Жан Беленюк: Росіяни будуть використовувати Олімпіаду. Тому нам треба їхати

«Потрібно запрошувати членів виконкому МОК до України й показувати, що наробили росіяни»

Виконавча рада Міжнародного олімпійського комітету (МОК) таки ухвалила рішення допустити спортсменів із Росії та Білорусі до участі в літніх Олімпійських іграх у Парижі у 2024 році. Щоправда, з суттєвими обмеженнями: вони не зможуть брати участь в командних видах спорту, а ті індивідуальні спортсмени, що проб’ються на Олімпіаду, не зможуть виходити під прапорами своїх країн, на їхню честь не гратимуть державні гімни. Окрім того, до змагань не будуть допущені спортсмени з російськими та білоруськими паспортами, які підтримують війну в Україні та/чи перебувають за контрактом з військовими чи службами національної безпеки. Допоміжного персоналу останній пункт не стосується. Жоден російський чи білоруський чиновник не буде запрошений чи акредитований на Олімпійських іграх. Власне, схожі правила після початку війни діють щодо представників цих країн в багатьох видах, але організатори змагань їх не завжди дотримуються. Ну, і вже традиційно російські спортсмени лишаються під особливим прицілом антидопінгових органів.

Президент МОК Томас Бах ще у грудні 2022 року висловлювався за допуск росіян та білорусів до Олімпіади-2024 під нейтральними прапорами. І попри спротив 35 країн, які вимагали усунення представників країни-агресора та її сателіта від міжнародних змагань, у березні цього року виконком МОК надав рекомендації спортивним федераціям увімкнути росіянам та білорусам «зелене світло» за умови їхнього виступу під нейтральним прапором. І от тепер дійшла черга безпосередньо до Олімпіади.

Голова МОК Томас Бах пояснив своє рішення дивним чином, заявивши, що окремі спортсмени не можуть бути покарані за дії своїх урядів, а війна Росії проти України – лише «одна війна серед 28 воєн і конфліктів, що відбуваються у світі, а всі інші спортсмени мирно змагаються один з одним». Український президент Володимир Зеленський у свою чергу заявив, що російських спортсменів «не можна прикрити удаваним нейтралітетом». В.о. міністра молоді та спорту України Матвій Бідний назвав це питанням зовнішньої політики і заявив, що рішення про участь України в Олімпійських ігор в таких умовах буде прийматися після комунікації з суспільством. Розглядають можливість бойкоту Олімпіади і країни Балтії та Скандинавії. Але цього замало для тиску на МОК, аби він здав назад та переглянув свій вердикт. Наразі МОК підтвердив можливу участь в Олімпіаді лише шести російських та п’яти білоруських спортсменів, які відповідають вимогам і вже пройшли кваліфікацію на турнір у своїх видах спорту. Але основна частина кваліфікації відбудеться вже наступного року.

Єдиний український олімпійський чемпіон попередньої літньої Олімпіади в Токіо та нардеп від «Слуги народу» Жан Беленюк ідею бойкоту не підтримує. На його думку, у такому разі Україна втратить величезний майданчик для донесення інформації про російську агресію світу. Беленюк вже вирішив, що для нього Олімпіада стане останнім турніром в його спортивній кар’єрі. В інтерв’ю «Главкому» він розповідає, як поводитись українським спортсменам поруч з суперниками з країни-агресора, чи достатньо грошей у «воєнному» бюджеті на підготовку до Олімпіади та як бути зі спортсменами, що не повертаються до країни з закордонних відряджень.

Тільки-но було ухвалене рішення про допуск на Олімпіаду росіян та білорусів, ви написали, що це було очікувано. Чому саме?

Тому що попередні кроки, які вживав пан Бах і взагалі представники Міжнародного олімпійського комітету, вказували, принаймні для мене, що вони готують підґрунтя, щоб впровадити це рішення. Почалося це з надання нових рекомендацій для міжнародних федерацій. Якщо МОК вже півтора року не надавав нових рекомендацій, а напередодні кваліфікаційних турнірів до Олімпіади надав, то про що це могло свідчити? Це був перший дзвіночок, і коли це сталося, я одразу сказав, що це дуже нагадує намагання в якомусь вигляді повертати представників Росії та Білорусі до міжнародного спорту.

