Повоєнна стратегія США щодо Росії: дослідження американських аналітиків
Аналітики Rand Rand Corporation у звіті на півтори сотні сторінок спрогнозували Наслідки україно-російської війни для США. Експерти змоделювали чотири варіанти завершення війни, більш та менш сприятливі. «Главком» пропонує коротку версію дослідження, яке містить не лише оцінку перспектив США, а й України.
Хоча це може статися й не скоро, проте врешті-решт російсько-українській війні прийде кінець. А що ж буде далі?
Підготовка до наслідків
Незалежно від того, коли закінчиться гаряча фаза нинішньої війни, Росія залишатиметься загрозою як для інтересів України, так і для інтересів Сполучених Штатів та їхніх союзників. То як Сполученим Штатам слід поводитися з Росією після війни? Як роздуми про післявоєнний період повинні впливати на політику воєнного часу?
Коли б не закінчився конфлікт, підхід Сполучених Штатів до своїх відносин з Росією вплине на американські інтереси в Європі і, ймовірно, в усьому світі. З огляду на це, американські стратеги мають планувати події у повоєнному періоді вже зараз.
Відповіді на ці питання мають величезне значення. Рішення, прийняті одразу після закінчення війни, можуть мати значні довгострокові наслідки. Врегулювання, які завершили Першу та Другу світові війни, змінили нації, суспільства та міжнародний порядок таким чином, що їхні наслідки відчуваються ще й досі. Аналіз Rand Corporation показав, що припущення політиків щодо траєкторії великих воєн – наприклад, те, як довго вони триватимуть і якими будуть повоєнні умови – часто виявляються хибними, що ускладнює планування їхніх наслідків.
Хоча російсько-українська війна не є (принаймні так було станом на написання звіту наприкінці 2023 року) конфліктом великих держав, як це було в часи Першої і Другої світових воєн, все ж вона зіштовхує одну велику державу з іншою сусідньою великою державою, яку підтримують Сполучені Штати та їхні союзники. Коли б не закінчився цей конфлікт, те, як Сполучені Штати підходять до своїх відносин з Росією, вплине на американські інтереси в Європі і, ймовірно, навіть в усьому світі. З огляду на це, американські стратеги повинні планувати події, що настануть у післявоєнний період, вже зараз. Першим кроком є визначення можливих політичних підходів США та оцінка їхнього ймовірного впливу.
Спроба уявити варіанти можливого майбутнього
Планування післявоєнного періоду пов'язане зі значною невизначеністю: стратеги не знають, як розвиватиметься конфлікт, коли припиняться бойові дії і як зміниться міжнародне середовище. З огляду на цю невизначеність, наслідки стратегічного вибору США необхідно вивчати в різних контекстах.
Таких контекстів може бути безліч. Дослідники корпорації Rand Cirporation сконструювали два ідеальні повоєнні світи – поєднання результату війни й характеру міжнародного середовища після її завершення.
Як показано в Таблиці 1, один із цих світів є помірно менш сприятливим з точки зору США (світ А), а інший – помірно більш сприятливим (світ Б). Дослідження зосереджене на цих помірних варіаціях, а не на вкрай негативних чи дуже позитивних.
Також експерти оцінили, як дві стратегії США ідеального типу – жорсткий підхід і менш жорсткий підхід – працюватимуть у цих двох світах (див. Таблицю 2).
Якщо Сполучені Штати оберуть жорсткий підхід, то в такому разі вони намагатимуться покарати, стримати й послабити Росію, зберігаючи багато елементів стратегії воєнного часу, таких як санкції та посилення американської військової присутності в Європі. Якщо Сполучені Штати оберуть менш жорсткий підхід, то вони будуть відкриті до переговорів і вестимуть більш стриману військову політику, спрямовану на стабілізацію відносин з Росією.
Як розгортатиметься майбутнє за різних стратегій США
Потім експерти оцінили вплив обох стратегій в обох світах, отримавши чотири альтернативні варіанти майбутнього.
