«Поки не запустять другу нитку «Турецького потоку», Росія не відмовиться від транзиту через Україну»

У Болгарії триває сага з будівництвом другої гілки газопроводу «Турецький потік», яка може стати конкурентом українського маршруту постачання російського газу на Балкани. Крім цього, Болгарія не припиняє спроб реалізувати на своїй території проект газорозподільного хаба, який би дозволив їй стати одним з важливих гравців на газовому ринку Східної Європи.

Про ситуацію навколо цих проєктів, політику «Газпрому» на болгарському напрямку, а також про інші важливі питання у сфері енергетики, які стосуються не лише інтересів Болгарії, а і ЄС, і України, «Главком» поспілкувався з послом Болгарії в Росії (2000–2006) Іліяном Василєвим.

Пан Василєв, будівництво газопроводу «Турецький потік-2», що є важливим для Болгарії, також безпосередньо стосується інтересів України, як країни-транзитера природного газу. Як нині справи з реалізацією цього проекту?

Нині насправді ніякі роботи по ньому в Болгарії не ведуться. У липні Вищий адміністративний суд Болгарії заборонив «Булгартрансгазу» підписати попередній контракт із консорціумом «Газовий розвиток і розширення в Болгарії» (GDEB), до складу якої входять італійська компанія Bonatti S.P.A., німецька Max Streicher S.P.A. і болгарська «донька» люксембурзької Completions Development Sàrl, яка пов’язана з російською Трубною металургійною компанією. Якщо судове рішення набуде чинності, то тоді «Булгартрансгаз» укладе договір із саудівським консорціумом Arcad. Але навіть якщо так і буде, то це ще не означатиме, що одразу розпочнеться будівництво. Оскільки може статися так, що Arcad не зможе надати всі необхідні документи. Розуміючи, що швидше за все таки і станеться, Arcad терміново змінив свою концепцію. Раніше він планував будувати газопровід, використовуючи лише своїх підрядників і працівників, але тепер він терміново шукає болгарських.

Тобто, швидше за все, будівництво газопроводу в Болгарії не почнеться найближчим часом...

Я не бачу можливості, щоб роботи почалися до кінця осені, або до початку наступного року. Можливо, до кінця року щось побудують на сербському ділянці газопроводу... Серби кажуть, що побудували перші 40 км із 403 км ділянки. З того, що я бачив – це тільки те, що серби просто поклали труби. Це зовсім не закінчення роботи, а лише демонстрація, що роботу розпочато, що фірми, які беруть участь, освоюють гроші й таке інше. На болгарській території поки нічого немає і не може бути, оскільки немає виконавця.

Водночас, нині тривають активні переговори між турецькою компанією Botas і «Булгартрансгаз» щодо укладення договору про роботу інтерконектора, згідно з яким будь-який діючий на турецькому ринку гравець зможе експортувати газ через Болгарію: або в Сербію, або в реверсному режимі, або по «трансбалканського газопроводу». Укладення цієї угоди очікується ще до того, як «Газпром» почне експортувати газ до Болгарії по «Турецькому потоку-2». Очікується, що вже з початку наступного року Болгарія зможе імпортувати газ із Туреччини крім того, який йтиме від «Турецького потоку-2».

Така ситуація стала можливою, бо Анкара побачила, що Болгарія нині отримала дві поставки американського СПГ через грецький СПГ-термінал Ревітуса і зрозуміла, що перебуває в дуже невигідному становищі. Адже в турків у провінції Текірдаг також є СПГ-термінал, який може використовуватися саме для експорту СПГ у Болгарію...

До речі, якщо казати про Туреччину, то слід зазначити, що за останній рік у неї накопичився величезний зайвий обсяг газу, особливо російського. Вона почала досить багато імпортувати азербайджанський газ із родовища Шах-Деніз, різко зросли обсяги імпорту СНД, і таким чином вона стала другим найбільшим імпортером газу в Європі.

Тобто, це дозволяє Туреччині диктувати умови та діяти на своєму газовому ринку, виходячи лише з власних інтересів, і зокрема що стосується «Турецького потоку-2».

Хто більше зацікавлений у будівництві «Турецького потоку-2»: росіяни чи болгари?

Кожна сторона тут має свої інтереси. Росіяни зацікавлені не втратити ринки в Сербії, Угорщині, Австрії та в балканському регіоні загалом. Для цих країн нині в «Газпрому» немає альтернативи щодо постачання газу з Росії через Україну. Болгарія тут дуже важлива як транзитна країна, оскільки без неї не може бути експорту газу ні в Сербію, ні в Північну Македонію, ні в Румунію...

