Експерт з питань екстремізму Богдан Петренко: За три роки в Україні відкрито 4600 справ щодо терактів. А покарано лише 17 осіб!
В Україні правоохоронці діють не на упередження теракту, а на його розкриття
Жан Бодріяр, французький філософ, соціолог та культуролог, у публікації «Дух тероризму» говорить, що четверта світова війна уже триває. І назва їй тероризм. Третьою світовою він вважає «холодну війну».
На думку філософа, «радикальна відмінність нового тероризму в тому, що крім усіх видів зброї, терористи володіють ще й своєю власною смертю, і це стає фатальним.
З часу відновлення незалежності України у нас, здається, не було жодного теракту із терористом-смертником. Проте за роки російської агресії, за статистикою правоохоронних органів, кількість злочинів, що кваліфікуються як теракт, різко зросла.
Останні події, що трапилися в Києві біля стін телеканалу «Еспресо» знову змусили суспільство повернутись до теми терористичної загрози. Внаслідок вибуху постраждали політолог Віталій Бала та депутат-радикал Ігор Мосійчук, охоронець народного обранця і перехожий загинули на місці.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, в прес-центрі «Главкома» озвучив невтішний прогноз. За його оцінками, зростання насильства та величезна кількість незареєстрованої зброї на руках у населення провокує ескалацію конфліктів та терористичні загрози.
Тероризм – це війна?
Ми всі живемо в середовищі, де теракт стає однією зі складових порядку денного. Фактично ми всі уражені терактом. Чому? Тому що теракт - це застосування насильницьких дій з політичною метою. Він спрямований до якомога більшого поширення інформації в суспільстві, тобто залякування. Зараз я вам наведу статистику терористичної діяльності в Україні. Це дані Генпрокуратури. В 2016 році зафіксовано 1865 справ, які стосуються тероризму. Це на 43% більше, ніж у 2015-му, теж критичному для України році. Тоді було 1305 справ, а в 2014-му -1515.
Є ще статті Кримінального кодексу «фінансування тероризму» та «створення терористичної групи». За цими статтями бачимо дещо інші показники. На жаль, вони знизилися в 2016 році в 2-2,5 разу порівняно з 2015 роком. Це говорить про те, що наші правоохоронці більше орієнтовані на те, щоб ловити виконавців. Тобто не попередити теракт, а діяти вже після нього. Ми всі розуміємо, що незалежно від того, скільки виконавців буде заарештовано і скільки реально сяде, завжди на нас буде тиснути розуміння, що існують люди, яким потрібні теракти в Україні, яким потрібно розбурхати суспільство, сіяти панічні настрої.
Які особливості українських терактів?
Перше – це посилення жорстокості терактів у 2016-2017 роках. Ми бачимо, що вибухають автомобілі. Під час цих вибухів у зоні ураження можуть бути пересічні громадяни, які не мають жодного стосунку до сторони, на яку було скоєно замах. Тому це провокує панічні настрої. Друге - це аморальність терактів. Розширення моральних меж для злочинців. Візьмемо, вибух, який стався на Бессарабці на початку вересня, замах на Тимура Махаурі, члена чеченського добровольчого батальйону імені Джохара Дудаєва. У його машині перебувала дитина. Тобто навіть дитина не зупинила виконавця від того, щоб здійснити теракт. Ще одна особливість – це персоналізація терактів. Ми бачимо, що у 2017 році терористичні акти, які були фактично політичними вбивствами, набули розповсюдження в Україні – це і Вороненков, і українські спецслужбовці Шаповалов, Хараберюш. Імовірніше, такі теракти продовжаться. Принаймні співробітники спецслужб знаходяться в найбільшій зоні ризику.
Наступна особливість – диверсії. Вони відбуваються на мирній території України. Події у Калинівці це довели. Люди, які організували вибухи на військовому арсеналі, зацікавленні в тому, щоб обороноздатність України зменшилася. А також, щоб знизити довіру до армії, єдиного державного інституту, який користується більше ніж 50% підтримки населення.
Ще одна особливість, яка Генпрокуратурою не зараховується до терактів, але ми в нашому інституті вважаємо, що це теж терористична діяльність, – це кіберзлочини, кібертероризм. Є два типи цих злочинів, які ми спостерігали в 2016-2017 роках. Перший – це «групи смерті», коли більшість населення настільки перейнялися цим питанням, що це фактично відволікло увагу від основних подій. Другий - це кібератаки, які відбулися в 2017 році. Ми бачили три хвилі таких атак – в травні, червні (вірус «Пєтя». - Главком) та ось нещодавно, коли було атаковано аеропорт в Одесі.
Кібератаки дають змогу зачепити велику частину українського суспільства. За деякими оцінками, у червні 2017 року постраждало близько 10% відсотків комп’ютерів.
Наступна особливість – це певний символізм. Атака зорієнтована та ті символи, що важливі для України. Наприклад, вандалізм з політичною метою, а саме: знищення пам’яток історії, пам’ятників воїнам АТО, Небесній сотні. Це атака на національні символи, які мають об’єднувати Україну. Таким чином ми можемо прояснити схему терактів, яка відбувається. Ми розуміємо, хто є основним замовником. Але можливі й інші: не тільки Росія стимулює теракти. Останні виконавці, яких затримали, – це громадяни України.