Керівник Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах вважає, що агресія Росії в Україні нічим не відрізняється від інших воєн і конфліктів у світі

Ви навряд чи можете когось стовідсотково звинувачувати, але як вважаєте, чи був тут присутній якийсь корупційний момент? Чи просто спортивні функціонери вирішили з якихось інших причин не викидати Росію зовсім на спортивну обочину?

Мені складно коментувати з приводу корупційних історій. Впливи бувають різними: починаючи від корупційних питань, завершуючи якимись перспективами на майбутнє, проштовхуванням по кар’єрній сходинці, зацікавленістю у бізнес-інтересах всередині самої Росії… І хто чим мотивувався, мені складно говорити, тому що я нікого не знаю серед представників виконкому МОК, окрім очільника Федерації спортивної боротьби пана Ненада Лаловича. Але він лише один з 15 членів виконкому. З президентом Бахом знайомий як з публічною особою, яка очолює МОК.

Можливо, хтось переконаний в тому, що саме таке рішення повинно бути і що саме воно є справедливим. Тому треба цих людей запрошувати до України й показувати, що тут наробили російські війська, скільки вони зруйнували спортивної інфраструктури, скільки вбили спортсменів, безпосередньо членів національних збірних команд України… Можливо, після цього їхнє бачення зміниться. Знаю, що тут був Бах, але не впевнений, що були всі представники виконкому МОК.

Вам відомо, як голосував очільник Федерації боротьби та всі інші?

Невідомо, але сумніваюся, що він сильно відстоював проукраїнську позицію в цьому голосуванні. По-перше, він з Сербії, по-друге, наскільки мені відомо, у нього є достатньо сильні бізнес-зв’язки з Росією. І хочу зазначити, що наша федерація була однією з перших, яка після нових рекомендацій, наданих МОК в квітні цього року, проголосувала за те, щоб російські та білоруські борці були допущені до міжнародних змагань.

Також мені одразу спадає на думку Міжнародна федерація боксу, яка очолюється безпосередньо росіянином Умаром Кремльовим та допускає російських спортсменів до змагань ще й під власним прапором. З іншого боку, є точка зору Міжнародній федерації легкої атлетики. Себастьян Коу, який очолює цю федерацію, чітко зазначив, що, поки йде війна, представники Росії та Білорусі не будуть ані на міжнародних змаганнях, ані на Олімпійських Іграх. Буквально на нещодавній пресконференції він заявив, що «напевно, у вас є можливість побачити представників Росії та Білорусі на Олімпійських іграх, але не в легкій атлетиці». Це чітка позиція людини, яка розуміє, що коїться всередині нашої держави, що ніякої нейтральності немає у представників цих країн, вона абсолютно фейкова. Тобто це такий стрес-тест для багатьох федерацій на об’єктивну оцінку всередині їхнього виду спорту.

Ви кажете, що, можливо, треба було привезти сюди членів виконкому МОК і показати, як Росія тут все знищила. А чому українська сторона цього не робила? Вона, в принципі, намагалася запобігти такому ходу подій?

З того, що я чув та читав, – намагалася. Треба розуміти, що, по суті, єдиним каналом комунікації між МОК і країною є Національний олімпійський комітет. Постанови, які приймалися безпосередньо Верховною Радою, заяви міністра закордонних справ й тому подібне доходять до Міжнародного комітету, але той позиціонує себе згідно з Олімпійською хартією аполітичною структурою і сприймає це як політичний тиск на себе.

За моєю інформацією, пан Гутцайт, який очолює НОК, публічно комунікував з МОК з цього приводу. Напевно, вам краще спитати в нього безпосередньо, що вони робили, і наскільки це впливало на представників виконкому МОК. У нас є українці, що входять до МОК: пан Борзов Валерій Пилипович і пан Бубка Сергій Назарович. Думаю, що вони також могли би більш детально прояснити ситуацію навколо того, як це рішення приймалося. Я з ними не спілкуюся.

Пан Гутцайт певний час суміщав посаду міністра спорту та голови НОК, але зараз зосередився на комітеті. Як ви можете оцінити виконувача обов’язки міністра Матвія Бідного?

