Десятиразовий чемпіон Паралімпійських ігор Максим Крипак: Вода лікує
Максим Крипак став найтитулованішим паралімпійцем на Іграх у Токіо
«Хотілося б перебити результати Майкла Фелпса»
На Паралімпіаді в Токіо збірна України здобула 98 нагород різного ґатунку та посіла шосте місце в медальному заліку. Сім з них у загальну скарбничку поклав Максим Крипак. Здобуті ним п’ять золотих, одна срібна й одна бронзова нагороди зробили харківського плавця найсильнішим спортсменом Ігор-2020.
У Токіо Максим став справжнім національним героєм. Проте варто було загасити вогонь Паралімпіади, як інтерес до Крипака, як і до решти паралімпійців, почав вщухати. Не було, як у випадку з олімпійцями, пишних прийомів, яскравих салютів і гучних оркестрів. Навіть премії, які держава виплачує за виграні медалі, спортсмени досі не отримали.
Втім, Максим і сам не любить надмірної уваги до себе. Він веде скромне життя, а домом для нього є не квартира, де мешкає сам, а басейн. Там він проводить більшу частину кожного дня і, здається, з води виходить лише для того, щоб поїсти або виспатися.
«Найближчі мої друзі – батьки, – розповідає «Главкому» спортсмен. – Вони й зустрічали мене з Токіо. По дорозі з «Борисполя» до Харкова наговорилися досхочу. Коли ж зайшли до квартири, то мовчки втрьох обнялися. Ми нарешті дочекалися завершення довгого шляху – років підготовки до змагань. Була така хвилина мовчання й усвідомлення того, що можна видихнути.
Максиме, ви один у батьків?
Так. Цей шлях ми подолали втрьох. Батьки чудово бачили, як я готувався, налаштовувався. І в усьому мене підтримували. Звичайно, дуже переживали. Вони надто емоційні. Моя мама – вчитель початкових класів, тато – підприємець. На змагання мене возив завжди тато.
З Токіо часто їм телефонували?
Вважаю, що то зайве. Знаю, що тата аж пробиває в тремтіння, коли бачить мене на п’єдесталі та чує гімн України. Але на змаганнях зазвичай намагаюся не спілкуватися з батьками. Не треба, щоб їхнє хвилювання передавалося мені. Під час стартів емоції потрібно контролювати. Тому зв’язок ми підтримували листуванням в месенджері.
На Іграх дуже сильне емоційне навантаження. Олімпійці навіть скаржилися на нестачу психологів. Як ви виходили з цієї ситуації?
Мій психолог – це тренер. Усе найважливіше ми зазвичай обговорюємо за день до стартів. А в день змагань спілкуємося на якісь абстрактні теми та думаємо вже про щось інше – таке наше правило. Немає сенсу нагадувати собі знову і знову про головне. Можна «перегоріти» або припуститися якоїсь прикрої помилки. Тому, як каже мій тренер, треба бути максимально спокійним. І все, що натренував, показати на доріжці в басейні.
А у вас було таке, що хвилювання впливало на результат?
Звісно! Це вже з досвідом приходить вміння контролювати себе. А в юності всяке бувало на змаганнях (сміється). У кожного спортсмена є свій індивідуальний рівень активації нервової системи. При його перевищенні може статися, як-то кажуть, «захлеснули емоції».
Ваша мама каже, що такого трудоголіка, як ви, ще треба пошукати
Це від неї все. Мама у мене бджілка ще та.
Таблиця медалей Паралімпіади в Токіо
Як ви прийшли в басейн?
Все починалося з поради лікаря. Він сказав, що потрібно перебувати більше в воді – у мене вроджений аномальний розвиток правої нижньої кінцівки. Через хвору ногу страждала і спина. Басейн став чи не єдиним порятунком у мої шість років.
Ви починали тренуватися зі здоровими спортсменами, здобули титул майстра спорту та кілька разів ставали чемпіоном України. Чому прийняли рішення перейти до паралімпійської збірної?
Я прийняв рішення перейти, коли вже не мав змоги тренуватися нарівні зі здоровими спортсменами. По правді кажучи, мої батьки не дуже хотіли, щоб я робив акцент на своїй інвалідності. Мабуть, через стереотипи, що досі панують у суспільстві.
Займаєтеся всі роки в одному басейні?
Так, з першого класу в басейні Акварена.