У Таблиці 1 показано майбутнє, отримане в результаті взаємодії двох стратегій з двома світами.
У наступному розділі підсумовується ключова динаміка в кожному варіанті майбутнього упродовж десятиліття після війни і досліджуються наслідки для наступних п'яти важливих інтересів для США:
- Позиція США у розподілі сили в ключових регіонах
- Ризик великої війни
- Сила американської економіки
- Безпека і процвітання України
- Ризик конфлікту в інших колишніх радянських республіках, що не є членами НАТО
Чотири альтернативні варіанти майбутнього
Кожен сценарій майбутнього включає в себе опис розвитку міжнародних подій протягом десятиліття після закінчення війни та оцінку того, як ці події впливають на вищезгадані п'ять інтересів США.
Майбутнє 1: Нестабільність всюди
Це майбутнє передбачає післявоєнне десятиріччя нестабільності на багатьох рівнях: в Україні, між Росією і НАТО в Європі, а також на стратегічному рівні між США і двома їхніми головними ядерними суперниками – Росією і Китаєм.
- Ситуація в Україні залишається схожою на «порохову бочку»: обидві сторони порушують перемир'я і готуються до нової війни.
- Політичні відносини між НАТО й Росією ще гірші, ніж до війни.
- Політика США підживлює перегони в галузі ядерного озброєння з Росією та Китаєм, й обидва суперники посилюють співпрацю з метою підриву американських інтересів.
- Висока напруженість прискорює глобальну економічну фрагментацію і гальмує зростання Європи – фактори, які помірно впливають на економіку США.
Як ми до цього дійшли?
Війна закінчується з менш сприятливим результатом (світ А), і Сполучені Штати вибирають щодо Росії жорстку політику, щоб змусити Москву нести витрати, стримати нове вторгнення в Україну і дати зрозуміти всім американським суперникам, що агресія не оплачується.
Під час війни Росія відновила свою оборонну промисловість, вирішила деякі військові проблеми й отримала летальну допомогу від Китаю. Хоча НАТО все ще сильніший за Росію, жорстка повоєнна політика США (наприклад, двосторонні угоди про розгортання більших сил у Східній Європі) призвела до того, що деякі союзники (як-от Франція і Німеччина) вважають США провокатором. Як наслідок, зобов'язання цих союзників щодо колективної оборони стали менш міцними. Однак наприкінці десятиліття войовнича поведінка Росії призвела до більшої згуртованості альянсу.
Підтримка США інтеграції України в НАТО та посилення співпраці у сфері безпеки з іншими колишніми радянськими республіками вступає у протиріччя з продовженням імперіалістичних планів Росії в регіоні, що призводить до зростання політичної напруженості до нового максимумуму.
І Сполучені Штати, й Росія посилюють свої збройні сили вздовж кордону між НАТО й Росією. Дипломатичні відносини залишаються поганими, а сприйняття загроз – високим, що створює умови для хибного сприйняття намірів. Таким чином, ризик катастрофічного конфлікту є вищим, ніж до війни в Україні, навіть якщо абсолютний ризик залишається низьким.
Сполучені Штати відмовляються брати участь у контролі над озброєннями, зважаючи на недотримання Росією своїх зобов'язань у минулому та звірства, які вона вчинила під час війни. Розгортання США ракет середньої дальності та інфраструктури ПРО в Європі викликає побоювання Росії щодо гарантованої здатності до відплати. У відповідь Росія починає нарощувати ядерний потенціал і ще тісніше співпрацює з Китаєм для протидії американським можливостям. Без контролю над озброєннями ця динаміка підживлює перегони в галузі ядерного озброєння. Пекін також занепокоєний жорсткою ядерною політикою США і прискорює власне нарощування ядерного потенціалу.
Ще більше занепокоєння викликає побоювання Росії та Китаю щодо їхньої гарантованої здатності до відплати в цій ситуації, а це лише посилює тиск з метою застосування ядерної зброї першими у випадку кризи. Хоча ядерна війна малоймовірна, ризик її виникнення більший, ніж до війни в Україні.
