Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Глава Станично-Луганської адміністрації Юрій Золкін: Ті люди, які вчора стояли з автоматами з того боку, сьогодні стоять там само, але вже без автоматів

    • Михайло Глуховський
    • Розсилка
    Очільник Станично-Луганської адміністрації Юрій Золкін - Глава Станично-Луганської адміністрації Юрій Золкін: Ті люди, які вчора стояли з автоматами з того боку, сьогодні стоять там само, але вже без автоматів
    Очільник Станично-Луганської адміністрації Юрій Золкін
    Фото: Deutsche Welle

    «На парламентських виборах над Луганщиною вчергове познущалися, влаштували тут шоу з цукром»

    Станиця Луганська – знову в центрі уваги. Після відведення військ української армії та проросійських бойовиків зі своїх попередніх позицій наприкінці червня, неподалік КПВВ «Станиця Луганська» утворилася кількакілометрова сіра зона. Цим фактом минулого тижня скористалися представники окупаційної влади Луганська Владислав Дейнего і Ольга Копцева, які вдерлися на територію, що ще вчора контролювали українські військові. Всю Україну облетіли відеокадри розмови з представниками бойовиків глави Станично-Луганської адміністрації Юрієм Золкіним.

    В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» Юрій Золкін розповів про наслідки, які могли бути в разі затримання Дейнего і Копцевої українськими спецслужбами, чим Леонід Кучма допомагає Станиці Луганській, як заробляють на війні псевдопереселенці, і скільки держава має компенсовувати тим, чиє житло зруйнувала війна.

    Пане Юрію, 19 серпня командування Операцією об’єднаних сил повідомило, що 20 серпня Україна готова синхронно з бойовиками почати роботи з демонтажу військових споруд поблизу КПВВ «Станиця Луганська». Роботи розпочато?

    Україна «вигнала» техніку, стоять вантажівка й автокран. Ми показали готовність працювати по демонтажу фортифікаційних споруд. Але отримали інформацію від окупантів через ОБСЄ про те, що сьогодні вони не готові виконувати роботи з демонтажу.

    18 серпня ви разом із главою Луганщини Віталієм Комарницьким і з представниками центральної влади вже оглядали зруйновану частину мосту. Як ідеться у повідомленнях ЗМІ, «обговорювали можливість будівництва обхідного шляху з обох напрямків на період ремонтних робіт». А хіба досягли домовленості зі стороною окупаційної влади, щоб провести розмінування і почати ремонт?

    Тема відновлення мосту завжди як була, так і є на порядку денному. Українська сторона продемонструвала крок задля досягнення миру, політичну волю, провівши розведення сил. Ми погодилися на розведення військ зі сподіванням, що, можливо, це допоможе наступним крокам для досягнення миру.

    Але розведення сил поки не призвело до розмінування території. Чого не вистачає для розмінування і подальшого ремонтування мосту?

    Щодо розведення, то його таки провели. Але як провели? Ні для кого не секрет, що ті люди, які вчора стояли з автоматами з того боку, сьогодні стоять у військовій формі, але вже без автоматів. Тобто одні й ті самі люди. Про це мене питають зокрема і журналісти. А я відповіді дати не можу. На цих людях незрозумілі пов’язки, схожі на пов’язки Спільного центру з контролю і координації (СЦКК). Хоча, як ми знаємо, представників окупаційних сил не повинно бути у СЦКК, адже це українсько-російський спільний центр. А Росія відмовилася в ньому далі працювати. Тому я і не розумію, що це за люди в СЦКК нині. Ніхто мені не може дати відповідь на це запитання.

    Щодо наших дій. Наприклад, проводимо розмінування, повідомляючи про свої дії заздалегідь, погоджуючи їх у Мінську. Та це в теорії. На практиці все інакше. Нібито все узгодили, а друга сторона Мінських переговорів, тобто люди з їхнього боку вже тут на місці, відмовляється пропускати наших інженерів на об’єкт. Наші інженери тільки з другої спроби змогли обстежити зруйнований міст. Все це я трактую як затягування процесу. Наші сапери на одній з ділянок вже провели розмінування. Проводять його зараз на іншій ділянці. Але це не стосується ділянок, куди нас не пускають. Перед початком будь-яких робіт наші співробітники ДСНС мають самостійно перевірити об’єкт на предмет безпеки, оскільки ми не можемо покладатися на протилежну сторону в їхніх «гарантіях».

