У Києві мітингували рідні азовців, яких Росія не хоче повертати з полону

Сьогодні кияни на Михайлівській площі влаштували мітинг, аби нагадати про полонених воїнів полку «Азов», яких Росія не обмінює попри численні прохання та вимоги України, повідомляє кореспондент «Главкома». Дружини та батьки полонених військовослужбовців наголошують: те, що азовцям у полоні важче та страшніше – не міф, оскільки їм про стан полонених розповідають повернені захисники.

Нині на Михайлівській площі зібралися кілька десятків родин азовців. У всіх історія майже спільна: коли військовим напередодні 16 травня обіцяли почесний полон і вони телефонували сім’ям і коханим – це був останній момент, коли вони чули рідних. Після того знайти бодай якусь інформацію про полонених азовців – неможливо.

Брат мітингувальниці Леви – військовий із 2016 року. Відтоді він був на передовій, і 24 лютого застало його на Донеччині. Він воював у Маріуполі – тримав оборону в оточеному місті. 20 травня він із побратимами здався в почесний полон – принаймні такий окупанти обіцяли захисникам. Однак уже 19 місяців, замість чотирьох обіцяних, він перебуває у полоні невідомо де. І понад рік з його батальйону не обміняли нікого. Його підрозділ – 74 окремий розвідувальний – малочисельний, і відносно небагато захисників підрозділу нині перебуває у полоні.

«Я сподіваюсь, що цей рік принесе нам результати й поверне додому рідних. Тому що розвідники, офіцери, ветерани АТО/ООС – ті, кому в полоні найважче. Але безпекові організації – зокрема, ООН, «Червоний хрест» – не роблять нічого. Лише підтвердили, що брат у полоні, й усе. А де він, у якому стані – невідомо», – каже Лева.

Ілона, дружина бійця 501 батальйону, Максима Скутельника, який стояв на обороні Маріуполя, додає: ці захисники потрапили в полон ще у квітні. І нині на Михайлівській площі родини стоять, оскільки понад рік – 13 місяців – не обміняли жодного з 255 морпіхів.

«Листи з полону до нас не доходять. Ми сподіваємося, що чоловіки тримаються, і впевнені: вони б хотіли, щоб ми сьогодні стояли тут і нагадували світу, що нам потрібна допомога з обмінами. Оскільки безпекові організації жодної комунікації не дають – лише раз, через півтора року полону, отримала повідомлення від «Червоного хреста», що мого чоловіка підтвердили – він у полоні. Сказали, що стан здоров’я задовільний, наскільки то було можливо, і на цьому весь зв’язок закінчився», – каже жінка.

Жінка додає: комунікації немає навіть з Уповноваженим з прав людини Дмитром Лубінцем – попри всі спроби дізнатися бодай щось або поспілкуватися із ним. Це вдалося лише кільком родинам полонених.

Анастасія, дружина полоненого азовця з позивним «Стаф», пояснює: 3 січня, коли відбувся найбільший обмін полоненими за увесь час війни, вона навіть не сподівалася побачити у списках ініціали чоловіка. Той захищав Маріуполь, добровольцем пройшов до майже заблокованого міста понад 20 кілометрів пішки. Тоді їхня група – 12 азовців, які воювали ще в часи АТО/ООС, на підступах до міста потрапила під обстріл. Попри це всі дійшли у місто, а  згодом потрапили на «Азовсталь».

«Чоловік 16 березня відправив мені останнє повідомлення – писав, що він тримається, хоч у них майже не лишилося їжі, а всі побратими поранені чи отримали сильні контузії. Я не знаю, чи він прочитав моє повідомлення. Я взагалі нічого не знала про нього до серпня, коли росіяни опублікували списки поранених в Оленівці. Я там побачила чоловіка. До того ні ООН, ні «Червоний хрест» мені не давали інформацію по ньому – казали, що його або не було на «Азовсталі», або він якось не потрапив у списки. На моє обурення, як так могло статися, нічого не казали – мовчали й радили чекати чогось. Зате коли я їм дзвонила зі списком, щоб сказати, що чоловік поранений – вони кілька днів поспіль не знаходили час, щоб занести його у списки. І підтвердження від ООН я отримала тільки в кінці жовтня», – розповідає Анастасія.

Після того жінці вдалося дізнатися, що чоловік – важкопоранений. Спершу він перебував у лікарні в Донецьку, потім – у донецькому СІЗО. Вся інформація обірвалася вже у грудні 2022 року, коли чоловіка росіяни перевели в інший тюремний заклад. Відтоді жодної інформації жінка не отримує від міжнародних чи українських організацій. Так само мовчать і пропагандистські канали, на сторінках яких з’являються фото та відео з полоненими.

«У мене не лишається ні сил, ні надії – я не знаю, чи взагалі дочекаюся чоловіка, що він терпить. З його пораненням він навряд чи зможе нормально працювати, а зважаючи на те, як лікують наших хлопців у полоні – скоріш за все, у нього вже є інвалідність. Я вже навіть писала на сторінці росіян, які публікують відео з полоненими, питала інформацію – вони тільки знущаються і кажуть, щоб я чекала – або чоловіка, або тіло», – крізь сльози розповідає Анастасія.

Олена Петрівна, матір бійця «Азову» Миколи з позивним «Манжура», додає: її син у полоні з травня 2022 року, вийшовши з «Азовсталі». на війні він – з 2014 року, був одним із перших азовців. І понад усе жінка мріє про повернення сина.

«Ще до Оленівки я знала, де мій син, але після теракту зв’язок з ним обірвався. Я не знаю, де Микола. Взагалі всі, хто тут стоїть, не знають, де їхні сини й чоловіки», – каже жінка.

Рідні зауважують: найстрашніше для них – що азовці для росіян найгірші вороги. Й саме військовослужбовців бригади НГУ на Росії найчастіше засуджують до 20-25 років позбавлення волі. Зокрема, найчастіше їх судять нібито через обстріли житлових будинків та цивільної інфраструктури неподалік Маріуполя в перші тижні повномасштабного вторгнення РФ. 

Нагадаємо, 3 січня відбувся найбільший від початку повномасштабного вторгнення Росії обмін військовополоненими між Україною і РФ, у межах якого вдалося звільнити 230 українців і українок.

182 повернутих українців мали офіційний статус військовополоненого, підтверджений через Міжнародний комітет Червоного Хреста. Ще 48 оборонців вважалися зниклими безвісти. Більшість звільнених – чоловіки, їх 225. Ще п'ятеро – це жінки. До рядового та сержантського складу належать 213 звільнених українців, одинадцятеро – офіцери.

Буданов повідомив, що Україні вдалося провести дуже складний обмін військовополоненими, який готувався досить довго, в організації процесу брали участь Об'єднані Арабські Емірати.

Командир бригади Національної гвардії України «Азов» Денис Прокопенко заявив, що бійців 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, які стояли в авангарді Сил Оборони України в боях за Маріуполь, не було під час обміну військовополоненими 3 січня.