Вся концепція перенесення транзиту газу із України в Болгарію базується на тому, що «Газпром» не повинен втратити клієнтів і позиції на цих ринках. Отже, поки не буде побудовано і запущено альтернативний маршрут, тобто друга нитка «Турецького потоку», доти Росія не може відмовитися від транзиту газу через Україну.

Якщо нині припинити використовувати український маршрут для постачання газу в цей регіон то, наприклад, у Болгарії не виникне великих проблем. Ми можемо отримати свої 3 млрд від Туреччини. Але для інших країн, таких як Сербія, Угорщина, Румунія, не кажучи вже про Молдову, ситуація інша. Тому там дуже чекають переговорів цієї осені між Україною, Росією та ЄС.

посол Болгарії в Росії Іліян Василєв (фото з відкритих джерел)" width="678" height="381" itemprop="image" />Колишній посол Болгарії в Росії Іліян Василєв (фото з відкритих джерел)

Що ви очікуєте від цих переговорів?

Я не бачу, щоб позиції двох країн мали щось спільне. Але, гадаю, що до кінця грудня якесь рішення буде. Швидше за все, буде укладено короткочасний договір, або ж знову 10-річний, але з правом на перегляд. Але це, повторюся, відбудеться в останню мить, оскільки такою є стратегія Москви. Вона завжди веде переговори із зимою за спиною...

Болгарський уряд продовжує шукати шляхи реалізації проєкту газорозподільного хаба «Балкан» на своїй території. Які ви бачите перспективи для перетворення Болгарії в один зі східноєвропейських газових хабів?

Тут треба розуміти дві речі. Перше – те, що газовий хаб є торговою платформою, на якій продається певний обсяг газу. Друге – що теоретично може робити Болгарія – експортувати газ, тобто, бути розподільчим центром.

Наприклад, можна розгорнути «Трансбалканський газопровід» і експортувати газ в Україну, Румунію, Словаччину тощо. Або ж продавати на ньому СПГ, якщо він піде в Болгарію в необхідних обсягах. Але це теоретично. Реальна ж ситуація нині така, що поставки для хаба величезних обсягів російського газу, якими ми б могли торгувати – чого бажає наш прем’єр – вони нереальні. Адже з самого початку виникнення ідеї газового хаба в Болгарії, коли точилися перші розмови про можливість «Газпрому» продавати для нього газ, який потім продавався б вже болгарською стороною сербським, угорським та іншим клієнтам, росіяни відразу відкрито заявили, що не робитимуть цього. Вони сприймають Болгарію тільки як транзитну країну: прямі транзитні поставки й довгострокові угоди.

Щодо постачання для хаба газу іншими (неросійськими) гравцями, то тут знову теоретично, з точки зору можливостей збереження газу на території Болгарії, Румунії чи України, з тим, щоб покривати пікові споживання, які є найцікавішими для торговців, оскільки під час пікового споживання відбуваються скачки цін, то все можливо.

Але на практиці, якщо казати про великі обсяги газу, то в контексті хаба «Балкан» нічого власне статися не може. Оскільки головний гравець на газовому ринку Болгарії – «Булгаргаз» – не зможе купувати звідти свої основні потреби. Якщо він купуватиме ті 3 млрд м³, які йому продає «Газпром» від «Балкана», то тоді в нього будуть надлишки, які йому нікуди буде діти. Тому «Булгаргаз», як основний гравець, не братиме участі в цьому хабі значними обсягами. А якщо відсутній основний гравець, то тоді дуже важко щось зробити... Газовими хабами можуть бути країни з великим споживанням, ми зі своїми трьома мільярдами такими, на жаль, бути не можемо.

Під час нещодавньої поїздки до Туркменістану, прем’єр навіть цікавився можливістю поставок для хаба «Балкан» туркменського газу через своп-угоди з Росією і Туркменістаном...

Це нереально. Особливо якщо згадати, що Україна мала такі угоди про транзит туркменського газу через територію Росії, які так і не були реалізовані через просту причину: бо Росії вони просто не були потрібні.

Чи є можливість поставок туркменського газу безпосередньо в Болгарію і далі в Європу через Азербайджан і Туреччину?

