Партії не хочуть, а кияни не можуть позбутися депутатів, які фігурують в антикорупційних розслідуваннях…
Чергові вибори до Київради мали відбутися ще торік, але через війну столичний парламент у листопаді 2026 року зайде на сьомий рік роботи. Склад Київради суттєво змінився навіть без виборів: мандати втратили вже 23 політики – і це при тому, що всього в раді 120 місць. Партії відкликали чотирьох із них, виборці – жодного.
Закон дозволяє киянам, як і мешканцям будь-якої громади, збирати підписи за відкликання депутата. Проте останнє слово – за партією. А партії не поспішають очищувати свої лави від фігурантів антикорупційних розслідувань: як правило, вони реагують лише тоді, коли скандал у медіа вже неможливо ігнорувати.
Троє депутатів за ці роки померли або загинули: колишній мер столиці Олександр Омельченко помер через ускладнення після Covid-19, представник проросійської і нині забороненої ОПЗЖ Сергій Мамоян загинув в ДТП, а Сергій Ільницький із «Європейської солідарності» загинув, захищаючи Україну.
На відміну від Верховної Ради, Київрада формувалася без мажоритарних округів – за так званими відкритими списками, тому вакантних місць тут майже немає. Хіба що список не посувається у забороненої партії ОПЗЖ.
«Голка» проаналізувала, хто і чому залишив Київраду, як партії обійшли гендерну квоту і що слід враховувати під час формування правил для повоєнних виборів.
Кого і за що вигнали з ради, а кому дали тихенько піти?
Партія може відкликати свого депутата місцевої ради через рік після того, як він набув повноважень. За шість років у Київраді цим правом партії скористалися чотири рази – «Слуга народу», «Європейська солідарність», «Батьківщина» і «Удар». Лише два з цих випадків стосувалися корупційних скандалів.
Представника «Слуг народу» Владислава Трубіцина, який очолював комісію з питань підприємництва та благоустрою, НАБУ затримало у 2022 році за підозрою в отриманні 1,39 млн грн неправомірної вигоди за розміщення МАФів. Депутат вийшов під заставу майже 15 млн грн, а наступного року виїхав за кордон. Дозвіл на виїзд дав тодішній голова Держприкордонслужби Сергій Дейнеко на підставі листа від тогочасного очільника Головного управління розвідки Кирила Буданова.
Лише після того, як стало відомо, що Трубіцин втік і його збираються оголосити в міжнародний розшук, «Слуга народу» виключила його з партії й відкликала з Київради. Схоже, партія насамперед рятувала свою репутацію.
Відкликання «батьківщинівця» та представника «Європейської солідарності» з корупцією не пов'язані. «Батьківщина» позбавила мандата Михайла Ковальчука: на початку повномасштабного вторгнення він написав, що війна нібито офіційно не оголошена і мобілізація не має юридичної сили. А «Європейська солідарність» відкликала Володимира Левіна. Офіційна причина – «порушення спільно виробленої позиції фракції».
Левін, до речі, потрапив на місце колишньої депутатки від «Європейської солідарності» Ганни Коваленко. Це сталося після того, як НАБУ повідомило їй про підозру в недекларуванні майна на 63,7 млн грн. Коваленко сама написала заяву про складання мандата. Місце Левіна поки вакантне, але це тимчасово: його займе наступний кандидат з «Європейської солідарності».
Як і «Європейська солідарність», партія мера Києва дала можливість залишити Київраду з власної волі колишньому очільнику метрополітена – Віктору Брагінському. Він написав заяву після розслідування Bihus.Info. Міський голова Віталій Кличко зазначив, що оприлюдненими фактами «займатимуться правоохоронні органи». Зрештою Брагінський виїхав з України, за версією слідства, за підробленим висновком військово-лікарської комісії, і тепер він у розшуку.
Втім, після операції НАБУ «Чисте місто» «Удар» не міг не відреагувати. За версією слідства, земельні схеми в Києві курував Денис Комарницький – колишній депутат Київради і співголова фракції «Блоку Леоніда Черновецького».
Прізвище чинного голови земельної комісії Михайла Терентьєва («Удар») фігурує в матеріалах цієї операції. Терентьєв – колишній помічник депутатки Київради Алли Шлапак, яка свого часу разом із Комарницьким очолювала фракцію «Блоку Черновецького», тепер вона представляє «Батьківщину» і працює в муніципальному педагогічному університеті.
