Як вінничанка за кермом електрокару об’їхала пів-Європи

Права у неї давно. Але власного автомобіля жінка ніколи не мала. Говорить, просто не було потреби. А потім Ірина Селезньова почала працювати завідувачкою відділення гемодіалізу. Воно відноситься до обласної лікарні, але знаходиться за 50 км від Вінниці. Тобто кожного дня Ірина мала їхати громадським транспортом до Немирова: «Самі розумієте, що це важко і незручно».

Одного разу, повертаючись після роботи, вона побачила перший у своєму житті електромобіль. То був Nissan Leaf. Щоправда, вона не мала ще жодного уявлення, ні що це, ні як це. А ще авто було забрендованим, типу: «Я їжджу без бензину», «Тут могла би бути вихлопна труба», «Проїжджаю 160 км за 20 грн»...

Ірина Селезньова

Ірина прийшла додому і розповіла чоловіку про таку дивину.

Він сказав, що я не сповна розуму. Як це можна їздити без бензину і яка взагалі може бути електрика? – розповідає жінка.

Це було навесні 2015-го. А восени того ж року вона вийшла з роботи, а під відділенням стояв її власний Nissan Leaf.

Виявляється, чоловік зацікавився цією темою, знайшов того водія, поспілкувався з ним і вирішив подарувати мені електрокар на день народження. Так наша родина стала електромобільною, – каже Ірина.

Марш-кидок на 6000 км

Подружжя одразу почали налагоджувати стосунки з іншими електромобілістами, яких на той час (осінь 2015 - авт.) в Україні було дуже мало. А буквально через два тижні після придбання автомобіля, вони вже їхали на зліт електромобілістів в Обухів (Київська обл. ≈300 км - авт.): «Їхали, власне, електрокаром. І це при тому, що у нас не було досвіду їзди на таку велику відстань».

Ірина говорить, що після придбання електрокару вони не тільки отримали змогу щось бачити, але й зовсім не були прив’язаними до цін на бензин і до обслуговування. Тому трохи згодом подружжя наважилося на першу подорож.

Нам більше не потрібно думати про мастила, фільтри, свічки і ремені. Ми просто взяли машину, зарядили і спокійно собі поїхали, – каже Ірина.

Nissan Leaf Ірини

Першою тривалою поїздкою була мандрівка Західною Україною. Родина проїхала три тисячі кілометрів: Рівне, Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький. Говорить, побачили стільки гарних місць, про існування яких раніше і не здогадувалися.

Іноді заряджалися прямо на території старовинних замків. Просто заздалегідь телефонували, пояснювали ситуацію і їм дозволяли скористатися розетками. Говорить, люди без проблем йшли назустріч електромобілістам.

Потім у нас був марш-кидок на шість тисяч км. Моя донька поїхала відпочивати у літній табір у Бердянськ, де проходив конкурс талантів. І ми вирушили туди підтримати дитину, – розповідає Ірина Серезньова. – На той час в Україні було всього кілька десятків зарядних станцій. Тому, щоб нормально доїхати, ми заряджалися на СТО, у закладах харчування і на заправках. Назад ми поверталися через схід і центр: Запоріжжя, Дніпро, Харків, Полтаву, Київ, Житомир і на Вінницю.

Власний електро-бізнес

Ірина говорить, що разом із однодумцями вивели для себе формулу, що електрокар – це економічно вигідно та екологічно чисто. А трохи поподорожувавши і довівши, що ці автівки надійні, вони почали розповідати про них іншим: «І багато людей, зокрема, у Вінниці, зацікавились, а де можна взяти таке авто?»

За словами жінки, на той час мало хто займався імпортом електрокарів в Україну. Адже, якщо мова заходила про електро, то зазвичай їх потрібно було везти із США. Зробити це було достатньо дорого і складно. А вінницькі електровласники вже доволі непогано розумілися на електромобілях, знали, як вони влаштовані і, за великим рахунком, могли їх сервісно обслуговувати.

До того ж, ми власними зусиллями встановлювали зарядні станції у Вінниці та інших містах. Отже розвивали інфраструктуру. То чого ж ми не маємо права на власний бізнес? – говорить Ірина.

Наразі Ірина з партнерами відкрили у Вінниці два салони, сервісний центр, пропонують безкоштовний тест-драйв та інші послуги, якими можуть скористатися власники електромобілів.

