Безвісти зник: що робити і як не нашкодити? Пояснюють волонтери
Інтерв'ю
Інтернет може допомогти у пошуку полонених і загиблих, але може і зашкодити
Стрес, розпач, безсилля, безпорадність… Родичі зниклих безвісти живуть у постійних муках, в очікуванні звістки про своїх рідних. У відчаї не завжди можуть зорієнтуватися, куди бігти, якщо рідна людина перестала виходити на зв'язок.
Зник чи зникла безвісти? Страх охоплює від думки, що він чи вона могли загинути.
Волонтери приходять на допомогу і у такій ситуації: допомагають реалізувати законодавчо установлений алгоритм дій, застерігають, як не потрапити до шахраїв, охочих заробити на чужому горі.
«Главком» поспілкувався з волонтерами: Іриною Ширеметьєвою – вона має значний досвід у пошуку зниклих. Раніше працювала у Міноборони. А ще – зі звільненим з полону оборонцем Маріуполя Андрієм Мельніковим.
«Якщо хтось пропонує допомогу за гроші, це однозначно шахраї»
Понад 10 років зникають безвісти українські військові та цивільні, їхнім розшуком займаються не лише професійні пошукові групи, але й волонтери. Коли ви долучилися до цієї складної справи?
Я почала займатися у 2014 році відразу після початку війни, коли вже був окупований Крим, коли на Донецькому та Луганському напрямку були бойові дії, коли вже відбулися псевдореферендуми на захоплених ворогом територіях.
Вже тоді люди почали зникати та потрапляти у полон. Я починала саме з розшуку військових.
Поділіться, будь ласка, історіями своїх розслідувань, які поради ви даєте родичам зниклих безвісти?
З 2022 року кардинально змінився сам процес пошуку зниклих безвісти, змінилися і можливості пошуку волонтерами. У будь-якому разі все починається зі звернення рідних, військових чи цивільних, які повідомляють, що хтось зник безвісти, бо не виходить на зв'язок. Цим людям потрібна інформаційна допомога – потрібно підказати перші кроки, пояснити, яким є алгоритм дій для громадян.
На жаль, з 2022 року у волонтерів залишилося менше можливостей щодо пошуку зниклих воїнів, тепер у нас переважає більш консультаційна робота.
А всі процесуальні дії виконують лише офіційні органи: Міністерство внутрішніх справ, СБУ, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Заяви також приймає Національне інформаційне бюро – там цілодобово працює «гаряча лінія» (1648, +380 44 287-81-65 дзвінки з-за кордону).
Я надаю родичам зниклих контактні дані структур, допомагаю зареєструватися в інтернеті на пошукових платформах офіційних організацій, але ні якому разі не приватних. Я також консультую, що не можна робити, аби не нашкодити пошуковій роботі безвісти зниклого.
Усю інформацію, котру росіяни виманюють у рідних полонених, вони використовують лише на свою користь
Мабуть, шукати доводиться і у моргах, для розпізнання тіл родичі мають пройти ДНК-тести. Звісно, рідні сподіваються, що збігів не буде…
Так, при подачі заяви у Національну поліцію про зникнення людини, близьким родичам необхідно здати аналіз на ДНК – це офіційно встановлена вимога (для забору ДНК підлягають батько, мати, рідні брати та сестри, рідні діти – «Главком»). Аналіз можна здати не тільки в Україні, а й за кордоном – там також є відповідні представництва (пункти збору працюють на базі закордонних представництв Державної міграційної служби – «Главком»).
Результат дослідження ДНК розміщують у єдину базу. І коли є збіги з ДНК мертвої людини, то рідним повідомляють, що ця людина загинула. До речі, збіги бувають інколи через 1-2 місяці, а інколи й через рік, тому що не завжди вдається забрати тіла загиблих під обстрілами з зони бойових дій. Евакуювати загиблих з зони бойових дій – це велика проблема, тому що відправляти пошукову групу під обстріли – це означає там же її залишити…
Коли рідним кажуть, що потрібно здати аналіз ДНК, то це не означає, що зниклого безвісти вважають загиблим, просто це обов'язкова процедура. Тепер багато людей в полоні, вони також мають статус «зниклий безвісти». У будь-якому разі, є надія, що людина у полоні, вона жива, і найближчим часом повернеться.