Він, по суті, тільки очолив міністерство, і казати про якісь системні зміни після такого короткого терміну достатньо важко. Я бажаю, щоб всі його амбітні цілі були впроваджені. Людина точно досвідчена, бо працювала певний час на ключових керівних посадах в міністерстві. Тож подивимося, що він принесе нового. Сподіваюся, що будуть якісь позитивні зміни в роботі цього відомства. Тим більше напередодні Олімпіади, яка відбудеться вже наступного року.

В.о. міністра молоді та спорту Матвій Бідний керує українським спортом після відставки Вадима Гутцайта, який зосередився на роботі в НОК

Кого б зараз не призначили міністром, цей новопризначенець може сказати, що у нього не було часу взяти участь у підготовці до Олімпіади. Тож і питати з нього за результати буде не можна.

Мені невідомо, чому Вадим Маркович (Гутцайт) саме зараз написав заяву про відставку, і які у нього були аргументи для такого рішення. Але ще раз повторюся, що пан Матвій Бідний – все ж таки людина, яка не просто з вулиці прийшла. Думаю, що він абсолютно в курсі тих процесів, які відбуваються в міністерстві, тому що був заступником міністра. Ситуацією він точно має володіти.

Чи можна очікувати, що його затвердять міністром без приставки «в.о.»?

А чому ні? Політично це більш ніж можливо. А як воно буде – не знаю. У нас, наприклад, досі не затвердили міністра культури. Скільки там вже часу пройшло з тих пір, як пан Ткаченко був звільнений? (Верховна Рада проголосувала за відставку міністра культури та інформації Олександра Ткаченка 27 липня 2023 року – «Главком»)

«Думаю, МОК буде розробляти додаткові рекомендації, щоб ми не перетиналися з росіянами»

Росіян та білорусів допустили до Олімпіади, і як тепер поводитись у зв’язку з цим українським спортсменам? Всі добре пам’ятають нещодавню неординарну ситуацію, коли Мінспорту просто заборонило українцям брати участь в змаганнях, де присутні росіяни. Раніше скандали викликали публічні обійми наших спортсменів з російськими. А за відмову фехтувальниці Ольги Харлан потиснути руку суперниці з країни-агресора, нашу співвітчизницю просто дискваліфікували. Яким буде кодекс поведінки українських спортсменів на Олімпійських іграх?

Коли Мінспорту таки дозволило українцям виступати в змаганнях з росіянами та білорусами, були наполегливі рекомендації: не вестися на провокації, не потискати руки... Тому що та ситуація в Харлан – це ж була очевидна провокація зі сторони Міжнародної федерації фехтування, яку донедавна очолював російський олігарх Алішер Усманов. І його вплив в цій федерації напевно залишається сильним. Тому, думаю, що МОК ще буде розробляти якість додаткові рекомендації в цьому контексті. Наприклад, банально, для уникнення нашого перебування з росіянами та білорусами в одному приміщенні – розкидати наші збірні по різних кутках олімпійського селища. Звісно, якщо ми поїдемо на Олімпіаду.

Небажання української фехтувальниці Ольги Харлан тиснути руку переможеній російській суперниці привело до дискваліфікації і скандалу

Які шанси, що можемо не поїхати?

Поки що рішення не прийнято, будуть ще якісь консультації. Я все-таки сподіваюся і вважаю особисто, що їхати треба, але рішення буде приймати вище спортивне керівництво країни. Думаю, що воно буде консолідованим і стосуватиметься кожного спортсмена. Тобто не буде такого, що хтось їде, а хтось – ні, це буде єдина позиція нашої Національної збірної команди України.

Якщо втаки українська делегація поїде, чи не вийде, як минулого разу в Токіо, коли деякі спортсмени вирушили на Ігри без тренерів, бо їхні місця зайняли функціонери?

У Токіо все-таки були квоти кількості тренерів на кількість спортсменів. Зараз, думаю, буде інакше, адже ковідні обмеження навряд чи будуть застосовані в Парижі. Але в будь-якому випадку після токійських скандалів сподіваюсь, що всі відповідальні двічі подумають з приводу того, кого відправляти на допомогу спортсменам.

