Українці ховаються під землю. Інтерв’ю з проєктувальником бункерів
Хто в останні роки будував приватні укриття і скільки це коштувало
Початок реальної повномасштабної війни в Україні, наступ російських терористичних сил зробили питання захисту населення гостро актуальним по всій країні. За кілька місяців до початку вторгнення у містах та селах пройшли масові перевірки укриттів, в яких саму активну участь брали представники влади та преси. Зокрема у Києві внаслідок таких інспекцій було притягнуто до відповідальності ексдиректора Науково-дослідного інституту цукрової промисловості, який допустив знищення бомбосховища на вулиці Лютеранській. Також кияни дізналися, що багато із укриттів досі використовувалися як перукарні, магазини, хостели і навіть як стриптиз-клуб. Це, до речі, цілком допускається Кодексом цивільного захисту, адже ніхто краще орендарів не підтримуватиме укриття в належному стані, а договори про оренду таких приміщень обов'язково передбачають використання їх за призначенням у випадку небезпеки. Також українці мали змогу переконатися, що більшість захисних споруд зведено ще в 50-60-х роках минулого століття, під час «холодної війни». Але чи означає це, що у незалежній Україні не будували справжніх бомбосховищ?
Насправді, послуги з будівництва захисних споруд користувалися попитом останні роки, – запевняє один з провідних вітчизняних фахівців у царині проєктування та зведення захисних укриттів Микола Гриценко, – лише якщо раніше замовником виступали служби цивільного захисту, то останні років десять укриття замовляють приватні особи. Співрозмовник «Главкому» починав свою кар'єру ще за радянських часів, будуючи сховища, командні пункти, вузли зв'язку для силових структур, через що він під час розмови попросив утриматись від публікації його фото. Поміж іншим, Гриценко брав участь у реконструкції «об'єкту ЧЗ-703», – секретного сховища документів радянського МЗС, яке зараз музеєфіковано і є найбільшою доступною для відвідувачів спорудою такого типу, а зараз він консультує компанію «Профі Строй», що займається котеджним будівництвом. За словами Миколи Гриценка, хоч війна, яка розпочалась у 2014 році, й пожвавила ринок, однак бойові дії були не єдиною небезпекою, від якої досі прагнули захистити себе українці. Насправді індивідуальні бункери є правдивим маркером страхів наших співвітчизників, набагато кращим за будь-які соціологічні дослідження.
«Бояться 5G i навіть падіння астероїда»
Так чого українці до останніх трагічних подій боялись більше за Путіна? Логічно припустити, що це могла бути пандемія чи нові стандарти мобільного зв’язку – щодо цих речей в суспільстві точно не було консенсусу.
Фобій насправді дуже багато і я не візьмусь з науковою достовірністю сказати, які з них розповсюджені більше. Але спробую виділити три основні блоки, що найбільш непокоять українців: це фактори суспільні, техногенні та природні. Всі вони тісно пов’язані одне з одним, переплетені в справжній клубок. Велика проблема полягає у тому, що наші співвітчизники хронічно не вірять у здатність державного апарату зупинити сповзання країни у прірву. Якщо ближче до Донбасу хтось замовляє собі укриття, побоюючись наближення лінії фронту, то на Західній чи Центральній Україні замовники бояться соціальної напруги, бандитизму, розгулу дикого голодного натовпу.
Природні фактори, яких побоюються наші співвітчизники – це переважно кліматичні зміни, забруднення повітря, сонячна активність тощо. Оскільки зараз ці теми активно дебатуються в медіа, люди намагаються принаймні для себе створити персональний кліматичний рай. Саме апокаліптичне замовлення, з яким доводилося зустрічатися – це захист від попадання астероїду. Цікаво, що замовлення надійшло ще до виходу на екрани фільму «Не дивись угору», який обігрує подібний розвиток подій.