Чи контактуєте ви з державними органами, які займаються розшуком і обліком осіб, зниклих безвісти за особливих обставин?
Наразі я не контактую, тому що в мене немає повноважень на це. Лише рідні мають право отримувати інформацію про розшук зниклих. Після внесення відомостей про зниклого до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) слідчий повинен видати витяг з ЄРДР та номер заяви, де має бути зазначено ПІБ слідчого (заяву може подати будь-яка особа. Не обов'язково родич. Слідчому потрібно надати повну і точну інформацію про особу, зокрема фотографії, опис зовнішності, особливі прикмети, одяг та всі відомі деталі – «Главком»).
Така ж процедура і у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими – лише рідні можуть запитати інформацію, а я, волонтер, не маю такого права. Я можу лише порадити рідним, куди звернутися.
Які джерела інформації стають вам у пригоді в процесі розшуку, а від яких застерігаєте триматися подалі?
Зараз найбільш ефективне джерело – інтернет, але від нього може бути не лише користь, а й шкода. З метою пошуку зниклих доводиться проводити моніторинг російських мереж: там дуже часто викладають світлини наших полонених, поранених і навіть загиблих. Викладають світлини наших людей та їхні документи. Це дуже корисно знати, адже якщо є світлина чи відео зниклого, то родина має право надіслати цю інформацію на портретну експертизу, котра проводиться теж офіційними органами. Після підтвердження імені людини можна вже подавати інформацію у поліцію та Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Потім знову ж таки через інтернет – існують різні способи – можна встановити, де ця людина перебуває.
Але варто знати, що інтернет може й зашкодити, адже росіяни створили багато груп, начебто проукраїнських, начебто з метою допомоги у пошуку зниклих. Але у дійсності вони лише збирають інформацію про наших військових. Про існування воєнної аналітики я розказувати не буду… Скажу лише, що всю інформацію, котру росіяни виманюють у рідних, вони потім використовують лише на свою користь і ніяким чином не допомагають для пошуку зниклих чи звільнення полонених. А інколи навіть розміщення інформації у соцмережах про зниклу людину шкодить процесу перемовин, затягує повернення полоненого.
А чи може пересічний українець правильно ідентифікувати шкідливі для України російські сторінки в соціальних мережах?
Українські волонтери – це вже професіонали, вони знають, що поширення інформації про військових у будь-якому разі небезпечно. Скажімо так, адекватний українець не буде створювати якусь групу, де буде висвітлювати дані, де перебували військові, коли та скільки людей там було, який це був військовий підрозділ, тому що ці питання слугують ворожій розвідці.
Часто мати, дружина, чи хтось з рідні, повідомляє прізвище і виставляє фотографію зниклого сина чи чоловіка. Які дані можна виставляти у соціальні мережі? І чи доцільно взагалі це робити?
Не рекомендується, тому що бувають різні ситуації. Розміщення в інтернеті – велика «кормушка» для шахраїв. На жаль, ніхто не застрахований. Шахраї активно працюють через інтернет, дурять родини зниклих безвісти. Вони користуються тим, що рідні перебувають в стані стресу, шоку та безпорадності, обіцяють повернути полоненого чи передати йому якусь вісточку. Іноді обіцяють налагодити телефонний зв'язок, але все це лише обіцянки заради того, щоб виманити гроші.
Такі ж історії й з ворожками та екстрасенсами, котрі кажуть: «давайте нам гроші, ми вам все розкажемо». У стані стресу, звичайно, люди будуть використовувати будь-які можливості, вони вірять, а шахраї цим користуються.
Цього року до Міноборони від МВС перейшли дві функції: проведення переговорів і формування пошукових груп. Чи взаємодієте ви з професійними пошуковими групами, які складаються з військовослужбовців Збройних сил України?
Я особисто не взаємодію, тому що це закрита інформація про те, де і кого було знайдено, кого евакуювали та з яких територій. Це військова інформація і вона не повинна бути поширена приватним цивільним особам.
Рідним теж не кажуть, що сьогодні когось звідкись вивезли… Це вже коли є збіг ДНК, коли вже пройшло службове розслідування, тоді вже розповідають, де і що відбулося.