Росія не вгамовує своїх імперіалістичних прагнень, тому використовує перемир'я, щоб підготуватися до нового вторгнення, коли випаде така нагода. Підтримка США щодо інтеграції України в НАТО й допомога, яку вони надають українській армії, орієнтованій на наступальні дії, збільшує ймовірність того, що Росія завдасть превентивного удару, щоб запобігти членству Києва в НАТО чи хоча б послабити його потенціал. Крихкий режим припинення вогню в поєднанні з амбіціями Росії та України означає, що війна може повторитися через ескалацію сутичок уздовж лінії зіткнення. Посилення співпраці США у сфері безпеки з іншими колишніми радянськими республіками, що не є членами НАТО, призводить до посилення конкуренції з Росією в регіоні.
Майбутнє 2: Локалізована нестабільність
Це майбутнє характеризується більшою регіональною та стратегічною стабільністю, але ризик повторення конфлікту в Україні залишається високим.
- Україна і Росія не дотримуються режиму припинення вогню, тому ризик ескалації вздовж лінії зіткнення залишається високим.
- Політична та військова напруженість між НАТО й Росією, хоча й залишається високою, проте нижчою, ніж у першому варіанті Майбутнього.
- Ядерна динаміка у відносинах з Росією і Китаєм більш стабільна.
- Зменшення глобальної економічної фрагментації призводить до менших наслідків для економіки США.
Як ми до цього дійшли?
Після несприятливої війни (Світ А) Сполучені Штати вирішують, що вони присвятили надто багато ресурсів Європі, але мало що за це отримали. Вашингтон обирає менш жорсткий підхід до Росії, сподіваючись стабілізувати відносини й переключити свою увагу на Індо-Тихоокеанський регіон.
Хоча Сполучені Штати зменшують кількість своїх збройних сил в Європі порівняно з високим рівнем у воєнний час, регіональний військовий баланс все ще залишається на користь НАТО. Мало того, що Росія зазнала значних бойових та економічних втрат під час війни, Москва, бачачи менш гостру загрозу на своєму заході, також інвестує менше коштів у сили й засоби для ведення високотехнологічних бойових дій, ніж у Майбутньому 1. Натомість, не втрачаючи своїх імперіалістичних прагнень, Росія зосереджується на підготовці до нової війни в Україні. На відміну від Майбутнього 1, члени НАТО залишаються єдиними щодо основної місії Альянсу з колективної оборони протягом повоєнного десятиліття, незважаючи на деякі розбіжності. Таким членам Альянсу, як Німеччина, комфортніше з менш жорстким підходом США до Росії. Такий підхід до Росії вимагає менше ресурсів США в Європі, що вивільняє кошти й сили, які можна спрямувати на Індо-Тихоокеанський регіон.
Готовність Вашингтона повернутися до двостороннього контролю над озброєннями, відсутність підтримки глибшої інтеграції України з НАТО і стриманість у взаємодії з іншими колишніми радянськими республіками, які не є членами НАТО, зменшують політичну напруженість у відносинах між США та Росією. Попри побоювання, що такі кроки підбадьорять Росію, ця менш жорстка політика не підриває і без того потужний потенціал стримування НАТО. Зрештою, Росія не напала на країни-члени НАТО під час війни, незважаючи на безпрецедентну підтримку України з боку союзників. Тим не менше, ситуація в Україні залишається нестабільною. Слабкі положення про припинення вогню не здатні стримати обидві сторони, які однаково прагнуть захопити якомога більше території силовим способом. Однак через відмінності в політиці США ризик виникнення війни в Україні нижчий, ніж у Майбутньому 1. За підтримки Вашингтона Київ приймає військову позицію, оптимізовану для оборони – відому як «стратегія дикобраза» – замість того, щоб зосереджувати свої сили на наступальних маневрах. Така позиція є більш ефективною для стримування опортуністичної російської агресії та обмежує стимули Москви до превентивних ударів по українських військах. Тим не менше, Україна залишається у стані війни: мілітаризація і централізація влади підривають її демократію та економіку, як у Майбутньому 1. Стриманість США щодо співпраці у сфері безпеки з іншими колишніми радянськими республіками, які не є членами НАТО, означає, що Росія має менше стимулів, ніж до війни, застосовувати силу, щоб утримати ці країни на своїй орбіті.
