Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Скелетоніст Гераскевич: Держава фінансує нас настільки, наскільки дозволяє законодавство

    • Іван Вербицький
    • Розсилка
    Владислав Гераскевич прогресує надзвичайно стрімко - Скелетоніст Гераскевич: Держава фінансує нас настільки, наскільки дозволяє законодавство
    Владислав Гераскевич прогресує надзвичайно стрімко
    Іван Вербицький

    За останніх два роки український скелетоніст Владислав Гераскевич здійснив неймовірний прорив

    Торік йому було лише 19 і на Олімпійські ігри до Пхьончхана він їхав радше як представник екзотичного виду спорту. Принаймні, так це сприймалося в нашій країні. На чемпіонаті світу 2017 року Владислав посів 24-те місце й відповідно на Іграх від нього ніхто особливих звершень не чекав. Тому й 12-та позиція за підсумками Олімпіади стала навіть не несподіванкою, а сенсацією.


    Читайте також


    Але на тому Гераскевич разом зі своїм батьком-тренером не зупинилися. У сезоні-2018/2019 вони продовжили прогресувати і закріпилися в десятці підсумкового заліку Кубка світу. Для представника країни, у якій ще кілька років скелетон був відсутній як явище, це виглядає майже неймовірним.

    У цьому інтерв‘ю «Главкому» Гераскевич-молодший розповів, що перед тим, як їздити на шаленій швидкості на «санках» по льодовому жолобу, перепробував півдесятка різних видів єдиноборств. Скелетоніст розвіяв міф про боби заводу імені Антонова, розказав, чому в Україні немає потреби в будівництві санно-скелетонної траси, скільки приблизно коштує таке задоволення як скелетон, про дружбу з Підгрушною і Беринчиком, любов до України і небажання влазити в політику.

    Правда, розмова розпочалася з найсвіжіших спогадів – про чемпіонат світу в канадському Вістлері, де Гераскевич посів 14-те місце, що на тлі його останніх досягнень виглядає трохи скромним результатом. 

    «У нас із батьком були складні періоди»

    - Хотілося, звичайно, виступити трохи краще, - каже Владислав. – Тим паче, що контрольне тренування провів непогано. На жаль, під час гонки щось трохи пішло не так. Зрештою, пояснення є. Ми ще не достатньо досвідчені, тому страждаємо через помилки при поліруванні ковзанів. Можна було щось трошки змінити в самій їзді. Звичайно, в ідеалі хотілося б бути в топ-10, але загалом місцем більш-менш задоволені, бо в порівнянні з попереднім чемпіонатом світу піднявся вгору відразу на десять позицій. Також треба враховувати відставання від лідерів. Від трійки я був не так і далеко. Відзначив би, що суттєво піднявся змагальний рівень чемпіонату світу загалом.


    garaskevych27

    Михайло і Владислав Гераскевичі працюють злагоджено. Фото з «Фейчбука» Михайла Гераскевича

    - Помітно, що результати топ-15 останнім часом стають все щільнішими.

    - То лігічно, бо є межа людських можливостей. Усі ми розвиваємося і підходимо до цієї межі все ближче. Через те й конкуренція загострюється.

    - Ви фінішували на дев’ятому місці в заліку Кубка світу. Наскільки несподіваний для вас цей результат? Це свідчення стабільності, а ще торік ви виступали на такому рівні спалахами…

    - Ще перед початком сезону ми планували бодай раз зайти у топ-10 окремо взятих перегонів. Тому задоволені, що змогли зробити це навіть не раз, а двічі. Дев’ятим місцем у загальному заліку, звісно, були приємно здивовані. Хоча якщо проаналізувати, то на деяких етапах могли виступити краще. Взяти, скажімо, перегони в латвійській Сіґулді. Став там дев’ятим, але розраховував фінішувати вище. Не збагну, чому так вийшло. До речі,  слабше вдома виступили зокрема й латвійці Мартінс Дукурс,  Томас Дукурс та Іво Штейнберґс. У жодного з них не поїхали добре ковзани. Мабуть, помилилися, не врахувавши змін погоди. Я теж не показав там своїх найкращих швидкостей, мав суттєві втрати по часу. А розраховували ми на топ-6.

    - Помітив, що як ви, так і ваш батько постійно говорите у контексті виступів «ми». То за умови, що вид спорту не командний, а індивідуальний...

