобто, якщо торгова марка Х охороняється, умовно кажучи, в Албанії, і вона не є частиною міжнародного бренду, їхні ринки не перетинаються, то така торгова марка цілком може існувати в Україні.

    Тобто, на Брайтон Біч можуть цілком законно випускати «Київський торт» з червоною стрічкою і каштановим листям?

    Якщо це не буде заважати продажу українського виробника, то конфлікту немає. Але на Брайтон Біч таке навряд чи спрацює: там, імовірно, Roshen продається. А ось де-небудь в Марокко цілком можливо.

    З авторським винагородою, роялті зрозуміло – автори, правовласники отримують свій відсоток. А яку винагороду отримує автор патенту на винахід?

    Винахід, так само, як корисна модель, – це рішення технічної задачі, що відноситься до матеріального об'єкта, а не сам об'єкт. Автоматичних відрахувань тут не існує. Більш того, на дію патенту передбачений певний термін, щоб не перешкоджати науково-технічному прогресу.

    Так що патент можна продати, в повну власність або надати ліцензію на використання. А можна дочекатися, що його хтось використовує нелегально і засудити. Скільки відсудив – то твоє. Хоча це звісно довгий і непередбачуваний шлях.

    Нам би хотілось, щоб комерціалізація наукових розробок була більшою, щоб і наші вчені бачили, як в проваджуються в життя результати їхньої праці, і бізнес ставав завдяки цьому більш інноваційним.

    Винахідники повинні мати матеріальний стимул, особливо вчені, що працюють на державних підприємствах (вважається, що це їхня робота, вони зарплату отримують). Людині, звичайно, радісно бачити, як працює плід твого розуму, але гроші теж непогано якісь отримати. Хоча б як стимул – щоб і далі займатися винахідництвом.

    Кількість охоронних документів на об'єкти промислової власності, виданих з 1992 року по теперішній час:

    • 126 516 патентів на винаходи;
    • 142 881 патентів на корисні моделі;
    • 41 987 патентів на промислові зразки;
    • 278 229 свідоцтв на знаки для товарів і послуг;

    Патентування в основному здійснюється в таких галузях: електротехніка, електрообладнання та електроприлади; інформаційні та телекомунікаційні технології; медична техніка; хімія; машинобудування; будівництво та споживчі товари.

     

    Андрій Кузьмін, «Главком»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