Як колись святкували Великдень кияни
Ще з літописних часів у старому Києві існували традиції святкування Великодня, а також, чим зайнятися після церковної служби та святкового столу
Прес-центр ІА «Главком» продовжує спільний проект міні-лекцій на релігієзнавчу тематику з Відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Сковороди НАНУ. Темою чергової зустрічі стало свято Великодня, а саме, які київські традиції святкування були і чи збереглися вони до нині. В гостях – Ольга Недавня, старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства, яка сама власне зі старокиївського роду.
Перш за все кияни на Великодень готували свою київську паску. Робилася вона з кисломолочного сиру та коржів. Сьогодні цей рецепт трохи адаптувався до сучасності. Треба взяти дуже крихке печиво, можна і з горішками. Добре його різм’яти. Скільки печива, стільки ж додаємо солодкої сиркової маси. Усе гарно перемішуємо. Далі кладемо трохи сметани. Хто полюбляє киньте трохи шоколаду або какао, цукатів, родзинок або кураги. Усе гарно вимішайте, викладіть у форму і поставте в холодильник. На Великодній ранок страва готова.
У княжий період історії Києва у кожної дівчини було намисто, виготовлене з глини із нанесенням фарби. Це намисто називалося щасним. Адже воно передавалося від матері до доньки протягом багатьох поколінь. Це намисто використовувалося в різних обрядах, зокрема перед великодніх та великодніх.
Перед початком посту в старому Києві дівчата йшли на засніжені пагорби, а на той час на Пасху ще лежав сніг, і ворожили цим намистом на долю. Але це не були язичницькі ворожіння, це виникло саме в християнські часи в Києві. Тож, дівчата, перехрестившись, кидали це намисто вниз з пагорбів. Місця вибирали такі, щоб було менше дерев. Коли закінчувався піст і свята, сніг сходив з пагорбів, тоді дівчата йшли шукати намисто. Якщо через намисто проростала парна кількість квітів або травинок, це означало шлюб у наступному році.
Якщо намисто повисало скрученим, зачепленим за гілку, це свідчило про плітки і не дуже гарну ситуацію. Якщо намисто просто лежало і крізь нього нічого не проросло або непарна кількість рослин проросла, дівчині шлюб не світив. Найгіршим вважалося, коли намисто розривалося - це загроза смерті. Але старі українці ще з дохристиянських часів не були фаталістами, мовляв, якщо доля вже призначена, то її не можна змінити. Ні, навпаки, якщо дівчині вдавалося зібрати розірване намисто заново, то це означало, що доля повинна їй скоритися. Це світла риса розуміння нашої київської автентики. Фаталізму не було. Люди мислили по-християнськи, що долю можна змінити на краще.
Звичайно, вважалося великим гріхом зачіпати чуже намисто. Підняти можна було тільки своє. Якщо бодай зачепити якось чужу річ, означало, що всі гріхи власника того намиста людина перебирає на себе. Такі гадання я ще застала в своєму дитинстві. Я народилася на магістратському Подолі.
У період великого посту хлопці лагодили щось не тільки церкві до свята після зимового періоду, а й допомагали іншим, хто не міг прибрати чи полагодити свою оселю.
У середньовічному Києві вікна в хатах не були маленькими, як в селах. Вони були великими з подвійними шибками. Між цими рамами вікон ставили макети церков. Така традиція продовжилася і в царські часи, та навіть у радянські. Звісно, партійні діячі такого не робили, а от старше тогочасне покоління берегли цю традицію. Уявляєте, як була я здивована, коли в сучасному Києві побачила макет церкви у вікні!
Щодо виготовлення пасхальних яєць, то Київ також мав свою особливість – техніка «Подільська пістря». Яйця обклеювали шматочками тканин, яку виготовляли в одній із подільських мануфактур. Брали легку напівшовкову тканину з дрібними квітами, їх вирізали і обклеювали яйця. Вироби були пістрявими, тому і назва така - пістря. Були комбінації з мереживом, або обклеєно тільки різнокольоровими нитками, або використовувався лише бісер.
Не менш цікавими були традиції розваг у Києві уже після відвідання церкви та після святкового столу.
Київ був досить спортивним містом. Великою популярністю користувалася серед чоловіків і жінок гра «Лопатки», це щось схоже на сучасний теніс. Назва гри походить від лопатки (кістки) тварини. Цю кістку обтягували сирою шкірою, вона всихала і виходила своєрідна ракетка. М’яч робили з кінського волосіння, яке обмочували в смолі. Він був досить пружнім. На рівній місцині робили розмітку поля. Грали і жінки, і чоловіки.
Молодь грала у «Весняну реву». ЇЇ суть полягала в тому, щоб з самого верху київського пагорбу, взявшись за руки, хлопець і дівчина повинні були збігти вниз. Важливо було не розірвати руки. Хто добіг, той і виграв. Призами були, звісно, великодні яйця.
Пропонуємо запис прес-конференції
Коментарі — 0