«Удар» відкликав Терентьєва з Київради, але той зберіг мандат завдяки судовій ухвалі про забезпечення позову. Для звільнення його з посади голови земельної комісії рішення суду не потрібне, проте Київрада вже понад рік не виносить це питання на голосування. Це свідчить, що відкликання могло бути насамперед способом зменшити репутаційні ризики для партії.
Киянка Наталія Українська, яка захищає від забудови Літературний сквер і Пейзажну алею, вважає, що збирати підписи за відкликання депутатів для виборців безперспективно: «Навіть якщо ми зберемо необхідні підписи, остаточне рішення за законом ухвалює партія. А партії, як бачимо, позбуваються фігурантів корупційних справ лише тоді, коли ті тікають і треба рятувати власну репутацію. Найпарадоксальніше те, що для відкликання ми маємо зібрати близько 4 тисяч підписів киян, тоді як деякі депутати отримали мандат завдяки лише кільком десяткам голосів. Наприклад, за депутатку від «Єдності» Олесю Самолудченко проголосували лише 15 киян – вона пройшла завдяки місцю в партійному списку. Звісно, якщо партія не дослухається до громади, це репутаційні ризики. Але їх остерігаються лише тоді, коли наближаються вибори, а не в умовах війни».
Там, де партіям це вигідно, вони можуть відкликати навіть низку депутатів одразу – так діє імперативний мандат. Позбуваються навіть військових, яких підтримує громада. Наприклад, у Ірпені торік кілька партій одночасно відкликали депутатів, щоб зібрати дві третини голосів у Ірпінській міській раді і усунути обраного громадою мера. Як повідомляв «Главком» з посиланням на тогочасного міського голову, це робилося в інтересах колишнього мера, забудовника Володимира Карплюка. Виборці, за законом не мають жодного способу захистити свій вибір.
На думку Наталії Української, Верховна Рада має дати виборцям обидва інструменти: захищати своїх депутатів і відкликати їх за народною ініціативою, без фінальної санкції партії: «Минуло шість років після виборів, а рада оновлюється, як правило, лише тоді, коли депутат сам складе мандат. Так не має бути», – переконана Українська.
Окремо варто звернути увагу на так звані відкриті списки. Вони мали дати виборцям змогу обирати не лише партію, а й конкретного кандидата всередині неї. Але народні депутати встановили поріг у 25% виборчої квоти: щоб піднятися у списку завдяки персональним голосам, кандидату в Києві треба було набрати майже 1 200 голосів. За порогу 5% виборчої квоти, який пропонували як альтернативу, вистачило б близько 240. Тож шанс кандидата піднятися з непрохідного місця завдяки виборцям був незначним. Фактично мандати й надалі розподіляли партії: проходили насамперед ті, кого заздалегідь поставили на прохідні місця. «Відкриті списки», яких вимагали громадяни, на практиці лишилися напіввідкритими.
Як гендерну квоту перетворили на політичний баласт?
Виборчий кодекс, який Володимир Зеленський підписав після парламентських виборів у 2019 році, зобов'язує партії включати до кожної п'ятірки списку щонайменше двох кандидатів кожної статі. На обговореннях правил повоєнних виборів цю норму досі називають одним із важливих досягнень реформи. У цифрах вона спрацювала: після виборів 2015 року в Київраді було 22 депутатки, а зараз – 34.
Але квота регулює лише старт кампанії. Що відбувається з мандатами жінок після підрахунку голосів – ось що найцікавіше. Партії дуже швидко знайшли лазівку, як обійти закон. «Голка» простежила шлях жінок із перших десяток списків і побачила дві схеми, якими скористалися чотири політичні сили: «Удар», «Європейська солідарність», «Батьківщина» та «Єдність».
Схема перша: відмова на старті, а схема друга – мандат на кілька місяців. Як це працює?
На партійних з’їздах на початку списку партії могли висувати маловідомих кандидаток або тих, хто не має токсичної репутації. Так, перша десятка кандидатів, яка найбільше була у фокусі медіа, виглядала для киян більш привабливою і збільшувала шанси на виборах.
