Команда Зеленського пише правила перших виборів після війни
Цього тижня Верховна Рада розпочинає свою роботу у 2023 році. Парламентарям, зокрема, доведеться закривати кілька «хвостів», які вони залишили за собою ще з минулого року. Як не дивно, але за нинішніх буремних та екстремальних обставин однією з невирішених задач залишаються зміни до виборчого законодавства. Попри те, що під час воєнного стану питання проведення виборів є закритим, народні депутати та прогресивна громадськість дивляться вперед і намагаються активно реформувати цю сферу. Аж до того, що вже зараз розробляються плани щодо можливості голосування через додаток «Дія» та залучення до волевиявлення мільйонів біженців, які перебувають за кордоном. Але ці ініціативи поки що ніяк не оформлені, на відміну від тих, що вже зареєстрованих в парламенті…
Нагадаємо, під ялинку Верховна Рада спромоглася прийняти багатостраждальний закон «Про медіа», який в результаті суперечок між депутатами, громадськими організаціями та медійниками обріс низкою компромісів. Один з них стосувався взаємодії медіа з учасниками виборчого процесу під час кампанії. Простіше кажучи: де, коли і як кандидатам можна піаритися, а де і коли – зась. Саме цю частину вже на фінальному етапі прибрали з проєкту, аби не провокувати конфлікт і врешті ухвалити закон в цілому.
Тепер же прийшов час вирішити і ці моменти…
Вибори давно стали для ЗМІ та рекламних агентств своєрідними жнивами, коли розцінки за ефірний час злітають, а штаби кандидатів та партій не шкодують грошей спонсорів. Активне проникнення в «електоральні поля» соцмереж змусило мисливців за голосами перерозподіляти бюджети з традиційних «телека» та палаток з газетками на новомодних соцмережевих SMM-ників. Бум «фейсбуку» та «ютубу» взагалі змішав всі правила перегонів: якщо робота традиційних ЗМІ керувалася хоча й застарілими, але прописаними правилами, то у інтернеті царює повний хаос. У нью-йоркські та дубайські офіси технологічних гігантів, звісно, можна було подавати скарги, але реакції, м’яко кажучи, ніхто не гарантував, або вона була дуже далекою від очікуваної.
Власне, заповнити ці прогалини і була покликана та частина закону «Про медіа», що стосується змін до Виборчого кодексу. Але при прийнятті закону свою принципову позицію висловила «Батьківщина», яка вимагала не змішувати в мух з котлетами – не просовувати у галузевий закон для медіа питання виборів. Через позицію фракції Юлію Тимошенко, до якої доєдналися «ЄС» та уламки екс-ОПЗЖ, виборчий блок просто викинули з закону, аби не псувати загальний консенсус.
Втім, виписані нові виборчі правила нікуди не зникли, вони у повному комплекті перекочувавши в окремо зареєстрований законопроєкт № 8310 «Про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо вдосконалення регулювання інформаційного забезпечення виборів та здійснення передвиборної агітації». Серед його авторів – голова комітету з гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв та його заступниця Євгенія Кравчук, голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, перший віцеспікер Олександр Корнієнко і низка депутатів від «слуг» та «Голосу». Втім, перелічені депутати, скоріше, є лише вітриною цього процесу – над запропонованими змінами працювали не лише вони.
Сексизму – ні!
Що ж такого революційного пропонується у законопроєкті, який встановлює правила виборчої агітації та політтехнологічні прийоми?
Автори проєкту посилаються на те, що він має вирішити проблему нечітких вимог маркування агітації в медіа, які призводять до процвітання «джинси», та відсутності визначення того, що є прихованою агітацією. Одна з його ключових новацій – прибирання поняття політичної реклами на користь агітації, яка тепер буде маркуватися з посиланням не на закон про рекламу, а на норми Виборчого кодексу. Це вже дасть підстави звертатися до правоохоронних органів і вказувати, що порушується певна норма закону.