    Як повідомляють в Операції об’єднаних сил, оглядав міст і заступник керівника Офісу президента. Хто це був?

    Заступників керівників Офісу президента не було, наскільки я знаю. Були представники, які виступали зокрема з організації робіт, проектування. У неділю, 18 серпня у нас був керівник області Віталій Комарницький. Були також інженери, які безпосередньо знаються на тому, як відновити міст. Обговорювали шляхи, варіанти відновлення мосту, як громадянам проходити між територіями під час його ремонту, обговорювали питання будівництва тимчасової споруди, яка дасть можливість людям переходити. Зокрема обговорювалися питання логістики, в тому числі доправлення людей від мосту до КПВВ (відстань близько 800 метрів). Крім того, обговорювалися питання реконструкції самого КПВВ. Адже потрібно збільшити його пропускну здатність. Як ви знаєте, з самого початку планувалася пропускна здатність до тисячі осіб. Зараз проходять 11-12 тис. на день, у пікові дні - навіть до 14 тис. А КПВВ після останньої реконструкції розрахований лише 5 тис. Ми вивчили, що потрібно зробити для того, аби не було черг, що слід зробити в сервісній зоні, наближеній до КПВВ. Наприклад, слід упорядкувати торгівлю на прилеглій території, місця стоянки таксі, збільшити присутність відділень Ощадбанку, або хоча б кількість банкоматів.

    Майже всі проблемні питання ми в неділю обговорили, і є бачення, що потрібно робити. Але все впирається у Мінськ. Яким чином вирішуватимуться питання у столиці Білорусі, нині жодна людина вам не скаже. Що саме там відбуватиметься, на які ініціативи України інша сторона погодиться, які проігнорує, навіть Леоніду Кучмі заздалегідь невідомо. Наступна зустріч у Мінську, до речі, 21 серпня.

    Скільки часу потрібно на відновлення мосту, і яка ціна питання?

    Є можливості проводити роботи цілодобово 24/7, що Україна може забезпечити. Але чи буде це погоджено окупантами, чи ні – питання, відповіді на яке поки що ніхто не знає. Від режиму, в якому працюватимуть робітники, залежать і терміни виконання робіт. Є два основних варіанти відновлення мосту, але той, який реалізовуватиметься, має бути погоджений у Мінську. Питання ширини мосту, несучих конструкцій – все це ще незрозуміло і має бути погоджено в Мінську.

    Якщо дивитися ТБ, може скластися враження, що місцеві мешканці вважають Україну винною в тому, що міст зруйнований і не відбудовується. То які насправді настрої переважають?

    Процес розведення – дуже суперечливе питання. Люди, які проживають в районі лінії фронту, як ніхто інший, мріють про мир. Навіть якщо комусь не дуже подобається сам процес розведення військ, а такі є, люди все ж сподіваються, що цей крок допоможе повернути мир.

    Роман Безсмертний в нещодавньому інтерв’ю «Главкому» сказав про те, що лише диво врятувало від ескалації конфлікту, коли представники влади окупантів, Владислав Дейнего й Ольга Копцева нещодавно зайшли до Станиці Луганської. Мовляв, якби польові командири дізналися на той момент про загибель наших морпіхів напередодні, то стримати їх було б неможливо. Погоджуєтеся?

    Дуже багато гарячих голів одразу почали давати оцінки цій ситуації, особливо в соцмережах щодо цього не стримувалися: «я би плюнув…», «я би вдарив в обличчя», «я б зіштовхнув з мосту», «де наше СБУ, чому їх не затримали?» тощо. Якщо б СБУ затримала цих людей у тій конкретній ситуації, яка склалася на той момент, то, на мою думку, це стало б найбільшим безглуздям. Тому що там, де ми були, є так звана «сіра зона». І в цій сірій зоні на момент того конфлікту перебували 15 співробітників ДСНС, які проводили розмінування на території біля мосту на очах в окупантів, а також працювали співробітники комунальних підприємств, які займалися облаштуванням території. Якби затримання відбулося, була б відповідна реакція від окупантів. Гадаю, це призвело б до прямої ескалації і повномасштабних бойових дій. Дуже правильно, що спецслужби не реагували на провокації.



