Американський режисер-документаліст Лі Гірш: Зеленський вже увійшов до світової історії

Минулого тижня до України на запрошення фестивалю документального кіно Docudays UA завітав американський режисер-документаліст Лі Гірш. Він привіз із собою стрічку «Булер», яка розповідає про життя кількох підлітків у звичайній американській школі, які стикнулися із проблемою цькування: в одному випадку через зовнішність, в іншому – через сексуальну орієнтацію. Цей фільм показували в рамках цьогорічного DOCU/ТИЖНЯ проти булінгу, організованого фестивалем Docudays U. Лі Гірш зізнається, що тема булінгу йому дуже близька, бо сам колись потерпав від неї. Режисер також цікавий тим, що працював з Бараком Обамою, коли той балотувався у президенти США, а нині Гірш знімає ролики про Дональда Трампа.

«Главком» зустрівся з режисером під час показу фільму «Булер» у Києві.

Американський режисер-документаліст Лі Гірш

Пане Гірш, ви вперше в Україні. Де встигли побувати, які враження від країни склалися і чим вона вас вразила?

За кілька днів, які перебував в Україні, я встиг відвідати Київ, Одесу та Львів. Мені сподобалося. Найбільш важливо для мене те, що мої дідусь і бабуся з України, наша єврейська родина з-під Львова. Цікаво, що їжа, на якій я виріс і до якої я звик, вона в Україні така ж сама. Згадую, як моя бабуся робила курячий суп, він такий як і в Україні. Це зворушливо.

Герої вашого фільму досить відверто на камеру розповідають про проблему, з якою стикнулися. Можна сказати, що американська молодь більш відкрита та розкута за українську?

Не впевнений, бо не провів багато часу з українськими дітьми, щоби насправді відверто поговорити з ними. Але це нетривале спілкування з кільком учнями показало мені, як ця історія (з фільму) перекликається з їхнім життям. Я відчував, як українські діти перейнялися цими історіями. Звичайно, деякі з них йдуть на контакт, деякі замкнуті. Але навіть коротке спілкування дало мені певний досвід. Думаю, якщо ти сам дуже занурений в тему і готовий слухати, то діти відкриваються. Це має бути також і твоя особиста історія для того, щоб отримати такий фітбек.

У фільмі мати одного з героїв, 12-річного Алекса, каже, що не знала про факти насильства над сином. Мовляв, тільки знімальна група відкрила очі. Отже, існує бар’єр між батьками і дітьми, які не діляться своїми проблемами?

Думаю, що насправді мати Алекса сказала неправду про те, що вона не знала. У неї не було внутрішньої стабільності, внутрішнього ресурсу для того, щоби з цією проблемою якось впоратися. Саме тому в якийсь момент вона почала цю проблему відсовувати, переконуючи себе, що насправді негаразди у її сина не такі вже й значущі. Коли ми показали їй фільм, це був останній поштовх, остання крапля, аби вона визнала цю проблему. Було помітно, що її ігнорувати вона більше не може, потрібно вже щось робити.

Україна перебуває у першій десятці країн Європи за поширеністю булінгу серед підлітків. Про це повідомляє Всесвітня організація з охорони здоров’я

У Західній Європі є досвід медіації, коли незалежний педагог є арбітром при вирішенні конфлікту. Яким є досвід США у боротьбі з булінгом?

Насправді у США немає такої одноманітної встановленої політики у вирішені цього питання. Деякі школи особливо в останні 10 років використовують таке поняття як відновлення справедливості між двома сторонами під час булінгу. Це один із видів медіаційного процесу. В деяких школах просто дуже сувора дисципліна. А деякі школи взагалі нічого не роблять з цією проблемою. Думаю, таких більшість, які неадекватно ставляться до явища, не мають методів допомоги і підтримки дитини, яка зазнає постійного булінгу.

Це проблема держави, школи, батьків, чи лише двох підлітків, які побилися у шкільному дворі?

Це проблема кожного. Статистика говорить про те, що в Америці 13 мільйонів дітей щороку зазнають булінгу. Це впливає на їхнє ментальне здоров’я. Спочатку це проблема локальна: проблема батьків, дітей, школи…  Але в цілому вона впливає на суспільство. Потім це вже проблема генерації суспільства. Коли ми говоримо про булінг, то я наголосив би, що слід обов’язково розрізняти питання конфлікту і питання булінгу. Насправді, навіть в Америці знадобилося досить багато часу для того, щоби знайти визначення того, що це таке, булінг, і щоби сприйняти це поняття як проблему, яка має місце в суспільстві. Є три складові, за якими можна ідентифікувати булінг: перше – невідповідність сили, фізичної, наприклад, коли діти різного статусу і віку в школі мають різний вплив. Друге - це просто наявність наміру зробити погано іншій дитині. І третя складова – повторення, регулярність цього цькування. Все інше є конфліктом.

Кадр з фільму «Булер»

Ви критично ставитеся до президента Дональда Трампа, критикуєте його за висловлювання щодо жінок чи людей іншої національності. Чи можна поведінку президента США назвати булінгом, чи підпадають такі висловлювання під окреслені вами критерії?

Ми говоримо, ми знаємо що керівник задає норми поведінки. Чи це батьки, чи вчителі у школі, чи директор в компанії. Президент – не виняток. У США президент за посадою є керівником країни, всі люди на нього дивляться і він є певним законодавцем поведінки для американців. Президент - це особа, на яку звертають увагу. Власне, Трамп встановлює такі норми поведінки як расизм, жорстокість, поділ людей задля того, щоби їх дражнити. Тобто він встановлює таку поведінку як норму. Такі норми дуже небезпечні.

Ви раніше робили рекламні ролики кандидатові в президенти Бараку Обамі. Як людина, що розуміється на інформаційному впливі, прокоментуйте скандал, фігурантами якого нині є президенти США і України, Дональд Трамп і Володимир Зеленський? Хто виграє, а хто програє?

Насправді український президент у значно ширшій перспективі виграє, він уже увійшов до світової історії. Я не знаю багато про нього, але я точно розумію, що в нього є можливість стати історичною постаттю в цій ситуації і сказати Дональду Трампу правду. У Зеленського зараз є неймовірна можливість насправді розказати світу про Україну, яка ця насправді країна.

Чи не найбільш відомий документальний фільм про президентів - це «Фаренгейт 9/11» Майкла Мура. Чи є у вас бажання зняти кіно про внутрішньополітичний конфлікт у США, чи про Трампа, а може, і про Зеленського?

Насправді, немає такого бажання. Аби зняти кіно про Зеленського, мені потрібно бути експертом в українській політиці, в українській історії. Співпрацюючи з різними режисерами, ми знімаємо ролики про Дональда Трампа. Але мені цікавіше, з точки зору історії, знімати не зі свого погляду, а з погляду самих людей. Тобто розповісти їхні історії, історії тих, хто голосував за Трампа, як правління цього президента вплинуло на їх життя, їх перспективи. Тобто це має бути фільм про життя звичайної громади в Мічигані чи у Вісконсині, чи, наприклад водія-далекобійника або фермера.

Фільм «Булер» (2011 рік)

Михайло Глуховський, «Главком»