Майбутнє 3: Холодна війна 2.0
У цьому майбутньому стратегічна та регіональна напруженість, а не ризик нового конфлікту в Україні, створює нову атмосферу, схожу на холодну війну.
Напруженість уздовж лінії зіткнення в Україні стає менш вираженою, економіка України відновлюється, а її демократичні інститути стають сильнішими.
Відчуваючи загрозу з боку напористої позиції США в Європі, ослаблена Росія більше покладається на ядерну сигналізацію і тактику «сірої зони» для захисту своїх інтересів.
Сполучені Штати ведуть перегони в галузі ядерного озброєння, як з Росією, так і з Китаєм.
Як ми до цього дійшли?
Після більш сприятливого результату війни (Світ Б), Сполучені Штати беруть на озброєння жорстку політику, з наміром вдарити по головному супернику, поки той не впаде.
Тривала війна послабила Росію по відношенню до НАТО ще більше, ніж у Майбутньому 1 і 2, що змусило деяких союзників поставити під сумнів необхідність жорсткого підходу США до Москви. Ці розбіжності тривають протягом усього десятиліття, викликаючи постійні питання про відданість членів Альянсу колективній обороні.
Як і в Майбутньому 1, Сполучені Штати приймають менш стриману ядерну політику і збільшують розгортання звичайних збройних сил у Східній Європі. Росія має менше ресурсів, щоб відповісти нарощуванням звичайних збройних сил у цьому майбутньому. Тому Москва покладається на діяльність у «сірій зоні» (наприклад, втручання у вибори, інформаційні операції) і, що дуже тривожно, на ядерну сигналізацію. Таким чином, порівняно з іншими сценаріями, ризик ядерного конфлікту є підвищеним.
Політична напруженість також залишається високою, оскільки підтримка США членства України в НАТО й посилення співпраці у сфері безпеки з іншими колишніми радянськими республіками, які не є членами НАТО, провокує інтенсивнішу конкуренцію між США та Росією. Росія намагається протидіяти впливу США в регіоні, що призводить до більшого ризику конфлікту в цих країнах, ніж у Майбутньому 2. Але цей ризик нижчий, ніж у Майбутньому 1, оскільки дещо зменшені імперіалістичні бажання Москви в цьому майбутньому змушують її зберігати обмежені ресурси для стратегічної конкуренції зі Сполученими Штатами.
Ризик відновлення конфлікту вздовж лінії зіткнення в Україні нижчий, ніж у Майбутньому 1 і Майбутньому 2, завдяки стриманості з обох сторін і надійному режиму припинення вогню, який включає такі механізми, як демілітаризована зона і процеси вирішення спорів. Повага України до режиму припинення вогню і зосередженість на відновленні та реформах сприяють більшій підтримці з боку Європейського Союзу, поверненню біженців і збільшенню приватних інвестицій, що стимулює економіку країни. Зміщуючи фокус із відвоювання територій, Україна стає менш мілітаризованою і послаблює надзвичайні повноваження воєнного часу, зміцнюючи свою демократію. Однак політика США, спрямована на підтримку здатності України до наступальних маневрів та інтеграції з НАТО, може підштовхнути Росію до превентивного нападу.
Жорстка стратегія США й інтенсивніша американо-російська конкуренція вимагають значних ресурсів в Європі, обмежуючи можливості Індо-Тихоокеанського регіону. Більше того, інтенсивна післявоєнна ядерна конкуренція стимулює Росію і Китай до передачі технологій і спільних розробок, щоб протистояти прагненню США до ядерної переваги.
Хоча економіка Європи в цьому майбутньому є кращою, що створює менше хвильових ефектів для США, ніж у Майбутньому 1, напруженість у відносинах з Росією і Китаєм продовжує підживлювати глобальну економічну фрагментацію, що затримує зростання США.