    Як так сталося, що ви зустрілися? Ви знали про їхній намір перейти до Станиці Луганської?

    Минулого тижня я майже кожного дня виїздив на територію неподалік зруйнованого мосту. Адже йшов активний процес розмінування. А будь-який керівник районної адміністрації є керівником цивільного захисту населення, організує й контролює процес розмінування, ставить свій підпис під кожним актом про розмінування. Так от, ми йшли в бік мосту із журналістами «5 каналу». Коли вже підходили до зруйнованого мосту, то цей діяч Дейнего спустився по сходинках туди, де була розташована зруйнована частина мосту, і де вони зазвичай зустрічали гостей з ОБСЄ, ООН, Червоного Хреста тощо. Коли підійшли геть близько, то він швидко піднявся і підійшов до мене. От як повинен поводитися глава районної адміністрації в такій ситуації, чи є якісь директиви, які визначають це поводження? Ні, немає.

    З якою метою ці люди зайшли з окупованої території до Станиці Луганської?

    Вони побачили там журналістів і камеру. Журналістів «5 каналу», які працювали, місцеві знають в обличчя, ідентифікувати легко. Ці «недоміністри» чекали оонівців, але коли побачили телекамеру, просто вирішили використати можливість потрапити в ефір. Це була явна провокація, адже до цього Дейнего ніколи не піднімався сюди.

    Де тоді гарантія, що такі провокації не стануть регулярними, якщо українська влада це допускає?

    У цій сірій зоні, згідно з домовленостями, не може бути ніяких комбатантів. Тому те, про що ви кажете, є проблемою. Свої особливості є на всіх ділянках лінії розмежування, у Станиці вийшло так, як ви бачили. Виходячи з цієї ситуації, слід добиватися того, щоб окупанти розбирали свою оборонну споруду, яка розташована на мосту, щоб на мосту не було військових. Перед тим, як його відбудовувати, він має бути повністю демілітаризований. Ще, як мінімум, потрібні правила поведінки, щоб не було таких провокаційних вилазок надалі. У районі мосту встановлена камера ОБСЄ, яка прямо дивилася на того ж Дейнегу. Але вибачте, ОБСЄ також повинна реагувати на такі провокації.

    А як вони на цю ситуацію зреагували?

    Є в них камера відеоспостереження, але вони не втручаються в ці процеси. Хоча вони, на мою думку, повинні зафіксувати, надати в Мінськ відеозапис з камери спостереження.

    Чи вплинула ця ситуація на режим роботи КПВВ?

    Ні, КПВВ працює в штатному режимі, з 6.00 до 20.00. На певний час термін роботи КПВВ обмежувався до 18.00. Таке було, наприклад, 16 серпня. Упродовж останнього місяця були декілька нервових днів, коли окупанти розповсюдили фейк про те, що через ремонт мосту КПВВ взагалі призупиняє свою роботу. От тоді натовп був дуже великий. Зрештою, навіть якщо буде призупинятися робота КПВВ, то людям про це заздалегідь повідомлять. Ми людям усе це пояснили, вони заспокоїлися, нині вже нормальна робота.

    Скільки людей нині проживають у Станиці Луганській?

    Майже 10 тисяч. До війни, за статистикою, мешкало 15 тисяч. А насправді мешкало до 20 тисяч. Дуже багато мешканців Луганська купували тут будиночки і більшу частину року жили тут, «на землі», так би мовити. Це характерно для Станиці Луганської, для Валуйська, що неподалік.

    Дуже великою проблемою для Станиці Луганської і місцеві чиновники, і місцеві жителі кілька років тому називали псевдопереселенців, так званих «туристів», які їздять за виплатами як на одну, так і на іншу територію. Проблема лишається?