Чи розглядатиметься такий варіант, що наших спортсменів будуть розводити з російськими та білоруськими під час жеребкування? Зрозуміло, що вже на стадіях півфіналів це важко буде робити, але хоча б на ранніх?

Не можу сказати це напевно. Багато залежатиме від політики кожної федерації. У будь-якому виді спорту є своя система відбору, свої критерії виборювання ліцензій, своя система жеребкування і всього іншого. Так, є історія з представниками Ірану, які просто не виходять проти представників Ізраїлю. Всі в курсі цієї політики іранських спортсменів, і досі не було знайдено жодних важелів впливу на цю ситуацію в плані розкидання по різних сітках і так далі. Тож я думаю, що навряд чи подібні історії будуть впроваджені. Принаймні, на чемпіонаті світу з боротьби, який був два з половиною місяці тому в Сербії, наші спортсмени інколи виходили навіть в першій сутичці проти представників Росії або Білорусі.

Є така думка, що для росіян насправді дещо принизливі ті умови, на яких їх допускають до цієї Олімпіади. Не тільки без прапору та гімну, а ще й з перевіркою на благонадійність, на підтримку війни… Путін казав, що з одного боку спортсмени мають їхати, з іншого – треба дивитися, чи не викосять таким чином «штучно» найсильніших представників. Вважаєте, що ці обмеження дійсно мають для них таке значення?

Мене взагалі не особливо непокоїть думка росіян. Але, наприклад, головний тренер команди Росії з вільної боротьби заявляв, що, мовляв, головне, що їх допустили до Олімпіади, а всі і так знають, з якої вони країни. Нагадаю, що перші виступи росіян не під державним, а під прапором російського НОК були впроваджені ще на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро в 2016-му році. Але тоді – тільки для легкої атлетики. Тому вони вже до цього звикли, і зараз з їхнього боку працює така спортивна дипломатія – «аби не було гірше». Тому їм треба сильніше плакати вже зараз, що їх нічого не влаштовує і взагалі вони ще подумають, чи їхати з такими умовами на змагання… Аби ні в кого не виникла якась думка з приводу більш жорстких підходів втілення цієї санкційної політики.

Насправді як росіянам телевізор подасть інформацію, так вони і будуть це сприймати. Захочуть – можуть піднести таким чином, що «весь світ проти нас, а ми все одно їдемо, перемагаємо». Або навпаки – «ми не будемо змагатися, бо це принизливо». Хоча я в це не вірю. Впевнений, що вони централізовано поїдуть на Олімпіаду і будуть використовувати цей майданчик для просування своїх пропагандистських проросійських наративів.

Чи достатніми ви вважаєте витрати на спорт, закладені в бюджеті на наступний олімпійський рік, враховуючи, що всі необоронні статті бюджету намагалися урізати по максимуму?

Наскільки мені відомо, на наступний рік на спортивну сферу закладено в районі 7,5 млрд грн. У 2023 році бюджет був вдвічі меншим (3,6 млрд грн.), але треба зважати і на інфляцію, і на те, що було зовсім не до спорту, і що активна підготовка до Олімпійських та Паралімпійських ігор має відбуватися зараз, тому бюджет на 2024 рік некоректно порівнювати з попереднім. Тому я сподіваюся, що всі базові потреби спортсменів будуть задоволені, і наша збірна команда буде представлена на Олімпійських іграх. І дуже дякую багатьом нашим країнам-партнерам і федераціям, які солідарні з Україною та розуміють, в якому ми становищі перебуваємо і надають багато цінної допомоги, зокрема, для підготовки наших спортсменів. Це було і на початку повномасштабного вторгнення, коли вони надавали свої спортивні об’єкти та інфраструктуру, щоб наші спортсмени там мали змогу тренуватися, так продовжується і наразі. Я чув, що хазяйка наступної Олімпіади Франція виділяє певний транш для підготовки української збірної. Думаю, буде ще багато донорських вливань, щоб українці мали змогу нормально підійти до підготовки.

Як проблеми, пов’язані з війною (зруйновані спорткомплекси, перебої з фінансами, логістикою і так далі), можуть безпосередньо вплинути на наші результати на Олімпіаді?