А щойно вибори пройшли, як деякі кандидатки просто не взяли мандати і замість них пройшли чоловіки. Так, кандидатка від ЄС Ольга Галицька набрала понад 4 тис. голосів – утричі більше за поріг, але відмовилася від мандата. Замість неї до ради зайшов Юрій Тихонович, за якого проголосували менше тисячі киян. Галицька була помічницею народного депутата і забудовника Дмитра Андрієвського («Блок Петра Порошенка»), який раніше перемагав на виборах у Солом'янському районі. Там само балотувалася і Галицька.
«Удар» вчинив хитріше. Сурдоперекладач Леся Петрівська, яка була в першій десятці, вступила у повноваження. Але лише на кілька місяців. Вона склала мандат одразу після виборів, коли увага медіа до партійного списку була не такою гострою, Петрівській створили нову посаду уповноваженої Київради з прав людей з інвалідністю. Замість неї у раду зайшов син тогочасного очільника «Київміськбуду» – Ілля Кушнір. Таким чином «Удар» завів одразу потрібного їм представника. До речі, Кушнір склав мандат після того, як його батька, який фігурував у розслідуваннях Bihus.Info, звільнили з посади.
Квота без суб'єктності кандидаток дає партіям жінок для списку і жодним чином не впливає на розвиток жіночого політичного лідерства в раді. Більше того, формується дуже шкідлива культура, коли гендерна квота може перетворитися на політичний баласт – це викидати жінок після виборів з політичної системи може стати нормою.
Якщо ж кандидатки балотувалися на округах, конкурували і так здобували мандати, то позбутися таких кандидаток для партій значно важче. Депутатка від «Удару» Леся Пинзеник на окрузі в Голосіївському районі зібрала майже 1400 голосів: «Сильна, дієва жінка може без проблем зібрати виборчу квоту на своєму окрузі. Але є одна проблема – у неї зазвичай є власна позиція, а для партійного керівництва це часто означає, що вона незручна. Тому замість жінок, які мають авторитет у громаді й власну думку, інколи обирають «ноунеймів», якими легко керувати, а потім легко знаходять спосіб забрати в таких «політиків» мандат для більш потрібного кандидата. Тож проблема не в гендерній квоті, а в тому, що замість представництва жінок іноді створюють систему відбору зручних і слухняних».
Під час кампанії «Удар» на деяких округах заборонив кандидатам вказувати в агітації свій порядковий номер у списку. А саме цей номер виборець мав вписати в бюлетень, щоб підтримати конкретну людину. Так, якщо жінку ставили на 4 чи 5 місце, щоб закрити квоту, то їй важче без зазначення свого номера було агітувати саме за себе.
Народна депутатка Київради Вікторія Подгорна («Слуга народу») пояснює, як можна змінити законодавство, щоб партії не маніпулювали гендерною квотою: «Чинна система дає забагато прав керівництву партій, де домінують більшою мірою чоловіки. Вони і визначають порядок у списку. А 25% виборчої квоти – робить цей порядок вирішальним для більшості кандидатів. Це призводить до несправедливих результатів, коли кандидати які набрали більше голосів, але не 25% квоти опиняються без мандата, а ті хто має менше підтримки виборців – заходять в ради.
Щоб не допустити ігнорування волі виборців на наступних виборах необхідно, по-перше, скасувати 25% поріг, але не до 5%, бо якщо будуть вирішувати лише виборці то мандати отримають саме чоловіки, у яких більше ресурсів на кампанію, ніж у жінок. Є ще один варіант: застосувати гендерне чергування після підрахунку голосів. Кандидатів ранжують серед чоловіків і потім жінок. І отримують мандат ті хто набрав більше голосів паритетного серед чоловіків і серед жінок. Третій спосіб – встановити мінімальну кількість голосів необхідну для отримання мандата».
Норма, яка гарантує жінкам місця у списку в кожній п’ятірці, може залишитися, але далі має бути суто внутрішньопартійна конкуренція, бо лідерство не дають, а беруть незалежно від статі, а соціальні мережі дають можливість охопити дуже великі аудиторії і для цього, як раніше, не треба значні ресурси.
Що спрацювало завдяки Виборчому кодексу?
У Верховній Раді, половину якої обирали за мажоритарною системою, зараз 47 вакантних округів. Довибори під час воєнного стану неможливі, тож ці округи залишаються без представника до наступних виборів.
