Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    «Динамо» - «Челсі» - 0:5: Коли тебе востаннє так кохали?

    • Олександр Васильєв
    • Розсилка
    Між нинішніми «Динамо» і «Челсі» прірва - «Динамо» - «Челсі» - 0:5: Коли тебе востаннє так кохали?
    Між нинішніми «Динамо» і «Челсі» прірва
    theguardian.com

    Аналізуємо, чому команда київського «Динамо» зазнала найдошкульнішої домашньої поразки в єврокубках

    Легендарний динамівський тренер Валерій Лобановський якось зауважив, що не варто особливо відрізняти перемоги від поразок. Мовляв, будь-який підсумок футбольного протистояння – то можливість, найперше, робити роботу над помилками. Й ставати ліпшими. Проте, вочевидь, не цього разу. Передовсім тому, що ліпшим не станеш. Та й робити висновки зі своїх болючих падінь ми не спроможні. Тому будемо покладатися на звичне «собаки гавкають – караван іде».

    Й повторний матч проти «Челсі» у підсумку закінчився для віце-чемпіонів України катастрофою. Прірва між нинішніми «Динамо» і «Челсі» насправді неосяжна, її не здолаєш навіть у два стрибки. Те, що «аристократи» ліпші за киян в усіх без винятку компонентах гри, а першочергово – в рівні майстерності – було зрозуміло й до першої зустрічі, і після неї. Другий же матч лише підвів під цією аксіомою масну риску. Тобто, дискутувати в цьому контексті немає про що. Бо відсутній сам предмет диспуту.


    Читайте також


    Але в нашому випадку цікавіше інше. Власне, ось що: чому так бездарно, даруйте за мій причесаний епітет, зіграла команда Хацкевича? Здавалося б, втрачати фактично нічого, ну, окрім, хіба що, кайданів. Усе, що можна було втратити, втратили на «Стемфорд Брідж» - віру, шанси і навіть надію. До Києва повернулися, підібгавши хвоста й зализуючи рани. Зрозуміло, що 0:3 відіграється раз на п’ять років. Та й то – не нами. Але ж зіграти сміливо, по-чоловічому, урешті-решт, просто грюкнути дверима можна було?! Хіба ні?


    2018-2019_dynamo-chelsea_loftus-cheek-kadar

    Рубен Лофтус-Чік швидко повернув Тамаша Кадара до тями після тривалої паузи у грі. Фото - theguardian.com

    Чому не вдалося – ось це питання. Наразі, як на мене, саме ця дилема видається і найважливішою на даний момент, і найактуальнішою. Менше всього хочеться зараз занурюватися в дрібниці. Певна річ, у футболі, як і в будь-якому важливішому ремеслі дрібниць не має бути, проте це не той варіант, коли варто порпатися в спідній білизні. Як на мене, це не той випадок, коли треба обговорювати, хто із пари центрбеків – Бурда чи Кадар – зіграв гірше. Це не той випадок, коли треба знову під мікроскопом шукати вдалі дії динамівського лідера Циганкова. Власне, це не той випадок, коли можна все списувати на травму Соля чи хворобу Вербіча. Коли команда поступається за сумою двох матчів 0:8, а за грою заслуговує на 0:16, треба думати, даруйте ще раз, не скільки про те, яким чином розташовувалися «ліжка» на футбольному полі, а скоріше про профпридатність тих, хто на тих «ліжках» звик зручно вмощуватися.

    Так ось, чому динамівці не зіграли бодай так, аби не було «мучительно больно»? Чому не забили хоча б м’яч престижу? Чому, ніби велет на глиняних ногах, розсипалися навіть не від удару, а від одного вигляду дебелого опонента?

    Як і в кожній важливій справі, так і в цій, завжди знайдеться просте й швидке рішення. Кажуть, що вихід там, де був вхід. Тобто, усіх собак після цієї поразки можна повісити на динамівський тренерський штаб. У принципі, в цьому є логіка. Ба більше, навіть необхідність. Не я перший, хто стверджує, що нинішня бригада динамівських наставників – найслабкіша за всю динамівську історію часів Незалежності. Як і в випадку із порівнянням сили «Челсі» і «Динамо», це питання не дискусійне. Це радше «смаківщина».

    Хтось скаже, що Хацкевич застряг на рівні «Динамо-2», і звично матиме рацію, проте його опонент може зауважити, що зараз «Динамо» переживає складні часи, відтак чекати на тренерському містку найтитулованішого українського клубу когось на кшталт Аллеґрі не доводиться. Проте, у будь-якому випадку, навіть досвіду і хисту «такого» Хацкевича вистачить для того, щоб зметикувати план на гру.

    В усякому разі, на передматчевих заходах білоруський тренер говорив правильні речі: і про необхідність швидкого забитого м’яча, і про необхідність бійцівських якостей (яких, між іншим, у Олександра Миколайовича в його іпостасі футболіста вистачило б одразу на кількох Циганкових). Та й стартовий склад, за великим рахунком, він виставив найоптимальніший на дану мить. Тобто, свою частину роботи тренер «Динамо» зробив. Але, як виявилося, не повністю.


    2018-2019_dynamo-chelsea_zhiru

    Олів'є Жиру зробив у Києві хет-трик, забив втричі більше, ніж у 20-ти матчах англійської Прем'єр-ліги. Фото - theguardian.com

    Коли «Челсі» з перших хвилин матчу відмовився віддавати супернику територію, натомість пресингуючи і активно вибігаючи в атаки, «Динамо» потрапило в тотальну турбулентність. Футболісти явно не знали, що робити. Причому вже після перших десяти хвилин гри. Либонь, Хацкевич повинен був мати в рукаві план «Б». Проте його не виявилося. Хтось, скаже, як і плану «А». І матиме рацію. Хоча, об’єктивно кажучи, певні задумки у Хацкевича та компанії все ж були. Вони, ці задумки, просто не спрацювали. Саррі, як і його підопічні, виявилися для «Динамо» та Хацкевича чимось на кшталт «Сто років самотності» для двієчника з профучилища.

    Зараз можна, певна річ, піднімати питання профпридатності Хацкевича. Воно дійсно актуальне. Але водночас варто говорити й про те, що нинішні динамівські футболісти аж ніяк не вирізняються талантом на тлі свого пересічного тренера. Це анекдотичний випадок, коли той, що йшов, таких і знайшов. Не буває в болоті смачної води. А в купі гною – діамантів. Таке життя. І такий наш рівень.

    Тому, перед тим, як спроваджувати Хацкевича у відставку, варто сім раз відміряти. Бо тренера-невдаху можна швидко спровадити на заслужений відпочинок, а от що робити з його «дерев’яними» підопічними?

    Як на мене, в цій ситуації треба просто втертися. Зробити вигляд, що колись станемо сильнішими. І далі феєрити у матчах проти луганської «Зорі» чи київського «Арсеналу». Грати проти «Челсі» ми не можемо апріорі. Це наш рівень. Рівень наших грандів. І «Шахтаря», до речі, також. Відтак не варто робити різких кроків і багато думати. Нашому футболу це зараз не пасує. Колись ще посміємося. А зараз просто повертаємося до нашої реальності.

    Туди, де порожні трибуни, порожні голови, порожні обіцянки і порожні опоненти.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