    - Але робота в нас командна. Так усюди, в будь-якому виді спорту. Тренер і спортсмен – то вже команда. Ми робимо все спільно і це досягнення не моє, а наше спільне. Не лише мене і батька, а й фізіотерапевта Ліди Гунько. Ніколи не привласнюватиму наших спільних заслуг лише собі.


    garaskevych30

    Одна команда: батько і син Гераскевичі і Лідія Гунько. Фото з «Фейсбука» Михайла Гераскевича

    - Не набридаєте один одному, проводячи поряд щодня не менше півроку?

    - У нас із батьком були складні періоди. Кілька років тому, впродовж перших сезонів на високому рівні. Перших два місяці ми були тільки з татом, тільки вдвох. Було непросто в моральному плані, не обходилося без сварок. Але цей етап вже позаду. В нас немає скандалів на рівному місці.

    - Можливо тому, що ви старшим стали?

    - Не виключено (посміхається). Але можливо, ми обоє знайшли якийсь баланс.

    «На Олімпіаді подружився з американськими сноубордистами»

    - Переломним етапом вашої кар’єри стала Олімпіада в Пхьончхані. Зізнайтеся: той результат здивував вас так само, як обивателів?

    - Усе відносно, бо до того в мене вже було одне 13-те місце на етапі Кубка світу. Ми були щасливі просто від того, що зуміли потрапити на Олімпіаду. Це було не так просто, тоді не бракувало кубкових етапів, на яких я не зміг проявити себе так, як того б хотілося. Можна сказати, що нас сильно вимучив сам процес здобуття олімпійської ліцензії. Коли це вдалося, відчували помітну втому. Тому перед відльотом до Пхьочхана жадали двох речей: отримати задоволення і набратися досвіду. Адже сама участь у таких змаганнях – то щось безцінне.

    Восени 2017-го проводив тренувальний тиждень на трасі у Пхьочхані. Мені там дуже сподобалося. Через те, коли їхав на Олімпіаду, приблизно розумів, чого треба очікувати. З Вістлером, де відбувався чемпіонат світу-2019, якраз усе було навпаки. То суперники на цій олімпійській трасі з 2010 року виступали часто. Для мене вона була новою. А ось Пхьочхан був однаково новим для всіх. Ми знаходилися плюс-мінус у рівних умовах, мали для цього треку оптимальні ковзани. Це й дало якість.

    Хоча, звичайно, не думали, що станемо 12-ми. Разом із тим, якихось психологічних бар’єрів, приміром, «було б непогано потрапити у 20-ку», переді мною не було. Хотів отримати задоволення і йог отримав. Гарно, що при цьому вдалося досягти вагомого результату. Власне, таке налаштування намагаємося зберігати перед кожними змаганнями. Дуже важливо відчувати кайф від того, що ти робиш.


    bach-garaskevych

    У Пхьончхані Владислав познайомився з президентом Міжнародного олімпійського комітету Томасом Бахом. Фото Національного олімпійського комітету України

    - До Олімпіади прикута значно більша увага, ніж до чемпіонатів світу чи кубкових етапів. Цей ажіотаж на багатьох, іноді навіть титулованих спортсменів впливає негативно, заважає сконцентруватися…

    - Мені було легше, бо від мене ніхто нічого особливого не очікував. Плюс – морально підготуватися допомогли попередні виступи на етапах Кубка світу. Так, було розуміння, що на мене дивиться весь світ, а в Україні за мною стежать особливо прискіпливо. Але це навпаки мотивувало додатково. Мовляв, треба краще.

    - Під час Олімпіади коло спілкування було вузькопрофільним, скелетонним чи познайомилися з зірками інших видів спорту?

    - У нас скелетонно-бобслейне коло, адже змагання з наших видів завжди відбуваються разом. Тому, звісно, контактували ми й у Пхьончхані. Крім того, спілкувався з американськими атлетами. Зокрема – зі сноубордисткою Хло Кім. Вона в Кореї стала чемпіонкою в слоуп-стайлі. Також розмовляли з іншим сноубордистом Джейком Пейтсом, з Аріелою Ґолд. Також підтримував контакти з санкарями з різних країн. Правда, надто багато часу на спілкування у нас не було. Мусив концентруватися на змаганнях.