У Київраді такої проблеми майже немає. Місцеві вибори 2020 року вперше пройшли згідно з Виборчим кодексом, за яким депутатів Київради обирали лише за партійними списками, без мажоритарних округів. Тому коли депутат припиняє повноваження, його місце посідає наступний кандидат зі списку тієї самої партії. Інколи між відкликанням і заміною минає певний час, але місце однаково буде заповнене. Постійно вакантними залишаються лише мандати забороненої ОПЗЖ: її список більше не поповнюється.
Саме так Київрада пережила майже два десятки замін. Коли Ярина Ар'єва (ЄС) склала мандат після того, як спричинила ДТП, у якому жінка-пішохід зазнала тяжких травм, Оболонь не залишилася без депутата: її місце посів Денис Любенко. Тут варто додати, що адвокати Ар’євої наголошували, що ДТП сталася під час блекауту, депутатка не залишила місце події, сама викликала швидку і допомагала потерпілій.
Коли генерал-лейтенант Віктор Кононенко (ЄС) у 2023 році пішов із ради, щоб присвятити себе військовій службі, мандат отримала представниця цієї ж партії Вікторія Пташник.
Виняток один. Замість депутатів від забороненої ОПЗЖ нові кандидати в раду не заходять. Партії немає. Після повномасштабного вторгнення мандати склали, зокрема, Олена Букало і Марія Марк.
За таких умов на шостому році роботи Київраді голосів для ухвалення рішень цілком вистачає. Втім, спостерігається незначне спадання активності – щороку в середньому у голосуванні беруть участь на кілька депутатів менше.
І найбільший спад розпочався саме після повномасштабного вторгнення.
Який район має найбільше депутатів?
Найбільше депутатів мають Дарницький (17), Голосіївський (16) і Деснянський (14) райони, найменше – Печерський (7) і Подільський (5). Кількість мандатів в окрузі залежить від того, скільки в районі проживає киян та скільки голосів у кожному районі зібрали партії, що пройшли в раду. А ще є перші номери у списках партій і вони не мають прив’язки до районів.
До речі, саме на Печерську і Солом'янці виборці у 2020 році охочіше, ніж в інших районах, підтримували партії з проросійськими поглядами – відповідно ОПЗЖ і «Перемогу Пальчевського».
За шість років розподіл між районами дещо змінився, бо заміна не завжди приходить із того самого округу. Мандат вибулого депутата можуть пропонувати наступному кандидатові за списком в окрузі, як у випадку з Ар’євою, або наступному кандидату у загальному списку партії. Це залежить від того, у який спосіб отримав мандат той, хто вибув. Раніше в Києві були ще й райради, але вони вже 15 років як ліквідовані.
Окрема історія – перші номери партійних списків. Перше місце в єдиному списку гарантує мандат, якщо партія долає п'ятивідсотковий бар'єр, і партії часто віддають його найвпізнаванішим людям, які потім у раді не працюють. Віталій Кличко очолював список «Удару», але став мером. Олексій Кучеренко («Батьківщина») балотувався в мери і очолював список партії, але залишився працювати в парламенті. Це стандартна технологія ставити народного депутата на чолі списку, щоб отримати якомога більше голосів, і далі цей депутат залишається у парламенті.
Євгенія Кулеба («Слуга народу») склала мандат за власним бажанням. Колишній мер Києва, який вів список кандидидатів «Єдність Олександра Омельченка» помер у 2021 році.
Досі залишаються депутатами лише перші номери трьох партій – Марина Порошенко (ЄС), Максим Нефьодов («Голос») і Олександр Попов (обраний від ОПЗЖ).
Партійні списки до Київради і до Верховної Ради пов’язані між собою. Навіть у національних партій лава запасних коротка: у найкращому разі вони отримують кілька десятків місць у раді. Ті, хто у 2019 році не потрапив до парламенту, йдуть на місцеві вибори: мандат у місцевій раді дає змогу нагадувати про себе виборцям і готуватися до наступних парламентських перегонів.
Але буває й так, що народні депутати складають мандати і тоді список посувається. Так, Генерал Михайло Забродський («Європейська солідарність») написав заяву про складання мандата, бо пішов служити до Збройних сил. Його місце в парламенті посіла депутатка Київради від Оболоні Ірина Никорак.