    Не буду приховувати, переважна більшість людей, які зареєстровані як переселенці, такими насправді не є. Вони просто періодично тут з’являються для того, щоб отримати пенсії, чи інші соціальні виплати. Заради справедливості слід сказати, що вперше за довгий час на проблеми Станиці Луганської, які характерні для прифронтових територій, звернув увагу уряд. У нас працювала урядова комісія, свої питання ми обговорювали і з ними. Уряд після роботи комісії ухвалив декілька принципових рішень, хоча деякі з них нас задовольняють не повною мірою. Наприклад, йдеться про постанову щодо компенсацій людям, в яких зруйноване житло (постанова №623 від 10 липня 2019 року). Ця постанова стосується, на жаль, лише 20% постраждалих людей, та це окрема тема для розмови. Нині ми під новий уряд, який невдовзі, я сподіваюся, буде створений, готуємо свої пропозиції щодо внесення змін, або доповнень до цієї постанови. Ініціюватимемо через Обласну державну адміністрацію, через новообраних народних депутатів. Які зміни пропонуємо? Наприклад, у документі передбачений розмір компенсації 300 тис. грн за зруйноване житло. Але вибачте, побудувати хату зараз за 300 тис. неможливо. У Станиці Луганській середня вартість житла за квадратний метр - 11 тис. грн. От якщо будинок був 100 кв. м, то будь ласка, 1 млн 100 тис. компенсуйте. А якщо фонд якийсь звів уже будинок людині, а він став меншого розміру, ніж був до війни, то держава має компенсувати грошову різницю.

    У постанові йшлося також про новий порядок перетину через лінію розмежування. Але все залишилося на папері. Новий порядок перетину ми так і не побачили, а люди чекають.


    Юрій Золкін
    Юрій Золкін (фото з відкритих джерел)

    То що пропонуєте робити з переселенцями, «туристами»?

    У більшості нинішніх урядовців є розуміння того, що потрібно вирішити одне принципове питання: ми виплачуємо пенсії та соціальні виплати мешканцям окупованої території, або ні? Якщо все залишається так, як є, і ми розуміємо, що виплачуємо пенсії, то, на мою думку, не треба створювати додаткові бар’єри на шляху досягнення цієї мети. Один з бар’єрів – обов’язкова умова реєстрації людини як переселенця. Я перепрошую, але Міністерство соціальної політики в особі заступника міністра Миколи Шамбіра категорично не сприймає позицію, що пенсії слід сплачувати напряму. Мовляв, каже, потрібно тільки через обов’язкову реєстрацію переселенця. Ми ж наполягатимемо, звертатимемося до народних депутатів, щоб цю дурість, інакше і не скажеш, прибрали. Адже цим ми створюємо додаткове бюрократичне навантаження на управління соцзахисту і, найгаловніше, створюємо додаткові бар’єри для людей, які мешкають на окупованій території.

    Нині на теренах Станично-Луганського району зареєстровано понад 20 тисяч переселенців. А мешкає у нас з цих людей набагато менше тисячі осіб. Подібна ситуація в Біловодському, Марківському й інших районих, наближених до лінії зіткнення. Якщо змінити ситуацію, держава знатиме про реальну кількість переселенців, матиме більше можливостей допомогти людям, які справді полишили свої домівки.

    А якими є стосунки місцевих мешканців і тих людей, які курсують з однієї території на іншу за виплатами, ревнощі мають місце?

    Ревнощі на побутовому рівні, звичайно, є. От наприклад, є бабуся, колишня вчителька, вона отримає пенсію 3000 грн. У неї є хата, яка потребує витрат, зокрема на комунальні платежі. У нас була вартість 1 кубометру газу - 8 грн, на окупованій території по 0,7 грн, умовно. Нашій бабусі складно пояснити, що окупанти просто крадуть цей газ, тому в них дешевше. Це перший момент. Другий момент – пенсії «від Путіна» і пенсії від України. Виходить так, коли люди заходять в один і той самий магазин, то наша бабуся купує ковбасу «варенку» середньої якості, а той же мешканець Луганська, маючи 2 пенсії, спокійно обирає собі сиро-в’ялену не найдешевшу ковбасу.


    Читайте також


    То як зробити так, щоб пенсії та соцвиплати справді отримували ті, хто живе у вашому районі, а не заїжджі, в чому полягають ваші пропозиції?

