«Інгулець» у фіналі Кубка України: не казка, а фарс
Дива не сталося: «Шахтар» виграв Кубок України, не помітивши свого несподіваного і колоритного суперника
…У 2013 році в фіналі Кубка англійської Ліги зустрілися елітний «Свонсі» і нижчоліговий «Бредфорд». Сенсації в поєдинку різновагових опонентів не сталося: валлійці декласували свого суперника з рахунком 5:0. Проте по закінченні того поєдинку, на післяматчевій прес-конференції, наставник команди-переможниці знаменитий данський футболіст Мікаель Лаудруп заявив, що ім’я тріумфатора цього фіналу забудуть за рік, тоді як такого фіналіста пам’ятатимуть десятиліттями.
Можливо, Лаудруп і мав рацію. Футбол – достоту прогнозована гра, в якій зазвичай перемагають фаворити. А коли стається навпаки, як, приміром, у нинішній Лізі чемпіонів, усі ми разом, в одну горлянку, репетуємо про те, що інколи трапляються дива. І як це чудово.
Шансон замість Леді Ґаґи
Мабуть, вихід звичайної сільської команди в фінал Кубка України – то також справжнє диво. Справжнє футбольне диво. «Інгулець», який має в своєму активі лише чотири сезони в професіональному футболі, а з точки зору турнірних здобутків – аж четверте місце в чемпіонаті торішньої першої ліги, за всіма розкладами й характеристиками не мав опинитися в головному кубковому поєдинку. Проте опинився там. Бо одні представники із так званої нашої футбольної еліти просто «забили» на той Кубок, відрядивши до Петрового дублерів, інші вийшли на гру проти аутсайдера без царя в голові, а останній за ліком суперник перед вирішальною грою фактично не захотів виходити в фінал, де його стовідсотково «з’їв» би «Шахтар».
Усі ті відмазки і ходіння по муках не применшують, певна річ, здобутків команди із Кропивниччини. «Інгулець» усіма правдами й неправдами робив свою справу, і в підсумку опинився там, де опинився. Проте й переоцінювати цю подію також не варто. Матч у Запоріжжі розставив усіх по своїх місцях. На жаль, різницю у класі не можна нівелювати однією лише самовіддачею. Чи черговим обіцяним призовим мільйоном від інгулецького «Папи».
Відтак президент «Інгульця» Олександр Поворознюк, який обіцяв у разі перемоги в кубковому фіналі привезти в Петрове когось крутішого навіть за Леді Ґаґу, як і збожеволіти від щастя, може спокійно повертатися до звичного життя й звичного ритму. Його вже не будуть так часто турбувати репортери, йому не доведеться зайвий раз із неприхованою гордістю демонструвати автомат у багажнику своєї машини чи із реготом розказувати про футболістів, яких Бог покарав за здачу матчів відкритими переломами і прямим влученнями у відкриті люки. Леді Ґаґа відкладається надовго. Вочевидь на ціле життя. На порядку денному – шансон. Або, в ліпшому випадку, Павло Зібров.
Історія регіонального «Папи»
У свою чергу, «Шахтар» може радісно потирати руки від виграшу чергової, четвертої поспіль і тринадцятої узагалі, трофейної чаші. Ця дісталася «гірникам», безсумнівно, найлегше за попередні. Як найлегшим обіцяє стати й їхнє майбутнє чемпіонство. Гідних суперників для команди Фонсеки на внутрішній арені немає. Й не передбачається. Тому вона з легкістю здобуває титули і трофеї вдома. І не менш легко програє на євроарені. І чим більше буде схожих кубкових фіналів, тим все далі наш футбол втікатиме на задвірки від європейського. Бо потрапляння «Інгульця» в фінал Кубка – то свідчення радше слабкості й розбалансованості нашого клубного футболу, аніж конкурентоздатності чи рівних умов для всіх. Це не вина «Шахтаря» - це його біда.
Проте не лише через це український кубковий фінал так і не став казкою. У ньому виявилося надто замало інгредієнтів, які могли забезпечити чудесне перевтілення. Це не історія про Давида і Голіафа, про Змія і Котигорошка, добро і зло. Це, радше, історія такого собі регіонального «Папи», який хоче вийти за межі свого улусу, щоб стати справжнім князем. Як свого часу виходив за подібні рамки його колега-візаві по фіналу. Поки що – повз ціль. Та чим дідько не жартує…
Безумовно, нинішній фінал Кубка України, який без особливих питань і надзусиль виграв «Шахтар», запам’ятається надовго не в останню чергу тому, кого саме обіграли «гірники». Проте, на відміну від фіналу Кубка англійської Ліги, ім’я нашого фіналіста може стати хіба що загальним. Таким собі прикольним анекдотом. Але аж ніяк не дороговказом для решти самобутніх сіромах, у яких немає історії, але животіють амбіції. Так високо їх може занести нагору лише збіг обставин. Бо провалля між кількома по-справжньому професійними клубами і тими, хто себе за них видає, у нас непереборне.
На жаль, приклад «Інгульця» - то виняток, і на подібну оказію доведеться знову чекати не одне десятиліття. І цей приємний виняток лише підтверджує неприємне правило: в футболі перемагають фаворити. Тим більше у нашому футболі.
Олександрд Васильєв, «Главком»
Коментарі — 0