Майбутнє 4: Холодний мир
Хоча російсько-українська війна назавжди змінила ландшафт безпеки, це майбутнє визначається більшою стабільністю – стратегічною, регіональною та локальною – ніж інші.
- Ядерна напруженість між Сполученими Штатами, Росією і Китаєм нижча, ніж в інших варіантах майбутнього.
- Відносини між НАТО і Росією більш напружені, ніж до війни, але вони менш схильні до прямого зіткнення, ніж в інших сценаріях.
- Режим припинення вогню в Україні зберігається і, швидше за все, триватиме невизначений період.
- Україна інтегрується з ЄС, консолідує свою демократію і будує потужний незалежний стримуючий фактор проти майбутньої російської агресії.
Як ми до цього дійшли?
Після більш сприятливого результату війни (світ Б) Сполучені Штати застосовують менш жорсткий підхід до зниження політичної та військової напруженості в Європі. Як наслідок, Кремль менше переймається уявними загрозами з боку Заходу і в цьому сценарії виділяє менше ресурсів на оборону.
Військова стриманість США і готовність до переговорів щодо конфлікту інтересів призводять до зниження напруженості, ніж в інших сценаріях. Обидві сторони залишаються суперниками і не довіряють один одному ще більше, ніж до війни. Проте ризик конфлікту між НАТО і Росією внаслідок ескалації конкуренції та неправильного сприйняття намірів є нижчим, ніж у будь-якому іншому майбутньому. Більше того, зниження політичної напруженості і прогрес у сфері контролю над озброєннями зменшують занепокоєння Росії щодо її гарантованих можливостей відплати. Хоча нове змагання з Китаєм у сфері стратегічних озброєнь триває, більш стримана ядерна позиція США не підкидає хмизу у багаття.
Менша напруженість у відносинах між великими державами в цьому майбутньому призведе до меншої фрагментації світової економіки. Тим часом, коротша війна і більша післявоєнна стабільність роблять європейські економіки відносно сильнішими. Як наслідок, геополітика в цьому варіанті майбутнього не обтяжуватиме американську економіку так сильно, як економіку інших країн.
Україна зосереджена на економічному розвитку та інтеграції до ЄС і займає оборонну позицію. Міцний режим припинення вогню знижує ризик ескалації інцидентів на лінії зіткнення. Обидві сторони далекі від досягнення мирного врегулювання, але вони досягають прогресу у вужчих питаннях, таких як обмін полоненими та свобода пересування цивільного населення через лінію конфлікту. Оскільки уряд України зосереджений на реформах, а ризик війни низький, її економіка в цьому майбутньому порівняно непогана. Стриманість США щодо інших колишніх радянських республік, які не є членами НАТО, у поєднанні з менш вираженим імперіалізмом Москви, знижує ризик регіонального конфлікту.
Порівняння варіантів майбутнього
На Рисунку 1 показано, як порівнюються варіанти майбутнього і який вони матимуть вплив на п’ять ключових інтересів США. Майбутнє 1 є найгіршим для інтересів США, тоді як Майбутнє 4 є найбільш позитивним. У всіх сценаріях Сполучені Штати стикаються з вищим ризиком нового масштабного силового конфлікту, ніж до війни, але ризик такого конфлікту найнижчий у Майбутньому 4.
Примітка: На кожному вимірі варіанти майбутнього ранжуються від найбільш сприятливого для США до найменш сприятливого. Для обговорення припущень і невизначеностей, пов'язаних з цими оцінками, дивіться повний текст звіту. Всі оцінки порівнюються з довоєнним статус-кво, за винятком безпеки та процвітання України, які порівнюються в майбутньому.
Висновки
Цей альтернативний аналіз майбутнього на десятиліття після завершення російсько-української війни висвітлює деякі важливі міркування та компроміси для американських політиків.
Ці додаткові спостереження були зроблені в результаті аналізу альтернативних варіантів майбутнього:
- Вибір у воєнний час формує повоєнний світ. Неврахування цього фактору може призвести до втрати можливостей формування післявоєнного середовища.