    «Розуміємо, що собі латвійці готують ліпші скелетони»

    - Олімпіада в Пхьочхані запам’яталася неймовірними холодами…

    - Не можу сказати, що було аж настільки холодно. Був дуже сильний вітер. Та ще й та місцевість, де розташована санно-бобслейна траса, продувається по-особливому. Це був дискомфорт, через який у перші дні в селищі не хотілося висовувати носа з кімнати, виходити без потреби на вулицю. Втім, побутові дрібниці з часом забуваються. Запам’ятовується лише те, що було на змагальній трасі.

    - То був ваш максимум чи на куражі можна було досягти більшого?

    - Максимум був у четвертому заїзді, коли я показав сьомий результат. Звичайно, можна було уникнути деяких дрібних помилок, але час від того був би не набагато ліпший. 

    - Кореєць Юн Сун-Бін став чемпіоном, бо найліпше знав трасу?

    - Він сам по собі – дуже унікальний спортсмен. Я знаю його результати в залі, тому перемога на домашній Олімпіаді не здивувала. У Юн Сун-Біна дуже сильна технічна база, яку заклав тренер Річард Брумлі, котрий теж колись катався на хорошому рівні. Крім того, Брумлі є виробником скелетонів, тому зрозуміло, що в Юн Сун-Біна був найкращий скелетон, один з найкращих, який міг бути на той момент. Крім того, кореєць мав найліпший старт, у нього блискуча техніка пілотування. Й, звісно, знання траси підсилило ці риси. Зрозуміло, що Юн Сун-Бін зробив там найбільше заїздів поміж усіх суперників. Не дивно, що в час Олімпіади кореєць пропускав майже всі офіційні тренування, провів тільки два обов’язкових заїзди. Вочевидь Юн Сун-Бін не хотів, щоб конкуренти помітили лінії, які встиг вивчити він.


    geraskevych

    Гераскевичі теж намагалися «намалювати» в Пхьончхані оптимальну лінію. Фото - НОК України

    - Кажете, у Юн Сун-Біна був один з найкращих скелетонів? А який у порівнянні з ним був ваш «болід»? Це цікаво ще й на тлі відомого скандалу з санкарем Андрієм Мандзієм, котрий розповів на весь світ, що виготовляв сани власноруч, за власний кошт, у власному гаражі…

    - У нас був той же скелетон, що й зараз. Але на той момент він був для мене новий, до нього треба було звикнути. Для нас найактуальнішим є питання правильної покупки скелетона. Виробників не так уже й багато, а хороших ще менше. Ми користуємося послугами Дайніса Дукурса, батька і тренера латвійських братів Мартінса і Томаса. Мабуть, як ми бачимо по сезону, він робить хороші скелетони. Втім, не знаю, що було б, якби я спробував інший скелетон. Може, колись спробуємо, але поки задоволені тим, що є.

    Звичайно, я розумію, що у Мартінса Дукурса – набагато кращий скелетон. Але це нормально, ми все розуміємо. Поки ми ще не можемо виготовляти скелетони самі. Це складна контрукція, треба мати доволі багато інструментів, які дорого коштують і яких не випускають в Україні. Навіть Дукурси свої скелетони виготовляють довго й важко, не в одній країні. Наразі нам легше замовляти, але не виключаю, що в перспективі спробуємо готувати скелетони самі. Розуміючи, що у нас не буде найкращий скелетон. Хоча й хороший. З ним можна досягати високих результатів.

    «Боби заводу Антонова були не високоякісними»

    - У 90-ті роки минулого сторіччя завод імені Антонова виготовляв боби для української збірної з бобслею. Тоді говорили, що їхня якість відповідала світовим стандартам і «антоновці» отримували відповідні замовлення навіть від європейських топ-збірних. Може, є смисл звернутися за послугами знаменитого заводу в контексті потреб скелетону?

    - Звичайно, я у ті часи ще навіть не народився, але з тих балачок, які чув на нашій внутрішній кухні, ці боби були не такі вже й високоякісні. Вони й на змагання не доїхали, не проходили по окремих параметрах. Багато скандалів було, начебто хтось на цій справі непогано заробив. Не буду вдаватися в деталі, бо не знаю всіх подробиць, проте зробив висновок, що не все в тій історії було так солодко. Та й навіть за простою логікою, якби ті боби були конкурентними, то завод Антонова виготовляв би їх понині і продавав би в інші країни.