Безперечно, через війну є дуже багато негативних наслідків. Деяким спортсменам нема де тренуватися, деякі перелокувалися: втратили свої домівки, переїхали з регіонів, де вони тренувалися…

Хтось взагалі загинув...

Хтось загинув, дехто не має змоги тренуватися у самій Україні через брак інфраструктури і спортивних об’єктів. Є ще така важлива складова як психологічний стан спортсменів. Але у кожного це проявляється індивідуально: хтось постійно в стресі і це його пригнічує та демотивує, а комусь навпаки – спротив наших Збройних Сил, їхній героїзм надають заряд та натхнення. І ці спортсмени розуміють, що треба зробити все від них залежне, щоб порадувати вболівальників і представників Збройних Сил, які також стежать за перебігом подій у спорті. Сподіваюся, що вмотивованих спортсменів більше, вони будуть використовувати олімпійський майданчик не тільки для свого виступу, а й для просування проукраїнського порядку денного на цих змаганнях – розповідати про те, що коїться на нашій землі під постійними ударами через війну, яку розв’язала Російська Федерація.

Бо головний спортивний наратив Росії – спорт поза політикою. Але ми всі розуміємо, що це не так, бо Росія часто прикривається спортсменами і потім розповідає, що спорт повинен бути поза політикою. Хоча ті спортсмени закликають донатити на їхню армію, «гідно воювати» на чужій території, вбиваючи українців, стоять на різноманітних заходах навколо Путіна, розповідаючи, який він сильний лідер і що вони його абсолютно підтримують… Просто вони грають у свою гру. Тому нам треба робити власну справу й використовувати всі можливості для спортивної дипломатії і привертати увагу всього світу до того, що коїться всередині нашої країни.

Російських спортсменів, які «поза політикою», кремлівське керівництво без проблем використовує  у пропагандистських цілях

МОК прописав в умовах участі російських спортсменів на Олімпіаді, що вони не мають виступати за війну, бути причетними до військових структур і так далі. Чи буде олімпійський комітет ретельно перевіряти відповідність цим критеріям чи заплющить очі? Бо на інших змаганнях ми вже бачили, що організатори часто нехтують цими правилами.

На жаль, нехтують, і це відбувається на рівні федерацій. Ці федерації, як правило, залучають так звані нейтральні компанії, які мають вести моніторинг подібних спортсменів і перевіряти їх на відповідність рекомендаціям МОК.

Знаю, що МОК заявив, що зі свого боку буде ще додатково перевіряти спортсменів. Як це буде організовано в реальності, мені складно коментувати, тому що рішення було прийнято кілька днів тому. Хоча впевнений, що жоден російський спортсмен не гідний допуску на Олімпіаду. Але коли в нас є фотодокази, що людина стоїть біля Путіна, і на це ніхто не зважає – це приклад того, що ці комісії заангажовані і фільтрацію проводять, не керуючись тими рекомендаціями, які самі ж впровадили.

«Коли людина вже за кордоном і вирішила не повертатися – на це важко вплинути»

Ми вже згадували про те, що спорт в Україні у важкому становищі через низку причин. Наскільки реальним ви вважаєте повернення глядачів на стадіони, що хоча б якось освіжило нинішню сумну картинку?

Кабмін зараз моніторить ситуацію з цього приводу, і я бачу в цьому перші кроки для того, щоб повертати глядачів. Але ж ми розуміємо, що головне – аби це рішення не мало катастрофічних наслідків. Тому треба продумувати абсолютно все, починаючи з максимальної безпеки на стадіонах. Бо жодне життя не варте того, щоб подивитися футбол на стадіоні, а не по телевізору у безпечному місці.

Як тільки зможуть знайти такий алгоритм, який буде мінімізувати небезпеку скупчення людей у такому публічному місці, як стадіон, думаю, це рішення буде впроваджене. Чесно кажучи, сам я не часто буваю на стадіонах, бо якщо мене цікавить якийсь матч, я можу його подивитися в комфортних умовах дома перед телевізором. Та знаю, що для багатьох людей атмосферу стадіону нічим не замінити і я їх в цьому можу зрозуміти. Але головне для держави – захистити їх від можливих негативних наслідків, і відповідальність буде на людях, які прийматимуть таке рішення.

