Залужного називали Валєрчиком. Що відомо про шкільний період головнокомандувача
Однокласники пам’ятають Залужного як хлопця спокійного, але не тихого
Тетяна Шатульська-Пелешок (80 років) все життя пропрацювала вчителькою початкових класів. Жінка може сходу назвати прізвища кількох генералів, які народились у Звягелі, зокрема й Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Про це жінка розповіла BBC.
Валеру Залужного, маленького, щупленького кучерявого хлопчика, якого 1 вересня 1980 року привела до школи №9 його мама, Тетяна Григорівна пам’ятає чудово – хоча б тому, що тоді жила по сусідству з родиною Залужних.
«Залужні учотирьох – дорослі і Валера з молодшим братом – жили в однокімнатній квартирі біля вокзалу, там поруч дві військові частини. Батько його був військовим, він змалечку бачив навколо себе військових, любив гратися солдатиками на парті, солдатиків на перервах малював. Одна з військових частин була шефами нашої школи: солдати до нас на уроки приходили, на їхньому плацу дітей приймали у жовтенята й піонери. Я зовсім не дивуюсь, що Валера пішов у військові», – каже Тетяна Григорівна.
Вчителька згадує, що Залужний не був відмінником, але був старанним, мав чисті зошити і завжди охайно складені речі.
«У нас у класі був хлопчик-напівсирота, його мама сильно пила, він вічно голодним був. Валера йому то щось з дому поїсти приносив, то свою порцію шкільного обіду віддавав. Він був дуже добрим дитям», – ділиться Тетяна Григорівна.
За словами однокласників, у класі сьомому Залужний, який до того був одним з найменших за зростом у класі, різко шугонув угору, а в його табелі з’явилися трійки. Приблизно тоді його почали називати Валєрчиком: так його і досі називають друзі дитинства.
«Це не жаргон чи панібратство. Уявіть собі, він був таким скромним обояшкою. Такі кучеряшки, усмішка, такі рожеві щічки. Ніколи грубих слів не вживав, але і не лащився. Валєрчик», – згадує Олена Степанюк.
Однокласники пам’ятають Залужного як хлопця спокійного, але не тихого. Не «фронтмен» чи любитель виступити з трибуни, а людина, яка тримається гурту, може мовчати-мовчати, а тоді втнути такий влучний жарт, що всі попадають зо сміху.
«Він був самодостатній. Я був комсоргом школи і добре пам’ятаю, що в художній самодіяльності чи в спортивних змаганнях він брав участь тільки якщо йому самому було цікаво або треба було допомогти класу. Грамоти, якісь заохочення – це його не цікавило зовсім», – згадує Сергій Степанюк.
Після дев’ятого класу хлопців в рамках курсу допризовної підготовки на два тижні заселили в справжню казарму однієї з військових частин міста, видали кирзові чоботи, онучі. Їли вони в солдатській їдальні, стріляли в тирі – одним словом, справжня пригода. На нечітких чорно-білих знімках того періоду можна побачити перші зображення Валерія Залужного у камуфляжі – ще радянського зразка.
До випускного класу Валерій Залужний не пішов: освіту вирішив продовжити у Новоград-Волинському машинобудівному технікумі. Сьогодні про чотири роки, проведені Залужним у технікумі, згадує не кожна біографія головнокомандувача ЗСУ, і це дещо дратує його директорку Аллу Петрошук.
«Він прийшов до нас з середнім балом 3.9 – не те щоб погано, але й не дуже добре. А пішов від нас з відзнакою. Він вчитися навчився у нас. Його системне, прикладне, технічне мислення сформувалося саме тут», – каже директорка.
Залужний отримав диплом за спеціальністю «Прикладна механіка». Він міг піти працювати фахівцем з обслуговування та ремонту станків, верстатів, автоматів, іншої техніки, а міг продовжити технічну освіту – наприклад, у політехнічному інституті. Або ж міг реалізувати свою дитячу мрію – стати коміком (про це він сказав в інтерв’ю журналу Time).
Але зрештою з «міста військових» він переїхав до військового ВНЗ. У 20 років Валерій Залужний вступив до Одеського інституту сухопутних військ.
Коментарі — 0