Куди зникають жінки з Київради? Активісти зафіксували дивну тенденцію

Чергові вибори до Київради мали відбутися ще торік, але через війну столичний парламент у листопаді 2026 року зайде на сьомий рік роботи. За цей час склад ради суттєво змінився: мандати втратили вже 23 політики (при загальній кількості 120 місць). Тим часом громадські аналітики звертають увагу на іншу тенденцію – як саме партії використовують та нівелюють гендерні квоти. Про це йдеться у матеріалі громадської ініціативи «Голка», інформує «Главком».

Квоти на старті та схеми після виборів

Виборчий кодекс зобов'язує партії включати до кожної п'ятірки списку щонайменше двох кандидатів кожної статі. На обговореннях правил повоєнних виборів цю норму досі називають одним із важливих досягнень реформи. У цифрах вона спрацювала: після виборів 2015 року в Київраді було 22 депутатки, а зараз – 34.

Проте квота регулює лише старт кампанії, тоді як подальша доля мандатів жінок демонструє маніпуляції з боку політичних сил («Удар», «Європейська солідарність», «Батьківщина» та «Єдність»). «Голка» виокремила кілька поширених схем:

• Відмова на старті. На партійних з'їздах на початку списку висувають маловідомих кандидаток або тих, хто не має токсичної репутації, аби привабити виборців. Щойно вибори завершуються, деякі кандидатки просто відмовляються від мандатів, і замість них зайодять чоловіки. Наприклад, кандидатка від «ЄС» Ольга Галицька набрала понад 4 тис. голосів на виборах на виборах у Солом'янському районі, але відмовилася від мандата на користь Юрія Тихоновича з меншою підтримкою.
• Мандат на кілька місяців. «Удар» застосував інший підхід: сурдоперекладач Леся Петрівська з першої десятки зайшла у раду, але невдовзі склала мандат і обійняла нову посаду уповноваженої Київради з прав людей з інвалідністю. Замість неї зайошов чоловік – син колишнього очільника «Київміськбуду» Ілля Кушнір. Таким чином «Удар» завів одразу потрібного їм представника. До речі, Кушнір склав мандат після того, як його батька, який фігурував у розслідуваннях Bihus.Info, звільнили з посади.

У підсумку гендерна квота подекуди перетворюється на політичний баласт, коли жінок використовують для заповнення списків, а після виборів позбуваються їх.

Водночас ті жінки, які самостійно виборювали підтримку на округах і мають власну позицію (як-от депутатка від «Удару» Леся Пинзеник, яка на окрузі в Голосіївському районі зібрала майже 1, 4 тис. голосів), часто стикаються з тим, що партійному керівництву стають «незручними». Експерти зазначають, що замість справжнього представництва інтересів часом створюється система відбору слухняних виконавців.

Що пропонується змінити

Народна депутатка Київради Вікторія Подгорна («Слуга народу») пояснює, як можна змінити законодавство, щоб партії не маніпулювали гендерною квотою: «Чинна система дає забагато прав керівництву партій, де домінують більшою мірою чоловіки. Вони і визначають порядок у списку. А 25% виборчої квоти – робить цей порядок вирішальним для більшості кандидатів. Це призводить до несправедливих результатів, коли кандидати які набрали більше голосів, але не 25% квоти опиняються без мандата, а ті хто має менше підтримки виборців – заходять в ради.

Щоб не допустити ігнорування волі виборців на наступних виборах необхідно, по-перше, скасувати 25% поріг, але не до 5%, бо якщо будуть вирішувати лише виборці то мандати отримають саме чоловіки, у яких більше ресурсів на кампанію, ніж у жінок. Є ще один варіант: застосувати гендерне чергування після підрахунку голосів. Кандидатів ранжують серед чоловіків і потім жінок. І отримують мандат ті хто набрав більше голосів паритетного серед чоловіків і серед жінок. Третій спосіб – встановити мінімальну кількість голосів необхідну для отримання мандата».

Аналітики зазначають, що гендерна квота потрібна, але закон має запобігти маніпуляціям, коли кандидаток використовують для списку, а після виборів позбуваються їх як політичного баласту.

Нагадаємо, за шість років робити Київради склад столичного парламенту суттєво змінився без жодних виборчих кампаній: свої мандати втратили вже 23 політики із 120 наявних. Попри те, що закон дозволяє киянам збирати підписи за відкликання депутатів, остаточне рішення завжди залишається за партіями. Втім, політичні сили зазвичай не поспішають очищувати свої лави й реагують на корупційні чи гучні скандали лише тоді, коли суспільний резонанс стає надто високим.