    - Не секрет, що представники таких не надто розкручених (особливо – в українських реаліях) видів спорту як скелетон, напряму залежать від державного фінансування. Ваш приклад у цьому контексті майже унікальний. Бо перспективних спортсменів у нас не бракувало ніколи. Але у вашому випадку Міністерство молоді і спорту не відзвітувалося про олімпійське досягнення і забуло про людину на наступних чотири роки, а реально вкладає у спортсмена Гераскевича гроші…

    - Для того, щоб не залишитися непоміченими, ми провели чималу роботу. Не лише тренувальну. То зрозуміло і це головне. Втім, поряд із безпосередніми обов’язками намагалися відвідувати усі можливі заходи Мінмолспорту і Національного олімпійського комітету, робили все для того, щоб нас знали. Тим паче, що після Пхьончхана ми не просто не погіршили результатів, а почали виступати краще. Думаю, ми виправдовуємо довіру як Міністерства, так і НОКу.

    Одним з найбільших наших досягнень вважаю те, що нам вдалося домовитися Міжнародною федерацією про трансляції етапів Кубка світу на загальнодоступному телеканалі UA:Перший. Це найперше заслуга мого батька. То ж тільки другий після біатлону зимовий вид спорту, який на регулярній основі транслюється на національному телебаченні України. Це сприяло зростанню нашої популярності. Після цієї зими нас почали підтримувати ще більше.


    garaskevych32

    Скелетон Гераскевича може бути цілком конкурентним. Фото - IBSF

    - Можна сказати, що вас зараз фінансують на доброму світовому рівні?

    - Складне питання. Міністерство забезпечує нас усім необхідним. Але є нюанси. Приміром, за законом ми не можемо закуповувати скелетони. Доводиться викручуватися, трохи витрачати свої кошти, на окремі змагання брати скелетони в оренду. Мінмолспорт фінансує все, що може згідно чинного законодавства. Від держави отримуємо максимально можливу допомогу.
    Звичайно, є скелетоністи на кшталт норвежця Александра Ганссена, який у попередньому сезоні купив новий скелетон за 100 тисяч євро. Ми собі схожих витрат не дозволимо навіть близько. Наша модель скелетона вартує у межах семи-десяти тисяч євро.

    У 2019 році державне фінансування скелетону в Україні має бути вищим завдяки тому, що ми беремо двох юніорів. Для того, щоб підготувати їх до юнацьких Олімпійських ігор, котрі відбуватимуться в швейцарському Санкт-Моріці. Хлопці перспективні, у цьому сезоні вони демонструють помітний прогрес. Звичайно, було б краще, щоб юніори мали за плечима сезон чи два повноцінної змагальної практики, але виходимо з того, що є. Будемо поступово розвивати нашу Федерацію і вид спорту в Україні загалом.

    «Головна проблема — старт»

    - Відразу після завершення чемпіонату світу ваш батько в коментарі UA:Перший розповідав про стартову естакаду, яку певні люди обіцяли побудувати, але про свої обіцянки забули…
    - Мова про літню стартову естакаду, з гумовою, як покриття на легкоатлетичних доріжках, поверхнею. На ній робиться імітація скелетонного старту, відпрацьовується старт. У всіх провідних у контексті розвитку нашого виду спорту країн такі стартові естакади є. Вони мають змогу відпрацьовати стартові компоненти влітку. На відміну від мене.

    Якщо стежите за мною, то можете помітити, що особливістю виступів є слабкий початок і покращення результату по трасі. Це все через вимушене недопрацювання в тренувальній роботі. Тобто, легкоатлетичні показники, біг у мене непоганий, але бракує технічного навику. То не дивно, адже відпрацювання старту фактично розпочинаю в ході сезону. Поєднуючи цю роботу з працею на трасі. Хоча над стартом треба працювати окремо.

    - Старт – то головна ваша вада?

    - Так. Думаю, якщо мені вдасться виправити старт, то зможу претендувати на місця у стартовій п’ятірці. То було видно навіть з окремих виступів, у тій же Сіґулді. Те саме стосується й Санкт-Моріца. Але там я випав зі шпур, таке іноді буває. Мартінс Дукурс теж мав тоді таку проблему. Якби не це, був би у районі шостого місця.


    garaskevych3

    Той момент, коли Владислав випав зі шпур. Фото - IBSF

    - Чи не здається вам дивною позиція міністра спорту Ігоря Жданова, який каже, що Україні не потрібна повноцінна санно-бобслейна траса на нашій території? Мовляв, дешевше готувати спортсменів за кордоном...