Кажуть, був час, коли вас чомусь почали виживати з басейну, де тренувалися змалку (коли Максим отримав ліцензію на Паралімпіаду, почув від керівництва спортивного комплексу: інвалідам тут не місце)?
Були проблеми і пройшли. Немає сенсу говорити про це, що вже в минулому. Моя думка: просто сталося непорозуміння. Зараз у мене найліпші умови для тренувань, за що дуже дякую.
Чи потрібен вам для тренувань спеціальний басейн?
Мені особисто – ні. Але для паралімпійського руху потрібні басейни з певними умовами. Є спортсмени-колясочники, ті, хто погано бачать або взагалі втратили зір. Їм потрібні відповідні умови. Але, наскільки мені відомо, таких басейнів в Україні небагато.
Кілька років тому я брав інтерв’ю у Яни Клочкової, яка розповідала про свій звичайний день у спорті так: прокинулася, поїхала в басейн, повернулася додому, поїла, перепочила, знову – в басейн, повернулася, лягла спати. Як у вас?
Так само, як у Клочкової (сміється).
Вихідні є?
Неділя. Чим займаюся? Їжджу до родичів у село або просто відпочиваю вдома.
Вам не здається, що життя якось проходить повз?
Спортивний режим, по-іншому ніяк. Я сам вибрав таке життя. Для найкращих результатів потрібна максимальна віддача.
З яким ви медальним планом їхали в Токіо?
Все банально просто: прагнув показати ще кращий результат, ніж на попередній Олімпіаді. У Ріо ми підняли планку результатів дуже високо. Зараз було завдання їх поліпшити. І ми це зробили з тренером. З Василем Кеке ми разом з 2015 року. Мені дуже подобається його підхід до тренування, він завжди поруч зі мною. Мої медалі – це багато в чому результат його роботи. Він також тренує Максима Вераксу – теж паралімпійського чемпіона.
Чи бачили ви щось на Олімпіаді, окрім змагань?
Цьогоріч були дуже жорсткі карантинні обмеження. За паркан олімпійського селища виходити заборонялося. У басейни нас возили автобусами. На тогорічній Олімпіаді організовували різні екскурсії. Але у мене не було можливості поєднувати туристичну та спортивну програми – були старти.
Яка перемога була найважчою?
Мені нічого не далося легко. Емоційно було дуже складно на останній дистанції. Уже фізично втомився і потрібно було себе змусити.
плавання" width="2048" height="1365" itemprop="image" />
Ви вигравали медалі в усіх видах плавання. Чому не любите плавати брасом?
Тому що через специфіку здоров’я мені не дається цей вид плавання.
Як часто ви їздите на змагання?
За кордон – раз на рік. По Україні – мінімум двічі. І якщо порівняти рівень змагань там і у нас, то, повірте, за кордоном не скрізь краще організовують, ніж у нас.
Паралімпійська медаль важка, якщо взяти в руку?
Якщо не помиляюся, близько 600 грамів важить.
Медалі України на літніх Паралімпійських іграх
Цікаво, де ви їх зберігаєте?
Зараз вони перебувають у батьківській квартирі, лежать собі тихенько в коробочках. Медалі з Ріо також там. І не думаю, що колись переїдуть в моє житло. Я просто знаю, скільки сил, нервів, здоров'я поклали мої батьки на цей успіх, тому хотів би, щоб нагороди були у них.
Чи отримали ви вже грошову нагороду за свої медалі від держави?
Поки що нічого не отримав.
Що ви зробили з сумою після Ріо?
Не ображайтеся, але не хочу відповідати: це моя особиста справа.
Чи не прикро, що звичайним олімпійцям платять більше, ніж паралімпійцям?
Знаєте, я таке питання взагалі не ставив перед собою. У скільки оцінили, так, значить, і буде.
Чи є у паралімпійців проблема допінгу?
Слава Богу, ні. Я не стикався жодного разу. Є лікарі, які за цим стежать.
Хто ваш кумир в спорті?
Майкл Фелпс – про нього весь світ знає (23-разовий олімпійський чемпіон – «Главком»). Хотілося б перебити його результати, залишитися в історії спорту, як він. Бажав би з ним і познайомитися особисто. Про що б поговорили? Ой, знайшлося б про що!
Плавання для вас – це робота, захоплення, хобі?
Це моє життя.
Коли спортивна кар'єра закінчиться, ви будете відвідувати басейн?
Думаю, так. Для себе, для здоров'я. Вода лікує.
Геннадій Чеховський, «Главком»
Коментарі — 0