Окрема увага приділяється регулюванню виборчої активності у соцмережах. Ну і «дрібниці» – вирішення питання відкритого доступу журналістів та інших суб’єктів в сфері медіа (нове позначення засобів масової інформації) на публічні заходи, пов’язані з виборами, розмежування повноважень щодо контролю за висвітленням перебігу виборчого процесу між виборчими комісіями та Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення, особливе право кандидатів чи партії на спростування недостовірної інформації тощо. Особливо зазначається, що в детальному розжовуванні правил гри зацікавлені саме медіа, які ризикують нарватися на значні штрафи в разі їхнього порушення.
Законопроєктом надається право Нацраді з питань телебачення і радіомовлення укладати договори та меморандуми про співпрацю з іноземними провайдерами платформ спільного доступу до інформації (тими самими «фейсбуками» та «телеграмами»). Результатом такої співпраці має стати підвищення прозорості виборчого процесу – відповідне маркування агітації, оприлюднення витрачених на неї коштів, протидія дезінформації тощо. Питання тільки в тому, як схилити технологічних гігантів саме до такої співпраці.
Якщо ЗМІ, згідно з новою концепцією, будуть йменуватися суб’єктами в сфері медіа, то телерадіоорганізації стануть суб’єктами у сфері лінійних аудіовізуальних медіа. Окрім класичної передвиборної агітації та дебатів, їм дозволяється транслювати програми в інших форматах за участю осіб, які мають статус суб’єктів виборчого процесу або їхніх представників у виборчому процесі. Але без агітації – тобто символіки, логотипів та гасел кандидатів і партій і без закликів голосувати за конкретного суб’єкта виборчого процесу. Межа ця надто тонка, а «цербером» у разі виявлення порушень виступає та ж Нацрада, яка «вживає заходів, передбачених чинним законодавством».
Майже проривним видається окреме згадування права на відповідь, яке чимось нагадує право на репліку в сесійній залі. Якщо кандидат згадує під час своєї агітації іншого суб’єкта виборчого процесу, то має сплатити передоплату на його відповідь у тому ж медіа, якою той, кого згадували, має скористатися протягом п’яти днів. Також суб’єкт виборчого процесу може вимагати права на відповідь від медіа, яке, на його думку, розповсюдило в своєму матеріалі неправдиву інформацію, не пізніше завершення процесу голосування. Якщо ж цю скандальну інформацію оприлюднив під час своєї агітації політичний конкурент, медіа може отримати від «наклепника» фінансову компенсацію за надання ефіру чи шпальти для відповіді.
Інтернет повноцінно додається до списку офіційних джерел розповсюдження агітації. Відповідно, в мережі вона має маркуватися так само окремо, як і на інших інформмайданчиках, та фінансуватися за рахунок виборчих фондів на підставі відповідних договорів. За цим має слідкувати Нацрада і намагатися комунікувати з цього приводу із соцмережами, які можуть заблокувати доступ до відповідних матеріалів до кінця виборчого процесу.
Кандидати та партії можуть проводити мітинги, пікети, демонстрації, походи, ставити намети без будь-яких узгоджень з органами влади, але доведеться звітувати про видатки на ці перформанси з виборчих фондів.
Значно розширюється, з урахуванням сучасних реалій, перелік заборонених під час агітації закликів. У «чорний список» потрапляють пропаганда збройної агресії Росії, символіки вторгнення, виправдовування злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму в Україні і створення позитивного образу осіб, які з ним напряму ототожнюються, виправдовування переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.
Заборонено розповсюджувати інформацію, що принижує або зневажає державну мову та посягає на права і свободи людини, їхню честь та гідність. Нардепи також оголосили боротьбу сексизму, насильству, порнографії, збуренню до порушення законодавства, використанню в політичних іграх дітей та використанню в агітаційних цілях осіб зі зростаючого переліку тих, хто становить загрозу нацбезпеці.
Прикривається (принаймні, є таке намагання) ще одна популярна лазівка – особа, зареєстрована кандидатом, у період проведення передвиборної агітації не може вести телерадіопередачу. Вишенька на торті – заборона використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість виборців. Для оцінки того, чи в безпеці підсвідомість виборців та чи не порушені інші умови агітації, буде створена Експертна рада з питань передвиборчої агітації при Нацраді.