Захоплених у полон українських військових та цивільних утримують у нелюдських умовах, піддають тортурам, порушуючи норми міжнародного гуманітарного права, зокрема, третьої Женевської конвенції? Росіяни тримають у секреті інформацію про цих людей. Як вдається розшукати та обміняти полоненого, звільнити його?
Так, офіційно росіяни не розголошують, кого і де вони утримують. Але є соціальні мережі, інтернет, де рідні інколи й самі знаходять інформацію про свого родича. Вони цю інформацію надають в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Цю інформацію наші офіційні органи перевіряють. Але і шахраїв багато працює в цьому ж напрямку: дзвонять рідним, надсилають приватні повідомлення у різних месенджерах. До прикладу, повідомляють, що людина перебуває в якомусь місці, а буває таке, що людина, вже загинула… Шахраї просто використовують родину через тяжкий емоційний стан для того, щоб, скажімо, навести смуту.
Багато інформації про зниклих надають звільнені з полону. На сайті Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими у відкритому доступі розміщені анкети для заповнення звільненими з полону. Звільнені заповнюють такі анкети, чи розповідають представникам Координаційного штабу, де та кого бачили в тюрмі. В анкету подаються не тільки ім'я та прізвище, можна повідомити і позивний, підрозділ чи посаду людини, котру бачив у полоні. Тобто будь-яку інформацію, котра допоможе ідентифікувати полоненого.
При обмінах полоненими в Україну повертаються люди з різних колоній, тобто з різних місць утримання. І в тюрмах вони бачили, хто з ними був, тому після звільнення цю інформацію надають Координаційному штабу.
Чи доводилося вам звертатися до уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти Артура Добросердова чи його попередника Олега Котенка. Який результат?
Я особисто не зверталася, адже їх посада, перш за все, передбачає спілкування із родинами зниклих. А я лише раджу родині зниклого, куди звертатися, надаю електронні адреси та посилання на сайти, де знаходиться потрібна їм інформація, консультую як заповнювати анкету, як подавати заяву.
Відомі випадки, коли росіяни зв’язуються із рідними зниклих безвісти та вимагають від них, до прикладу, стежити за пересуванням української військової техніки. У разі відмови, погрожують розправою. Як не вестися на такий шантаж?
Якщо рідні отримають подібні дзвінки, перш за все, не факт, що люди, котрі телефонують, мають доступ до наших полонених, і що вони можуть полоненому завдати якоїсь шкоди. По-друге, це можуть бути звичайні шахраї, які хочуть заробити на чужому горі. Немає гарантії, що полоненого відпустять живим. Але найголовніше, що виконуючи завдання російських кураторів, шахраї порушують закони України, а це вже кримінал.
Щоденно СБУ знаходить та затримує коригувальників. А це вже довічне позбавлення волі. Допомагати Росії, не важливо з якого приводу, це порушувати законодавство України. Виконати завдання ворога – зрадити свого ближнього, котрий став на захист України.
Інколи шахраї обдзвонюють рідних і вимагають переказати гроші. Родини зниклих і самі допомагають шахраям, розміщуючи інформацію у соцмережах. Поділіться своїм досвідом, як не допомагати шахраям?
На жаль, таких випадків дуже багато. У соціальних мережах створені групи, де обіцяють за гроші звільнити полоненого. Шахраї представляються адвокатами, волонтерами, ким завгодно.
Але так не працює, адже полонені – не кошенята, котрих можна десь купити. Задля звільнення полонених проводиться дуже кропітка велика робота. І це все роблять лише державні структури.
Якщо хтось пропонує допомогу за гроші, це однозначно шахраї. Якби можна було викупити наших полонених, то вже б скинулися в якийсь умовний фонд допомоги Україні, назбирали б грошей і всіх викупили. Але так, на жаль, не працює.
У реєстрі зниклих безвісти близько 37 тис. записів, а у вересні 2023 року там було трохи більше 9 тис. На вашу думку, актуальна цифра відрізняється від реальної кількості зниклих безвісти?
Я впевнена, що цифра дуже відрізняється від реальної кількості зниклих безвісти, тому що в нас досі немає доступу до окупованих ворогом територій. Ми не знаємо, скільки людей там загинуло, скільки зникло безвісти. Люди на окупованих територіях не завжди мають змогу подати в розшук на своїх рідних, тобто просто фізично не мають змоги це зробити. Ми не знаємо скільки людей гинуло цілими сім'ями, а там на сході були території, котрі просто рівняли з землею. Не всі змогли звернутися, не вижили і ті, хто мав би це зробити.