Електрокаром по Європах

Об’їхавши чи не всю Україну, жінка взяла курс на Європу. Але початок подорожі Старим Світом не міг розпочатися протягом двох тижнів. Вони щодня планували виїжджати. Але завжди щось траплялося: «Наприклад, нам затримали видачу клієнтської машини. А людина ж чекає автівку під замовлення. Її потрібно розмитнити в Києві, сертифікувати, привезти у Вінницю і передати в руки. І як тільки ми вирішували одне питання, з'являлося інше».

Але в один прекрасний день це все-таки сталося. І опівночі Ірина з донькою та чоловіком прямували вже у бік Львова. Так розпочалася десятиденна подорож вінничан Польщею, Чехією, Австрією, Італією, Швейцарією, Ліхтенштейном і Німеччиною.

І знову ж таки, ця мандрівка розпочалася завдячуючи нашій дитині. Коли доньці було вісім років, вона вперше потрапила до Гардаленду (Італія - авт.) Це велике місто розваг, яке набагато крутіше Діснейленду, – говорить Ірина. – Ми щороку хотіли туди потрапити. Але минуло десять років, перш ніж нам вдалося поїхати туди знов. І поїхати на власному електрокарі.

Європою пересувалися не тільки звичайними дорогами, але й магістралями: «А що таке європейські автобани? Це коли ти їдеш 100 км/год., а тебе при цьому вважають злісним порушником, тому що ти «під ногами плутаєшся». Там обмежувачі швидкості стоять «120 км» і «130 км». А коли українець бачить такі позначки, то йому важко зрозуміти, як таке можливо».

Ірина з донькою та чоловіком в Європі

Мандрівниця розповідає, що найбільше за все їх лякало те, що не завжди знайдеться місце, де можна буде підзарядитися. Говорить, що кожна країна зі своїми «приколами». Наприклад, у Польщі все достатньо просто. Там є мережа зарядних станцій Greenway, на яких і зупинялися вінничани. А от в Австрії та Італії зарядити свій кар на загально доступних станціях можна тільки у тому випадку, якщо ти платник податків цієї країни.

У таких ситуаціях на допомогу родині приходили магазини LIDL і IKEA, які встановили для своїх клієнтів безкоштовні і потужні станції, що зустрічаються практично кожні 150 км. Втім, були ситуації, коли зарядки не працювали (так, у Європі також таке буває) і доводилося шукати якісь розетки та з кимось домовлятися: «Але не було жодного разу, коли б ми десь надовго затримувалися».

Через постійні зарядки наша подорож тривала десь на три дні довше, аніж якщо б ми їхали бензиновим авто. Втім, ми зекономили купу грошей. На бензин ми витратили б десь 600 євро. А на електриці вся подорож обійшлася у 50-70 євро, – підраховує автовласниця.

Електромобілі в цифрах

Жінка пояснює, що купувати нову машину невигідно. Тому більшість автівок, що їздять Україною, вже з пробігом: «Припустимо, що машина, яку привезли з США, має пробіг 30 тисяч кілометрів. Але що таке ті 30 тисяч американськими дорогами? Просадки батареї за цей час майже немає. Тобто, це фактично нульова машина, але вже не за $40 тисяч, а за $15-20».

На думку Ірини, мати електромобіль в Україні вигідно. І в плані користування, і в плані інфраструктури.

У Європі просто так не станеш під будівлею і не почнеш заряджати свій кар. А у нас так роблять. І це нормально.

Також мережі зарядних станцій на Заході не такі доступні, тому що електрика доволі дорога.

Згідно з єдиним реєстром МВС, у Вінницькій області зареєстрований 201 електрокар. Найпопулярнішим з них є Nissan Leaf, яких аж 148. Потім йдуть BMW I3 – 10 і Tesla Model S – 8.

Також в області їздить 167 гібридних автівок. З них: Toyota Prius – 37 і Toyota RAV4 Hybrid – 33.

У Вінниці на сьогоднішній день є близько сорока станцій, на половині з яких можна підзарядитися безкоштовно. Подивитися їх місцезнаходження можна на онлайн-мапі електрозарядок – plugshare.com. Утім, там відображено лише 20 з 40.