Буває й навпаки. Депутат Київради від «Слуги народу» Юрій Федоренко, який балотувався від Дніпровського району, відмовився від мандата народного депутата, пояснивши, що залишається на військовій службі. Водночас прізвище Федоренка, члена земельної комісії, фігурує в записах розмов, які оприлюднило НАБУ в межах операції «Чисте місто».
Для колишніх народних депутатів, які не пройшли до Верховної Ради у 2019 році, список до Київради нерідко стає «політичним паркінгом».
В «Європейській солідарності» таких двоє – Леонід Ємець і Вікторія Пташник. У 2019 році обидва балотувалися на мажоритарних округах у столиці. Округ Ємця на Печерську під час парламентських виборів 2019 року партія ЄС віддала людині з «групи Комарницького» – нинішньому голові земельної комісії Михайлу Терентьєву («Удар»). А вже наступного року Терентьєв пішов до Київради з командою Кличка, тоді як Ємець пройшов до ради від «Європейської солідарності».
Пташник була народною депутаткою VIII скликання від «Самопомочі», у 2019 році не пройшла до парламенту від «Голосу», але до Київради зайшла від ЄС після того, як мандат склав генерал-лейтенант Віктор Кононенко.
Ще двоє колишніх нардепів у парламентських виборах 2019 року участі не брали, але пройшли до Київради: Костянтин Усов (ЄС) і «батьківщинівець» Юрій Зубко. У фракції «Удар» колишніх народних депутатів двоє – Роман Романюк і Дмитро Білоцерковець. Білоцерковець очолював молодіжне крило «Удару» в столиці, йшов у першій десятці списку й від початку каденції був співголовою фракції, але торік залишив цю посаду.
Молодіжні крила, як і жіночі крила, навіть за наявності доволі тривалого державного фінансування парламентських партій, не змогли показати ефективного оновлення політичної системи.
Що треба змінити до повоєнних виборів
Шість років роботи Київради за новими правилами показують, що спрацювало, а що ні. Пропорційна система без мажоритарних округів себе виправдала: на відміну від парламенту, у Київраді немає мандатів, які залишаться порожніми до наступних виборів, – крім мандатів забороненої ОПЗЖ. Але на те, хто проходить і залишається в раді впливають більшою мірою партії. Тому до повоєнних виборів треба змінити правила. Виборці мають отримати право відкликати депутата за народною ініціативою без фінального слова партії, а також захистити свого обранця від партійного відкликання. Поріг у 25% виборчої квоти варто суттєво знизити, щоб голоси виборців важили більше, ніж місце в партійному списку.
Гендерна квота потрібна, але закон має запобігти маніпуляціям, коли кандидаток використовують для списку, а після виборів позбуваються їх як політичного баласту.
Для якісного оновлення Київради залишається ще одна важлива проблема – оплата праці. Депутати Київради вже сьомий рік безоплатно розподіляють багатомільярдний бюджет і землю – невідновлюваний ресурс громади. При цьому навантаження чимале: залежно від року член бюджетної комісії мав від 41 до 53 засідань – сесії і засідання комісії. До кожного з них треба підготуватися, а окрім цього є ще робота з виборцями.
Найлегше дозволити собі таку роботу на громадських засадах тим, кого утримує бізнес, партія чи патрон. Доки праця депутатів місцевих рад не оплачуватиметься гідно, людям з новими цінностями, готовим працювати на громаду, буде дуже складно прийти в місцеву політику.
Громадська ініціатива «Голка» запустила інструмент «Перезарядити країну тобі під силу. Київрада». Аналітики склали перелік корисних і шкідливих для розвитку столиці рішень, голосування за які є знаковими. Ці голосування наповнюють батарейку кожного депутата Київради і мера Віталія Кличка і показують, який заряд вони дають Києву.
Кияни можуть надсилати «Голці» інформацію про своїх депутатів і пропонувати рішення Київради для включення в інструмент. Якщо рішення відповідатиме методології, організація його врахує. Отримати доступ до систематизованих даних про голосування депутатів Київради може кожен охочий, надіславши запит на [email protected].
Ця публікація створена в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії. Цей матеріал жодним чином не відображає позицію уряду Норвегії чи IWPR.
«Главком» виступає інформаційним партнером проєкту.
Коментарі — 0