    - Нещодавно ми зустрічалися з Ігорем Олександровичем. Він цікавився нашою думкою стосовно цього питання. Ми відповіли, що траса не потрібна. Якщо б у нас було п’ять бобслейних команд, сто санкарів, 50 скелетоністів, то сенс би був. А що маємо ми? Наразі я єдиний український скелетоніст. Санкарів хорошого рівня, які виступають на рівні етапів Кубка світу, осіб 20. Бобслею в нас немає взагалі. З початком сезону всі ми роз’їжджаємося по змаганнях. Заморожувати трасу починають приблизно в середині вересня. Теоретично там можна проводити передсезонну підготовку. Однак нам бажано проводити передсезонку там, де будуть головні старти. Приміром, восени 2018-го то був Вістлер. Також їздимо в Сіґулду, де відбувається етап Кубка світу. Відповідно, якби була траса в Україні, вона використовувалася б тижні три на рік.

    «У нас високотехнічний, доволі дорогий вид»

    - А решту часу могли б тренуватися діти...

    - Наразі тих дітей немає. Доводиться враховувати, що мати трасу — задоволення не з дешевих. Надзвичайно великою є сама вартість будівництва. Починаючи з того, що довелося б запрошувати закордонних, найпевніше, німецьких спеціалістів. Бо враховувати треба найменші деталі техніки безпеки, зважувати кожну деталь, щоб спортсмени не вилітали з жолоба.
    Проте просто збудувати трасу мало. Дорого, близько двох мільйонів євро на рік, обходиться й її утримання. На жаль, наша держава поки не має можливості витрачати такі гроші. Проте головне, що в цьому зараз немає сенсу. Наразі нам дешевше готуватися за кордоном, у тій же Латвії. Точніше, економії не буде, але в такому випадку ліпше готуватися на тих трасах, на яких проводяться змагання.

    Врахуйте також таку деталь: траси, на якій проводилися змагання на Олімпіаді-2006 у Турині, вже немає. Її розвалили через нерентабельність. Також існує вірогідність, що розвалять жолоб у Пхьончхані. Під питанням навіть траса у Вістлері. Трек, на якому проводилася Олімпіада-1998 у Нагано, в запущеному стані. Взагалі невідомо, катається там хтось чи ні.

    - Ви спілкуєтеся з латвійцями. Траса в Сіґулді рентабельна?

    - Так. У них велика бобслейна команда, п’ять чи шість шкіл із санних видів, багато скелетоністів, постійно проводяться офіційні змагання. У них є кому за трасою слідкувати. Крім того, Латвія має більш-менш привабливе розташування для тих країн, у яких наші види спорту розвинені. Також до Сіґулди приїздить багато туристів. Україні на цьому тлі бракує і традицій, і спортсменів.


    garaskevych_22

    Латвійська Сіґулда - домівка українського скелетону

    - Традиції у санному спорті були. Наталія Якушенко і Лілія Лудан у 90-ті роки минулого сторіччя були одними з найсильніших санкарок планети...

    - У тому й річ, що були. А зараз ситуація така, що десяток дітей дешевше відправити в Сіґулду. Тим паче, що непогана санна траса для дітей є в Кременці на Тернопіллі. Для скелетону, правда, вона не дуже підходить.

    - Маємо замкнене коло. Ви ж теж з’явилися не нізвідки. Та ви хотіли, вам пощастило. Значно більше шансів отримати талановитих спортсменів було б, якби було де тренуватися. У нинішніх умовах про масовість годі й говорити...

    - Зараз розглядається варіант з будівництвом маленьких, 200-, 300-, 400-метрових пластикових трас. Для перших кроків, щоб діти спробували, цього буде достатньо. А вже тих, у кого краще виходить на коротких трасах, варто готувати за кордоном. Врахуйте, що то не той вид спорту, яким в Україні займатимуться тисячі дітей. У нас високотехнічні, доволі дорогі види. Це те саме, що обмеженою є кількість пілотів Формули-1. Серед нас трохи більше санкарів, адже там трохи дешевша конструкція саней. Проте й там масовість не надто велика.

    Іван Вербицький, «Главком»

    Початок. Продовження інтерв’ю з Владиславом Гераскевичем читайте завтра


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