Більш суворі вимоги застосовуються до соціології, якою в передвиборчий період маніпулюють всі кому не ліньки. Варто згадати, як нікому невідомі соціологічні центри малювали деяким екзотичним персонажам перемогу на виборах мера Києва. Зокрема, соцопитування мають ділитися на репрезентативні та нерепрезентативні з відповідними вимогами до додаткової інформації в разі поширення їхніх результатів. Всі передвиборчі соцопитування забороняється оприлюднювати за шість днів до дати голосування, нині обмеження складає лише два дні.
Автори законопроєкту замахнулися і на одну зі «скреп» українських виборів – вони хочуть заборонити участь в агітації працівникам підприємств, організацій, установ державної та комунальної форми власності, які надають будь-які послуги громадянам, під час виконання ними своїх посадових чи службових обов’язків.
Порушникам всіх цих правил загрожує перевірка правоохоронних органів із можливим притягненням до адміністративної відповідальності. Виборча комісія може винести суб’єкту виборчого процесу попередження.
Одразу не спрацює
«У день, коли голосували закон «Про медіа», ми окремо повідомили медіаіндустрію, що реєструємо окремим законопроєктом саме те, що звідти прибрали, – каже «слуга» Євгенія Кравчук, яка буде представляти №8310 в парламенті. Вона зауважує, що повноваження регулятора під час виборів розширені, як того і вимагав Євросоюз, але в частині інформаційного забезпечення та агітації досі діють правила старого Виборчого кодексу. Тож їх необхідно оновлювати окремо.
У парламенті під час розгляду закону «Про медіа» найбільше дискутувалися дві норми – скасування «дня тиші», який і так всі в той чи інший спосіб порушують, і норма про те, аби передвиборчі ролики тривали не менше 60 секунд. На рівні комітету обидві вони були зняті, але для «Батьківщини» було принциповим вичистити з медійного закону все, що стосувалося виборів. «У Тимошенко є накатана схема, яка працює зі ЗМІ під час виборів, навіщо їй її ламати?», – каже співрозмовник «Главкома», який брав участь в обговоренні законопроєкту.
Мова про неодноразово помічену заплутану схему фінансування «Батьківщини» як у міжвиборчий, так і виборчий періоди. При цьому мільйонами, отриманими від нічим не примітних касирок та безробітних, штабісти Юлії Володимирівни щільно засівають якраз загальнонаціональні ЗМІ. У Тимошенко, на відміну від Офісу президента, Петра Порошенка та навіть уламків ОПЗЖ, нема відкрито «своїх» лояльних медіа. І жорсткіший контроль над витратами виборчих фондів, вочевидь, може спричинити для «Батьківщини» зайві клопоти. Але більше про справжні мотиви цієї фракції стане зрозуміло, коли законопроєкт про виборчі правила потрапить до зали. «Слуги» вже зловтішно натякають, що після прийняття протягом року в Євросоюзі «Акту про свободу медіа» і імплементації його директив в українське законодавство зміни правил гри можуть бути ще радикальнішими, ніж пропонуються зараз.
Один з підписантів законопроєкту № 8310 – Ярослав Юрчишин з «Голосу» – нарікає, що серед його нинішніх колег у парламенті вистачає таких, що співпрацюють з власниками телеканалів, які надають перевагу конкретним політичним силам: «При розгляді проєкту «Про медіа» помітно було, що політики, які звикли працювати в неконкурентному середовищі, виступали проти цих змін. Ініціатори закону виконали свою обіцянку перед громадськими організаціями, спрямувавши все те, що стосується виборчого процесу, в окремий законопроєкт. Але я не прогнозую його швидкого просування і не впевнений, що всі у владі будуть у захваті від його появи в залі».