«Є приклади: руку відірвало, а людина жива, потрапила у полон, а її вже оголосили загиблою»
Звільнений з полону 31 січня оборонець Маріуполя Андрій Мельніков майже два роки вважався зниклим безвісти, пережив страшні тортури у російському полоні, а тепер допомагає родичам зниклих безвісти. До війни Андрій Мельніков працював у кримінальній інспекції Мін’юсту. Родом з окупованої Макіївки Донецької області.
Коли ви долучилися до розшуку зниклих безвісти?
Я долучився після звільнення з полону 31 січня 2024 року, де мене утримували два роки.
Поділіться, будь ласка, своїм досвідом розслідувань, що ви радите родичам зниклих безвісти?
У мене є група у Facebook та сторінка у Telegram, де близькі родичі зниклого безвісти воїна виставляють фотографію, деяку інформацію та просять його знайти.
Я постійно штурмую Інтернет, спілкуюся з колишніми полоненими, показую фотографії, прізвища та імена зниклих безвісти.
Можливо, з ними хтось перетинався у полоні у Росії. А близьким родичам раджу не платити тим, хто телефонує і вимагає заплатити за звільнення. Краще звертатися до уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, у Червоний Хрест, СБУ.
Якщо людину оголошують у розшук, близькі родичі повинні обов’язково здати тести на ДНК для проведення експертизи. Звичайно, родичі сподіваються, що збігів не буде. Недавно мені зателефонувала одна жінка, вона розповіла, що похоронила сина.
Він нібито загинув під час ракетного обстрілу, але тіла не було, знайшли лише відірвану руку, і ДНК по руці збіглося. Тому мати продовжує шукати сина, сподіваючись, що він живий, адже смерть визнали лише по руці. Мати знову здала тест на ДНК, «сина» викопували з могили, щоб перевірити ДНК.
Є багато прикладів, що руку відірвало, а людина жива, вона потрапила в полон, а її вже оголосили загиблою. Загиблим вважається той воїн, тіло якого знайшли. Є ще один приклад. У Волгограді я сидів в одній камері з хлопцем, він якось повернувся з допиту і плакав. Йому росіяни показали сюжет про його власний похорон. Виявляється, що його в Україні похоронили, але він живий і перебуває в російському полоні. Отже, похоронили чиєсь інше тіло. Я не знаю, чому збіглося ДНК.
Страшно, адже рідним ніхто не повідомить, що воїн живий і перебуває у полоні?
Батькам можуть повідомити полонені, яких звільнять… Але вже зараз потрібно перевірити, що воїн живий. Червоний Хрест мав би приїхати до нього у тюрму, щоб переконатися, що людина жива. А похоронене тіло потрібно викопати, провести ексгумацію, зробити ДНК.
З ким із представників з державних органів ви контактуєте?
Звичайно, я тримаю контакти по телефону з СБУ, Дмитром Лубінцем, з інформаційним центром (Національне інформаційне бюро – «Главком»). Після звільнення колишні військовополонені створили в соціальних мережах групи з метою пошуку побратимів. До мене вже звернулися про допомогу родичі 76 зниклих безвісти, я два місяці тому написав колективний лист-звернення на ім’я президента Володимира Зеленського: повідомив про скарги рідних на те, що нібито не проводяться розслідування, рідних не інформують про результати розслідувань. Чомусь не всім родичам слідчі видають витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), хоча законодавство зобов’язує повідомити номер реєстрації протягом декількох днів після реєстрації безвісти зниклого. А коли батьки звертаються у військову частину, їх також не інформують. Рідні в розпачі, тому що не знають, як бути.
І що вам відповів президент?
Президент не відповів на моє звернення. Натомість Секретаріат президента спустив мій лист-звернення в міністерства оборони та внутрішніх справ, а вони спустили його на військові частини, тобто зобов’язали командирів дати мені відповідь. На жаль, за два місяці мені відповіли лише дві військові частини з 76.
Тепер родичі просять мене написати звернення у Червоний Хрест, адже його представники можуть виїхати в Росію, щоб зустрітися з поіменно названими полоненими.