Страхи перед техногенними аваріями теж розповсюджені дуже широко. Хтось боїться аварії на атомній станції, хтось повені, хтось і електромагнітного випромінення. Мова йде не тільки про 5G. Є люди, які замовляють сховища з генераторами постійного струму або з живленням від акумуляторів, оскільки вони вважають звичний для нас змінний струм шкідливим. Дехто намагається поринути в простір абсолютної ізоляції, щоб за бетонними перекриттями сховатися від будь-яких побутових електроприладів: чи холодильника, чи мобільного телефона. Мені важко сказати, чи є тут якесь фізіологічне пояснення, чи справа в самонавіюванні, але клієнти запевняють, що в таких сховищах вони відчувають себе спокійнішими, міцніше сплять. Страх перед новим поколінням мобільного зв’язку теж дуже поширений і, на жаль, дискусія про його шкідливість часто підміняється глузуванням на адресу людей, які не знаходять відповіді на свої питання. Не є секретом, що генерація 5G потребує кратного посилення напруги електромагнітного поля через використання хвиль міліметрового діапазону з метою масового підключення і керування приладами інтернету речей. Люди хочуть почути авторитетну думку про можливі шкідливі наслідки – замість цього отримуючи кпини і побажання одягнути «шапочку з фольги». Дехто після цього шукає відповіді у конспірологічній літературі, а кому дозволяють статки – замовляє 5G-непроникний бункер.
І скільки коштувало сховатися і від Путіна, і від мобільного опромінення?
Оскільки захисні споруди плануються індивідуально, точну ціну назвати важко. У найпростіших спорудах квадратний метр коштуватиме від 40 тис. грн, верхньої межі у нас практично немає: ускладнювати бункер, маючи кошти, можна нескінченно.
Зауважу, що більшість захисних споруд, як нових, так і тих, які є у великих містах, призначені лише для тимчасового використання. Як правило це повітряна тривога чи бій у міських умовах. Стандарти, за якими проєктуються та використовуються захисні споруди цивільної оборони передбачають перебування у них людей максимум кілька діб. Певно, тому багато журналістів, які відвідували нещодавно київські бомбосховища, були здивовані, не виявивши там якихось харчових припасів чи холодильників. Приватним власникам теж недовподоби, що бункери як правило стоять незадіяними, тому вони часто вигадують для них паралельне призначення, наприклад, використовують як винний погріб.
Загалом захисні споруди мають три рівні життєзабезпечення. Перша передбачає лише захист від зовнішніх вражаючих факторів різної природи. Для цього навіть не потрібно будувати окремий бункер, підійде і міцний надійно облаштований підвал. Другий рівень – встановлення фільтровентиляції, коли монтуються певні фільтри для примусового очищення повітря. У зв'язку з нинішньою пандемією люди стали більш прискіпливо ставитися до цього. І третій рівень передбачає режим повної ізоляції, як у підводного човна, що занурився. Бункер, який розрахований на кілька тижнів проживання в автономному режимі – це замовлення значно складніше технологічно і дорожче.
Це стосується і сховищ, які будувалися на випадок бойових дій з Росією?
Загалом так. Зауважу, що люди намагаються уникали не тільки ризику попасти в зону бойових дій. Вони побоюються також зброї масового ураження: ядерної, хімічної, бактеріологічної. Відповідні укриття будуються за тими ж нормативами, що були розроблені ще в 60-ті роки минулого століття: методика зведення сховищ дуже консервативна в усьому світі. Вони всі відносяться до типових, нічого особливого в них немає.
Я вже казав про те, що багато хто укріплює своє житло, остерігаючись нападу грабіжників. Але є і особи, які побоюються нападу професійної диверсійної групи, найнятої для полювання безпосередньо на них. Це інша категорія замовників, яка вимагає окремого підходу. У першу чергу мова йде про приховане місце розташування укриття. Враховуючи, що такі бункери робляться в приватній, котеджній забудові, часто проєктуються фальшиві входи і виходи. Наприклад, несправжній вхід буде знаходитися в гаражі чи в самому будинку, а справжній, ретельно замаскований – за межами ділянки. Для того, щоб повноцінно розробити проєктну документацію на таку фортифікаційну споруду, в тому числі з елементами стратегічного маскування, з прихованими ділянками, елементами імітації та дезінформації нападника потрібні добре підготовлені фахівці. І дуже часто буває так, що витрати на розробку проєкту камуфляжних заходів для такого роду об'єкту є більшими, ніж витрати на його будівництво.
За вашими даними, чи багато в сучасних котеджних селищах навколо української столиці таких схованок?