Нині знову почалися переговори із Єврокомісією з цього приводу. Але перспективи я там не бачу. Адже досі, через принципові позицій Росії й Ірану, немає угоди по Каспійському морю. Без цієї угоди не може бути побудований «Транскаспійськийгазопровод», без якого туркменський газ не може піти безпосередньо до Європи, оминаючи Росію.

Понад те, навіть якщо якесь рішення по Каспійському морю буде, і в Туркменістану виникне можливість побудувати газопровід, він навряд чи через це піде на погіршення відносин з Росією.

Незважаючи на історично сформовані близькі відносини між Росією і Болгарією, ціна на газ, встановлена «Газпромом» для болгарських споживачів, не є їх відображенням. Чи не намагалася болгарська сторона порушити питання про перегляд цінової політики «Газпрому» щодо Болгарії?

З точки зору геополітики, це не найгірше, що може бути... Але, з точки зору болгарських споживачів, ціна на газ справді має бути значно меншою. Різниця ціни на газ між країнами Західної Європи та Східної – дуже велика: 8-10 євро МВт/год – на Заході та 22-26 євро МВт/год у Східній Європі. Висока ціна на російський газ для Болгарії – це похідна від комплексної теми, що стосується всього спектра болгарсько-російських відносин.

Щодо порушення питання про перегляд цін, то в Москві навряд чи хтось хоче, щоб Болгарія ставила питання, які російська сторона може сприймати, як небажані для неї. І це цілком зрозуміло, оскільки в такому випадку перед «Газпромом» стояла б перспектива втрати 300-400 млн дол.., тобто, більше половини виручки. Та й у болгарської сторони нині немає політичного рішення порушувати такі питання...

Чи можна сказати, що вищезгадана ситуація є, зокрема, справою тут російського лобі?

Можна і так сказати. Адже річ у тім, що існуючі договори з «Газпромом» і ті ціни, які ми маємо нині, були укладені за допомогою саме цього лобі. Натомість ці угоди не були прямими, а пролягали через структури «Газпрому» в Західній Європі, які мали в Болгарії бізнес. Дія цих угод – до кінця 2022 року.

А далі?..

Газу в світі нині достатньо. Якщо «Газпром» припинить нам постачання, то через три-чотири місяці ми матимемо тотальну заміну. Але це за умови, що буде відповідне політичне рішення, за яким стоятиме чітке розуміння: від кого ми залежатимемо, який тип угоди матимемо, який ступінь диверсифікації і відкритості на нашому газовому ринку. Але, це інша тема... Я не надто оптимістично налаштований щодо цього питання. Я переконаний в тому, що наші захочуть укласти якусь нову базову угоду із «Газпромом».

Говорячи про диверсифікацію, на вашу думку, наскільки є реальним використання проекту «Східно-середземноморського газопроводу» (EASTMED. – Ред.) для диверсифікації постачання газу в Європу і протидії там російської монополії?

Про це ще зарано щось казати і робити якісь оцінки. Але, в принципі, шанс є, якщо цей проєкт розглядається в рамках стримування і нейтралізації одночасно Туреччини й Росії. Але це буде не раніше, ніж у 2025 році. Натомість, варто зазначити, що це досить дорогий проєкт. Також в ньому багато геополітики і ризиків. Перше – це напруга між Грецією і Туреччиною. Друге – це співпраця, зокрема, військова між Росією й Туреччиною.

Незабаром почне роботу новий склад Єврокомісії. Чи очікуєте ви від нього зміни підходів до «Північного потоку-2» і «Турецькому потоку-2»?

Значною мірою, ні. Єврокомісія, в якому б вона складі не була, мусить балансувати. Вона не може бути більш активною щодо «Північного потоку-2». Тобто цей проект і надалі буде предметом суперечок і протиріч і складним для консенсусу.

Нині, на етапі будівництва газопроводу, Єврокомісія нічого не може зробити. Але, коли виникне  питання про експлуатацію, вона диктуватиме правила гри. І тоді може розпочатися боротьба, на яку якраз і розраховують у Кремлі. Ставка росіян робиться на те, що внаслідок цієї боротьби буде ухвалено якесь рішення, і воно буде на їхню користь. Але насправді це не буде так просто. Наприклад, якщо згадати ситуацію з газопроводом OPAL, то до того, як було отримано дозвіл на його запуск, минуло 2,5 роки. І це враховуючи, що тоді Єврокомісія не мала таких повноважень як нині.

Ігор Федик, для «Главкому» з Софії