Що сприяє розширенню терактів?
Умовне затишшя на лінії зіткнення призводить до того, що на мирну територію України перетікають зброя, вибухівка, особи, які брали участь у війні не з патріотичних міркувань, а керуючись тим, що насильство – це їхня життєва установка.
Понад те, частина людей, які пройшли АТО, потім не знаходять себе в мирному житті України. Вони також перебувають в зоні ризику.
Другий чинник – це розширення меж прийнятної поведінки. Це відбувається в період військових дій, коли насилля охоплює всю країну. Раніше, коли одну гранату було кинуто під ноги і ніхто не постраждав, то це вже сприймалося гостро в суспільстві, а зараз - вже не так. Є певна ескалація очікування екстремізму, насильницьких дій, тероризму.
Інша особливість – збільшення інтенсивності терактів. Це пов’язано з тим, що ми живемо в інформаційному суспільстві, де події змінюються одна за одною. Те, що відбулося вчора чи позавчора, сьогодні не цікавить ані ЗМІ, ані населення. Тому що вже відбулася якась інша подія. Через таку специфіку можливе збільшення інтенсивності терористичних атак.
Війна породжує війну. Виникає ефект наслідування. Відбувся теракт – вжито заходів, прийнято політичні рішення. Ця модель вкладається населенню в голови, і люди розуміють, що в такий спосіб теж можна заявити про себе. У такий спосіб можуть діяти дрібні політичні групи, які прагнуть, щоб їх почули. Існує реальна загроза того, що не лише Москва, політичні групи, а й окремі громадяни, можуть завтра прийти в райдержадміністрацію, облраду і принести гранату…
Де різниця між справжнім терактом і бандитськими «розбірками»?
Політичний теракт спрямовано на те, щоб про нього досить довго говорили в суспільстві, він має на меті залякати кожного. А бандитські «розбірки» - стосуються окремих людей. Так, це теж загроза, але політичних наслідків немає.
Якщо об’єктом теракту є політик, але за ним тягнеться шлейф криміналу. Де межа між терактом і замовним убивством?
На жаль, провести конкретну межу у цьому випадку досить складно. Реальна відмінність все-таки, мені здається, полягає в наслідках для суспільства.
Чи не зловживає сьогодні українська влада поняттям «теракт», коли дає кваліфікацію подіям?
Кожну подію треба розглядати окремо. За моїми спостереженнями, влада не спекулює. Гадаю, що мало хто чув, що у нас минулого року сталося 1800 терактів. Українська влада більше зосереджена на вирішенні власних проблем, її мало цікавить суспільство. Єдине, на чому влада може «розкрутитися», - те, що за результатами цих терактів можуть бути збільшені повноваження поліційні структури. Негатив від такого буде. Мова йтиме про створення поліційної держави, зосередження влади в одних руках.
Чи зростає рівень агресії в суспільстві?
Нещодавно в Житомирській області вбили дівчину за борг у 500 гривень. Цей приклад є яскравим. Якщо влада не забезпечуватиме мирного спокійного простору для населення, не забезпечуватиме відповідальність тих, хто реально скоїв злочинні дії, то будуть самосуди. І це чергова загроза. Нагадаю, що за даними Судової адміністрації, за три роки кількість справ щодо терактів становить 4600. З них лише 17 осіб понесли покарання за свої дії. Якщо зло не буде покарано, будуть самосуди. Чи є самосуд справедливим? Гадаю, що ні. Але він дієвий, бо залякує.
Чи відрізняються за характером теракти в Україні та в європейських країнах?
Так, відрізняються. Ми перебуваємо в стані війни. У нас рівень насилля підвищений. У нас близько шести мільйонів одиниць незареєстрованої зброї в населення на руках. Зважаючи на це, у нас терористичний акт буде жорстокішим. На заході ж терористична атака - це навіть напад із ножем, коли поранено три людини. У нас на таку ситуацію не звернули б уваги, а ЗМІ навіть не виділили б цю новину червоним кольором.
Чи несуть правоохоронні органи відповідальність за те, що теракт стався?
В Україні правоохоронні структури діють не на упередження злочину, а на його розкриття. Для того щоб не було терактів в Україні, нам необхідно єднатися з суспільством. Бо зараз суспільство атомізоване, тобто кожен сам по собі.
Після нашої розмови, хочеться, як у Жванецького, взяти простирадло і повзти на кладовище…
Щодо прогнозів на майбутнє. Я хочу заспокоїти громадян України, які живуть панічними настроями. Основний замовник терактів - агресор, який воює проти України, не зацікавлений в масових терористичних атаках на території України. Чому не зацікавлений? Тому що такі атаки призводять до того, що суспільство єднається, вимагає від влади посилення поліцейських та безпекових функцій – це не в інтересах країни, для якої поліційна держава і є основою державності. В інтересах Росії – роз’єднати українське суспільство. Тому масових терактів з боку Кремля очікувати не варто. Ми будемо спостерігати поширення персональних терактів. У зоні ризику - українські спецслужбовці, які протистоять російській агресії, а ще - помірковані прихильники Москви - щоб показати, що Україна радикально налаштована, ба навіть фашистська, держава, - та ті, хто виступає за мирний шлях вирішення проблеми війни на Донбасі.
Наталія Малиновська, Анна Скалій, «Главком»
Коментарі — 0