- Більш тривала й жорстока війна призведе до негативних наслідків для інтересів США. Більш тривала війна може ще більше погіршити економіку США та їхніх союзників і суттєво підірвати процес повоєнного відновлення України.
- Рішення, прийняті одразу після війни, можуть мати ефект хвилі на багато довгострокових інтересів США. Ці наслідки не є однозначними. Тому політикам потрібен час ще задовго до закінчення війни, щоб обміркувати ці рішення.
- Політика США під час і після війни може зменшити ризик повторення російсько-українського конфлікту. Сполучені Штати мають інструменти для підвищення ймовірності того, що будь-який мир буде тривалим, наприклад, стимулювання сторін до укладення міцнішої угоди про припинення вогню під час можливих майбутніх переговорів.
- Сполучені Штати мають політичні можливості впливу на результат конфлікту з метою просування своїх довгострокових повоєнних інтересів. Сполучені Штати не можуть самостійно визначати результат війни; їхні рішення ніколи не матимуть такого ж впливу, як рішення двох воюючих сторін. Але Вашингтон має важелі впливу і може використовувати їх, щоб вплинути на траєкторію розвитку конфлікту.
- Посилення військового тиску на Росію в Європі після війни може створити більше ризиків, ніж переваг. Війна послабила Росію і продемонструвала, що НАТО має потужний стримуючий фактор проти російських нападів на союзників. Подальше розгортання передових підрозділів та інші заходи з посилення сил в Європі, швидше за все, не потрібні для стримування опортуністичної російської агресії, але вони можуть зробити війну більш вірогідною через хибне сприйняття.
Його дослідницькі інтереси включають зовнішню політику Росії та колишніх радянських республік, європейську та євразійську регіональну безпеку, а також американо-російське стримування, стратегічну стабільність і контроль над озброєннями.
З листопада 2012 року по квітень 2017 року Чарап був старшим науковим співробітником відділу Росії та Євразії Міжнародного інституту стратегічних досліджень. Також працював у Державному департаменті США на посаді старшого радника заступника держсекретаря з питань контролю над озброєннями та міжнародної безпеки, а також у відділі планування політики Держсекретаря, де займався питаннями Росії та Євразії. З 2009 по 2011 рік Чарап був директором з питань Росії та Євразії в Центрі американського прогресу.
Книга Чарапа про українську кризу «Усі програють: криза в Україні та руйнівна боротьба за пострадянську Євразію» (у співавторстві з Тімоті Колтоном) була опублікована в січні 2017 року. Його статті публікувалися в The Washington Quarterly, Foreign Affairs, Survival, Current History та інших журналах.
Чарап був запрошеним науковим співробітником Московського центру Карнегі та Міжнародного центру перспективних досліджень (Київ), а також стипендіатом програми ім. Фулбрайта в Московському державному інституті міжнародних відносин. Вільно володіє російською та українською мовами. Чарап отримав ступінь доктора філософії з політології та магістра з російських та східноєвропейських студій в Оксфордському університеті, де був стипендіатом програми Маршалла. Отримав ступінь бакалавра російської мови та політології в Амхерстському коледжі. Є довічним членом Ради з міжнародних відносин.
Міранда Прібе є директором Центру аналізу Великої стратегії США та старшим політологом в корпорації Rand Corporation.
Її робота зосереджена на великій стратегії, майбутньому міжнародного порядку, наслідках передової присутності США, військовій доктрині, історії військової політики США. Проводила дослідження з питань стримування, заспокоєння, сприйняття загроз, посилення держав, політики альянсів та оборонних бюджетів США. Прібе отримала ступінь доктора філософії з політології в Массачусетському технологічному інституті. Також отримала ступінь магістра зі зв'язків з громадськістю в Школі Вудро Вільсона Принстонського університету та ступінь бакалавра фізики і політології в Массачусетському технологічному інституті.
Вікторія О. Романчук, для «Главкома»
Коментарі — 0