Трохи менше, ніж в Європі, і значно менше, ніж у Сполучених Штатах, де поєднання захисної споруди з дачею чи заміським будинком досить поширене. Зазвичай, такі укриття розміщені неглибоко, буквально під поверхнею землі – лічені метри максимум. Цього достатньо аби витримати пряме влучання артилерійського снаряду чи удар авіабомби поруч. У цьому їхня відмінність від спеціальних державних або відомчих сховищ, які можуть перебувати під землею і на глибині до кілометра. У світі таких не дуже багато: переважно в Америці, дещо залишилося в Росії. Переважно це наслідки «холодної війни» і Карибської кризи, коли людство готувалося до обміну ядерними ударами.
Зараз, як ми бачимо, очікування трохи змінилися. Люди бояться більше не ядерної катастрофи, а забруднення клімату та пандемії. Лісові пожежі та торф’яники, що регулярно горять навколо Києва теж когось спонукають ховатися в захисних укриттях. І хоча саме проєктування бункерів, як уже зазначалося, не дуже змінилось за пів століття, вдосконалювались супутні системи життєзабезпечення. Якщо раніше в них установлювалися фільтри, що захищали від радіаційного забруднення та бойових отруйних речовин, то зараз із зрозумілих причин з'явилися і протибактереологічні фільтри. Від випромінювання захищають спеціальні технологічні прийоми, нові технічні матеріали, які поглинають більшу частину спектра електромагнітного випромінювання. Все більше людей побоюється якості питної води і вимагає встановлення систем її додаткової очистки – все це веде до ускладнення новітніх захисних споруд.
Тобто, це уже не споруди, розраховані на кількагодинне перебування, а повноцінне житло?
Без сумніву, еволюція захисних споруд рухається саме у цьому напрямку. Однак технології тривалого перебування людей у підземному бункері протягом довгого часу потребують серйозних опрацювань з боку не стільки будівельників, скільки психологів, дизайнерів та ще багатьох фахівців різних професій.
Наприклад, такі елементи комфорту, як розміщення меблів чи оббивка стін. Для кількох днів у сховищі це не буде мати великого значення. Але воно буде важливим при проєктуванні споруди для тривалого проживання. Я вже говорив, що бункер для стаціонарного перебування буде коштувати дорожче в рази. Причому лише третина з цих витрат піде на будівництво, все інше – це буде підтримування систем життєзабезпечення.
«У такій обстановці людина страждатиме на клаустрофобію, божеволітиме»
Важко уявити, що хтось, крім переконаних відлюдників захоче просто такв жити в такому приміщенні…
І все ж-таки, такі люди є, і завдяки пандемії їх однозначно побільшало і ось чому. Раніше вони вважали, що завжди зможуть у випадку потреби втекти із зони небезпеки. Пандемія і особливо локдаун 2020 року показав, що це не так. Виявилось, що є обставини, за яких евакуація може бути проблематичною, або і зовсім неможливою. Літаки не літають, потяги не ходять, на дорогах пости не пропускають автомобілі. Це багато хто відчув на своєму досвіді, що дало імпульс будівництву бункерів для тривалого перебування в безпосередній близькості від житла у спорудах з повноцінно працюючою системою життєзабезпечення.
Зрозуміло, що людина намагається розмістити у цьому просторі все необхідне: від бібліотеки до сауни. Але все одно в такій обстановці вона страждатиме на клаустрофобію, божеволітиме. Тут абсолютно необхідна консультація психолога, у тому числі щодо психологічної сумісності колективу – у випадку, якщо в укритті поселиться декілька чоловік. Вважається, що найкраще в цьому випадку максимально занурити власника сховища в близьке йому середовище. В атмосфері, максимально наближеній до звичайної, людина зможе без проблем провести багато місяців. Це також необхідно враховувати проєктантам, як і, наприклад, наявність комплексу для фізичних вправ – тренажери обов'язково повинні бути в укритті тривалого перебування. Запроєктувати сучасну захисну споруду – це не лише робота архітектора-проєктувальника, фортифікатора, та не лише інженера систем життєзабезпечення. Для складної споруди потрібна злагоджена робота колективу людей.
Микола Поліщук, для «Главкома»
Коментарі — 0