    На кожного мешканця є електронна справа, тобто держава має всю необхідну інформацію про людей, яким нині здійснює виплати. Тобто може встановити, де людина і скільки часу мешкає. Тож має виробити механізми, кому нараховувати пенсії, кому ні. Насправді проблема тягнеться з 2015 року. Так от, якщо ми даємо можливість людині напряму оформити пенсії, без довідки переселенця, то це, як мінімум, зменшує навантаження на пенсійний фонд і Ощадбанк. Крім того, ми хочемо, щоб для людини був збільшений час на ідентифікацію від двох до шести місяців. Причому ідентифікація може бути просто за тим, що людина скористалася послугами банку.

    Немає механізму припинення виплат людям, які зареєструвалися переселенцями. Тому що немає механізму проведення перевірок для призупинення виплат на основі відсутності переселенця по місцю реєстрації. Таке було на початку (збройного конфлікту). Сьогодні до 2 тисяч осіб отримують допомогу для винаймання житла. Але насправді в нас проживають лише близько 600 осіб, які отримують такі виплати. Яким чином припинити виплати? Адже люди відповідають, якщо ми їх запитуємо, що їм ніхто не забороняє ходити на окуповані території. Є таке, що за однією адресою живуть і два, і чотири, і більше переселенців. У районі в нас зареєстровано 48 тисяч місцевих мешканців. Де ці 20 тисяч переселенців? З них як мінімум тисяча людей щомісяця отримують по  тисячі гривень. І це при тому, що всі прекрасно у нас знають, що ці люди тут не живуть. Але гроші отримують, бо систематично з’являються і заявляють про себе.

    Є надія, що зміни, які відбулися в парламенті, зіграють позитивну роль. Зараз дуже багато людей, які скептично ставляться до нового складу Верховної Ради, що, мовляв, зібралися неспеціалісти. Але стільки народних депутатів, скільки приїжджали до нас, мабуть, не було ніде. Всім депутатським делегаціям ми розповідали про наші проблеми. В обов’язковому порядку блок інфраструктурних питань, блок питань, пов’язаних з податковою політикою і витратах нашого бюджету, і блок соціальних питань, зокрема, питання компенсаційних виплат за зруйноване житло.

    Ні для кого не секрет, що Верховна рада звільнила підприємства в зоні АТО від сплати земельного податку, а тепер це зона Операції об’єднаних сил (ООС). Наприклад, у Валуйську було до війни п’ять промислових працюючих підприємств. З початку війни вони не працюють. По-перше через те, що була розірвана логістика, немає залізниці. А по-друге, найголовніше, всі підприємства були зорієнтовані на Луганськ, де проживає основний споживач їхніх товарів. А зараз це окупована територія.

    Наша сільська рада не може в рамках діючого закону вимагати в підприємств сплати податок на землю, адже законодавець надав таку пільгу для власників підприємств. Але з іншого боку, за рахунок чого місцевий бюджет має тоді поповнитися? Для розуміння цифр: валуйська сільська рада за роки війни втратила від недоотримання цих податків 6 млн 850 тис. грн, а це величезні кошти. При цьому, що це найбільша сільська рада в Україні, там майже 10 тисяч населення. То як, скажіть, вижити сільській раді, коли у них на заробітну плату не вистачає коштів навіть працівникам сільської ради, я не кажу вже про інших бюджетників. Тому ми змушені з районного бюджету додавати їм якісь кошти, щоб вони хоча б заробітну плату виплачували своїм працівникам.

    Насправді більшість питань вирішується у Верховній Раді, і від парламенту залежить, в який спосіб можна буде компенсовувати недоотримані кошти від несплачених податків. Я дуже радий, що від Луганщини у парламенті сьогодні є депутат Максим Ткаченко (новообраний депутат від партії «Слуга народу»), який ніколи не був при владі раніше, але під час виборів він приїхав познайомитися. Питав, які в нас є проблемні питання. Він з одного боку підключився допомагати, з іншого боку підключився Леонід Кучма. Як результат – урядова делегація і робота комісії, про яку я вже казав.

    Як саме Леонід Кучма вплинув на ситуацію?