Місяць тому Мінспорту оприлюднило список спортсменів, які виїхали за кордон за спеціальним дозволом, але вчасно не повернулися. Серед них багато наших футбольних легіонерів-«збірників», які грають в зарубіжних чемпіонатах. Зрозуміло, що тут питання, скоріше, в якомусь бюрократичному непорозумінні, але нещодавно прогриміла інша історія – з двома співробітниками жіночого ФК «Кривбас», які поїхали на змагання в Німеччину і теж не повернулися. Один з них потім сказав, що він підписав контракт з місцевим футбольним клубом п’ятого дивізіону і задався питанням, чим він гірше тих же наших футбольних «збірників» Михайла Мудрика та Артема Довбика. Як надалі мало б вирішуватися питання з дозволами для спортсменів для виїзду за кордон, аби не виникало різних казусів?

СММ-ник жіночого ФК «Кривбас» Роман Лопатін не повернувся з-за кордону через «сімейні обставини»

Наразі ця проблема вирішується таким чином. Є календар міжнародних змагань, федерація подає документи в Мінспорту згідно з цим календарем, що на такі-то змагання в нас їде такий-то представник від України, йому треба виїхати в певні строки. Перед виїздом щоразу ті, хто виїжджає з нашою збірною, пишуть заяви з приводу того, що зобов’язуються повернутись в такий-то термін. На базі цих документів міністерство робить подання на прикордонну службу, яка нас відпускає за кордон.

А коли людина вже за кордоном і вирішила не повертатися – на це важко вплинути. Це стосується вже її особистих цінностей, тут важко спрогнозувати. І тому або треба нікого не випускати, або не уникнути отаких моментів. Добре, що їх не так багато. Але за замовчуванням людям треба довіряти. Думаю, тренери повинні розуміти такі ризики, тому що відповідальність падає і на федерацію, і на тренера, який не догледів…

Щодо футбольних легіонерів, то, думаю, для них має бути розроблена якась інша система, бо сезон клубної гри триває більшу частину року. Наскільки я розумію, вони потрапили до цього переліку, тому що виїжджали, умовно кажучи, грати за збірну, і потім, незважаючи на те, що потрібно було повернутися, продовжили грати за кордоном уже за свій клуб. І формально таким чином порушили цю домовленість з Міністерством. Але всі все розуміють, вболівають за наших футболістів, знають, де перебуває той же Мудрик. Інша історія – коли людина виїжджає і каже, що не бачить свого майбутнього в Україні, і користується цією можливістю, щоб виїхати і не повертатися. Звісно, це порушення і такі люди потрапляють до таких списків.

Коли кілька артистів таким чином не повернулися з-за кордону, був ускладнений виїзд і всім іншим артистам. Спортсменам таке не загрожує?

Я не думаю, що зі спортсменами вийде така ж історія. Якщо перестануть давати дозволи для виїзду на змагання, тоді вже жодні Олімпійські Ігри, чемпіонати Європи та якісь міжнародні турніри нам не світять. Це взагалі зупинить весь український спорт.

Ви заявили, що ця Олімпіада – ваш останній турнір. Що вас може змусити змінити рішення?

Навряд чи я зможу дуже його змінити – насамперед, через вік. Я не планував, чесно кажучи, вже після Олімпіади в Токіо особливо боротися, але війна внесла свої корективи. Люди, які мене протягом кар’єри постійно підтримували, кажуть: якщо є сили зробити щось для України та вибороти якусь медаль, я просто зобов’язаний використати таку можливість. Тому, зважаючи, що цей олімпійський цикл через історію з «ковідом» коротший, ніж попередній, сподіваюся, що зможу гідно представити нашу країну.

Ви якось особливо готуєтесь до, ймовірно, фінального турніру в кар’єрі?

Кожна Олімпіада для кожного спортсмена особлива і підготовка до неї теж особлива. Минулого разу я був трошечки молодший, ніж наразі, а до цього – ще молодший. Тобто постійно є різниця через різний досвід і функціональні можливості. Тому будемо працювати і сподіватися на належний результат.

Павло Вуєць, «Главком»