Який алгоритм дій ви обрали з метою пошуку безвісти зниклих, тобто які джерела інформації використовуєте, а від яких застерігаєте?
Я шукаю інформацію у соціальних мережах, також переглядаю й російські сайти, адже там виставляють допити військовополонених, а відтак я можу пересвідчитися, що людина жива, тобто, вона не зникла безвісти. З російських сайтів я дізнаюся, де перебуває допитаний полонений. Цю інформацію потрібно передавати у СБУ.
Родичів я попереджаю, щоб вони не велися, коли їм телефонують з Росії та пропонують допомогу за гроші. Пояснюю, що не залежно від того, заплатиш, чи ні, все одно не буде ніякого толку. Мені телефонують родичі, розповідають, що заплатили за обіцяне визволення з полону, але потім розуміють, що їх надурили.
Росіяни показали полоненому сюжет про його власний похорон
Чи співпрацюєте ви з професійними пошуковими групами, які складаються з військовослужбовців Збройних Сил України?
Ні, я з ними не контактую, та мене туди й не візьмуть. Але якби мені запропонували співробітничати з професійними пошуковими групами, я б, звичайно, погодився, і можливо, був би для них корисний.
Всупереч Женевській конвенції, військовополонені зазнають страшних тортур, російські кати приховують їх імена та місця розташування, адреси тюрем. Це дуже ускладнює процес пошуку безвісти зниклих оборонців. Як все ж таки вдається обміняти та звільнити полоненого?
Як колишній полонений, я сам переніс багато тортур, пройшов процедуру обміну, тому знаю, як це відбувається. Росіяни взагалі не дотримуються норм Женевської конвенції. Якщо навіть Червоний Хрест знаходить інформацію про полоненого, то росіяни намагаються його заховати – з цією метою вони постійно переводять полонених з однієї тюрми в іншу, яка розташована в іншому місті. Якщо ж представникам Червоного Хреста вдається зустрітися з полоненим та його побратимами в тюремній камері, вони фіксують прізвища і тоді вже полонені не вважаються безвісти зниклими. З того моменту починається процес обміну та визволення.
Часто росіяни зв’язуються із рідними полонених та вимагають від них шкодити Україні, погрожуючи розправою. Як діяти у відповідь на такий шантаж?
Думаю, якщо уникнути неможливо, то потрібно фактично погоджуватися, але потім всю інформацію передати у СБУ чи розвідку – нехай вони цим займуться. Якщо людина в полоні, вже більше їй нічим не нашкодиш – незалежно від того, погодяться рідні на співпрацю, чи ні. У полоні гірше вже не буде – там все одно всіх б’ють, катують… Є багато рідних, які платять гроші шахраям за обіцяне визволення, але все безрезультатно.
Виходить, що рідні полоненого допомагають шахраям, коли розміщують інформацію у певних Telegram-каналах про свою зниклу людину. Чого не варто робити?
Кожна родина хоче знати, де перебуває рідна людина, тому це особиста справа – розміщувати чи ні інформацію в соціальних мережах. Але дані потрібно подавати дозовано: фотографію зниклого, вказати, де він зник і все. Я не бачив, щоб родичі виставляли танки чи розташування бойових позицій. Якщо ж рідні розмістять інформацію, яка може зашкодити інтересам України, тоді за це правоохоронні органи притягнуть до відповідальності.
У реєстрі зниклих безвісти близько 37 тис. записів – це учетверо більше, ніж на цю дату у 2023 році. Як, на вашу думку, така цифра відрізняється від реальної кількості зниклих безвісти?
Я думаю, що у дійсності зниклих безвісти більше, адже люди можуть перебувати на окупованих територіях, так званих «ДНР» чи «ЛНР». Дуже багато людей загинуло в Маріуполі, там масові захоронення, але для розшуку зниклих потрібно туди виїхати та провести слідчі дії. А це міг би зробити лише Червоний Хрест, але росіяни їх туди не допускають.
До прикладу, рідні подають заяву на пошук зниклого. Відповідно, інформація заноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), але неможливо виїхати на окуповану територію та перевірити, чи дійсно людина пропала безвісти.
Наталка Прудка, «Главком»
Коментарі — 0