    Він же все таки президент. Так, він не має владних повноважень, але він може перейматися. Він теж звертався до уряду і просив звернути увагу на те, що насправді численні наші проблеми повинні вирішуватися на рівні держави.

    Ви згадали новообраного депутата від «Слуги народу». Але ж не секрет, що у східних областях (і тут Луганщина - не виняток) перемогу святкувала переважно «Опозиційна платформа – «За життя». Яким є ставлення місцевих мешканців до нової влади?

    На жаль, парламентські вибори, які пройшли за старою виборчою системою, у наших умовах показали всю неспроможність мажоритарки. Ні для кого не секрет, що над Луганщиною вчергове познущалися, влаштували тут шоу з цукром. Маю на увазі деяких депутатів, які реально отримали депутатські мандати в обмін на солодкі подарунки. У нас всі знають, що люди голосували за цукор. Тобто влаштовувався тотальний підкуп виборців за допомогою створення мережі роздавання цукру.

    Є й мажоритарники під прапором Бойка і Медведчука з умовним девізом «Ми за мир». І тільки в одному Сєверодонецьку змогла вирвати перемогу людина, яка не роздавала цукор (йдеться про новообраного нардепа Олексія Кузнєцова від «Слуги народу». - «Главком»).

    Нині до парламенту потрапило багато нових облич. Ті, хто цікавиться політичним життям у країні, все ж таки сподіваються на позитивні зміни. Коли мене призначили у 2015 році на цю посаду, я всім колегам запропонував тут на місці об’єднатися і працювати, бо Україна – не бідна країна, а країна, яку протягом років грабували. Кажу: «Давайте всім доведемо, що навіть в умовах війни район може виживати, жити й розвиватися». Так, в 2015 році ми мали підтримку від держави на відновлювальні роботи. Коли було щось розтрощено, дахи, зокрема. Але надалі більшу частину робіт ми проводили власними силами.

    За ці 4,5 роки ми жодного разу не взяли позику в Держказначействі, хоча вся територія району, всі наші населені пункти перебувають фактично на лінії фронту. Це не найпривабливіша територія для інвесторів, але нам вдалося не брати позики і кредити. Ми чотири роки упорядковували взаємовідносини держави, людей, сільських та селищних рад із орендаторами землі. Щороку 10-15 і більше мільйонів гривень ми витрачаємо на розвиток. Це, наприклад, інтерактивні дошки для шкіл, це спортивні комплекси для шкіл.

    Ви працювали і за попереднього президента, працюєте і за нинішнього. Із Володимиром Зеленським зустрічалися, вам відома його оцінка вашої роботи?

    Не зустрічався. Мені відомо лише те, що коли він побував у нас на КПВВ, коли побачив цей міст, то свою позицію означив: умови перебування людей та яким чином відбувається перетинання цього мосту - президента не задовольняють. Він розуміє проблему транспортного сполучення. До Рубіжного, до найближчої залізничної станції звідси 150 км. А це розбита дорога. Є розуміння, що потрібно продовжити ремонт цієї дороги. Я зараз 18 серпня почув підтвердження від представника Офісу президента, що автодорога - це один з пріоритетів, на який буде нині звертати увагу центральна влада. Вочевидь, витрати на відновлення дороги закладатимуть у держбюджет на 2020 рік.

    Під час збройного конфлікту постраждали 3,5 тисячі будинків, понад 250 – були зруйновані взагалі. З цієї кількості скільки відремонтували?

    Понад 1000 будинків, які постраждали, уже відновлені. Понад 100, які були повністю зруйновані, теж відновлені. Йдеться про будинки, які були відновлені за рахунок фондів, зокрема «Міжнародного Червоного хреста», NRC (The Norwegian Refugee Council, Норвезької ради у справах біженців. – «Главком») тощо. Вони відновлювали будинки в нових умовах за визначеною схемою.

    Наприклад, якщо родина будувала будинок на 110-120 кв. м, то якщо в родині лише чоловік і дружина, міжнародні організації допомагали побудувати будинок на 45-60 кв. м. От таких будинків вже понад 100. Використовують той фундамент, який був під старим будинком.

    Михайло Глуховський, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