Певний песимізм щодо готовності політиків жити за новими виборчими правилами відчуває й старша радниця з юридичних питань громадянської мережі «Опора» Ольга Коцюруба. «Опора» наряду з рухом «Чесно» була одним з розробників законопроєкту, а Коцюруба представляла громадські організації в робочій групі з його підготовки. Юристка не вірить, що законопроєкт одразу запрацює, навіть якщо буде прийнятий: «Якщо його не приймуть, все залишиться так само, як зараз, або навіть гірше, але якщо і приймуть, він не стане якоюсь чарівною паличкою. Ми так само приймали зміни до Кримінального кодексу щодо підкупу виборців, але це ж не означає, що проблема вирішена. Просто у відповідних органів стало більше правових механізмів, аби з цим боротися. Питання лише в практичному застосуванні законів».
Смартфон замість урни
«Розпарування» законопроєкту «Про медіа» призвело ще до одного нюансу – його друга частина, що стосується виборчих правил, перекочувала з інформаційного комітету Микити Потураєва до комітету з питань організації державної влади, який з недавніх пір очолює голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк. На останньому пленарному засіданні минулого року вона потрапила у скандал, коли просунула через Верховну Раду відверто лобістський «будівельний» законопроєкт №5655. Після свят галас навколо нього трохи вгамувався, і тепер комітет Шуляк має зайнятися медійно-виборчими змінами. Як показала практика роботи цього комітету ще за попереднього керівництва, поспішати при цьому він навряд чи буде.
Набагато цікавішою та гучнішою може стати інша більш глобальна ініціатива, що вариться в нетрях цього комітету. Вона стосується загальних правил перших післявоєнних виборів. Поки зі зрозумілих причин нема навіть ескізів майбутнього законопроєкту, але є попередні ідеї, що генеруються на нарадах. Так, розробляється поки що, принаймні, так видається, фантастична перспектива голосування через всюдисущий застосунок «Дія». Ідея електронного голосування не нова, а за умов, коли громадяни розкидані по країні та за її межами, вона може виявитися як ніколи актуальною. Принаймні, таким чином можуть дати можливість проголосувати тим нашим громадянам, які перебувають за кордоном. А це – мільйони виборців, наплив яких не зможе витримати жодне українське посольство, якщо вони забажають голосувати в традиційний спосіб. Звісно, тут виникає мільйон питань (зокрема, з агітацією за кордоном), але чому б не пофантазувати?
Формально в комітеті темами, пов’язаними з Виборчим кодексом, займається заступниця Шуляк – голова підкомітету з питань виборів, референдумів та інших форм безпосередньої демократії Аліна Загоруйко. Але, враховуючи, що вона входить до міжфракційного об’єднання імені опального ексспікера Дмитра Разумкова, навряд чи їй довірять таку делікатну справу. Тим більше, що виборчим законодавством свого часу переймався статусний та перевірений член президентської свити – перший віцеспікер Олександр Корнієнко (він є одним зі співавторів проєкту №8310).
Дата наступних виборів – окреме питання, яке обговорювалось в експертних колах ще до активної фази війни. Оскільки останні позачергові вибори відбулися влітку (21 липня 2019 року), це призвело до певної плутанини. З одного боку, Конституція передбачає п’ятирічний строк повноважень Верховної ради (відповідно вибори мали б відбутися у 2024 році). З іншого – в тій же Конституції сказано, що чергові вибори мають відбутися останньої неділі жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради, тож тоді орієнтиром є дата 29 жовтня 2023 року. Якщо військові дії цього року затягнуться, то, вочевидь, буде обраний перший варіант. Він не є юридично ідеальним, але, принаймні, дозволяє вважати парламент цього скликання легітимним і в наступному 2024 році. Зокрема, і нашим західним партнерам.
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук обіцяв, що наступні вибори відповідно до Конституції, відбудуться саме 2023 року. Але казав він про це якраз за місяць до 24 лютого... Подальші події в парламенті, зокрема, і голосування щодо нових виборчих правил, покажуть, до яких саме планів проведення виборів та на яких умовах схиляється президентська команда.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0