Події в Нагірному Карабасі. Погляд з обох боків лінії фронту

27 вересня, у неділю рано-вранці, між Вірменією і Азербайджаном поновився збройний конфлікт за контроль над регіоном Нагірний Карабах. Це протистояння триває з різним ступенем гостроти з 1988 року. Сторони заявляють про десятки підбитих одиниць бронетехніки і сотні загиблих з обох боків. Теперішнє напруження виглядає найбільш масштабним за останні роки. Однією з ознак особливості нинішньої ситуації є обстріл міста Степанакерт (азербайджанська назва Ханкенді), чого не відбувалося з початку 90 років минулого століття. Степанакерт – місто, яке вірменська сторона називає «столицею» Нагірного Карабаху.

Азербайджан заявляє, що лише відповідає на провокацію Вірменії і проводить «успішну контроперацію зі звільнення територій». Офіційний Баку повідомляє про звільнення семи населених пунктів.

Між тим Вірменія вказує на те, що саме Азербайджан обстрілює мирне населення. Єреван підкреслює – нинішнє напруження не є двостороннім конфліктом і обвинувачує у пособництві агресії Туреччину, яка є традиційним союзником Азербайджану. Президент Вірменії Армен Саркисян заявив, що Туреччина допомагає своїм союзникам літаками F-16.

У той же час на боці Вірменії можуть бути задіяні відверті злочинці, які брали участь в окупації українського Криму Росією. Принаймні таку заяву зробив глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. На своїй сторінці у Facebook політик звертає увагу на листування у соцмережах за участю Самвела Мардояна. Це – один з учасників так званої «самооборони Криму», проти якого в Україні порушені кримінальні справи через вчинені ним тортури і побиття українських патріотів у лютому-березні 2014 року.

Окрім збройного протистояння між Азербайджаном і Вірменією відбувається  інформаційна війна. Азербайджанські телеканали оспівують героїзм лідера країни і погрожують Єревану. «Це завершиться катастрофою для Вірменії, для її державності», –  лунає з вуст експертів азербайджанського телеканалу CBC, які вийшли у прямий ефір з прикордонного Тертерського району Азербайджану.

Ведучий не шкодує епітетів, називаючи азербайджанську армію доблесною, а вірменську – фашистською, яка «воює з мирним населенням».

Тим часом вірменський «Перший канал» розповідає про «азербайджанську агресію» і обстріли міста Степанакерт (Ханкенді). Вірменські телевізійники заявляють про десятки загиблих мирних громадян, списки яких транслюються в ефірі. Вірменія оголосила повну мобілізацію, Азербайджан проводить часткову.  

Востаннє жорстке протистояння між країнами відбулося у 2016 році – так звана чотириденна «Квітнева війна». Тоді внаслідок збройного зіткнення з обох боків загинули, за офіційними даними двох країн, до 200 людей. У липні цього року сторони кілька днів проводили обстріли, проте продовження загострення тоді не мало.

«Главком» поспілкувався з експертами із Вірменії і Азербайджану, аби представити українському читачу обидві точки зору на причини і наслідки нинішнього загострення у районі Нагірного Карабаху.

«Вірменію статус-кво влаштовує, навіщо нам дестабілізувати ситуацію?»

Степан Григорян

посол Вірменії у Росії (1995-1998 рр..)

Хто першим пішов на загострення?

Очевидно, що Азербайджан. Оскільки статус (Нагірного Карабаху) їх не влаштовує. Азербайджан давно використовує агресивну риторику, ставить ультиматуми: віддайте території, інакше будемо воювати. Тому логіка підказує, що саме вони. Нас статус-кво влаштовує, навіщо нам дестабілізувати ситуацію?

Чому саме зараз ми спостерігаємо настільки жорстке зіткнення?

Бо це назрівало. Реально останні 6-7 років не відбуваються переговори. Так, були зустрічі лідерів двох держав, були якісь консультації, але по-справжньому переговорний процес припинився після 2012-2013 років. А коли немає предметних переговорів, коли розходяться точки зору, поступово накопичується негативна енергія. Це вилилося у Квітневу війну 2016 року, це вилилося у зіткнення у липні 2020 року. А зараз вилилося у велику війну.

Останнім часом серйозно змінилися в агресивний бік і політика Азербайджану, і політика Туреччини. І це стосується не тільки Вірменії. Ви бачите, що відбувається на Близькому Сході, у Північній Африці. Думаю, Азербайджан вирішив залучити Туреччину до цього конфлікту, аби разом вирішити конфлікт на свою користь. Не забувайте, що у Вірменії демократичний режим. А таким автократіям як Азербайджан і Туреччина не дуже зручно так жити. Бо в Азербайджані усі вимагають такої ж революції, як була у Вірменії.

Якої реакції від Росії, України очікуєте?

Щодо Росії, то вона завжди «грає», ви на собі ці російські «ігри» відчуваєте. Російська політика така: їм зараз вигідно підтримувати нас, то підтримують нас. Завтра їм буде вигідно підтримати Азербайджан – вони підтримують їх. Щодо України, то хочу висловити подяку. Заява українського МЗС була дійсно нормальною, зваженою. Україна звернулася до обох сторін з тим, щоби військові дії були припинені, щоби конфлікт вирішувався мирним шляхом. Думаю, це правильно. У нас були побоювання, що Україна щось проазербайджанське скаже.

До чого може призвести нинішнє загострення?

У нас оголошено воєнний стан. У Арцаху (Нагірно-Карабаській Республіці) також. Чому так одразу воєнний стан? Навіть під час війни 2016 року Вірменія не оголошувала воєнний стан. А зараз оголосили. По-перше, це через втручання Туреччини. В Азербайджанці є найманці з цієї країни. Туреччина відкрито втручається зі своєю підтримкою. По-друге, Вірменія – маленька держава. І для нас стоїть питання виживання цілого народу. Азербайджан погрожує вторгненням. Величезна кількість добровольців, резервістів реєструються і відправляються на фронти. Питання не тільки в тому, хто правий, а хто ні у питанні Нагірного Карабаху. Зрозумійте, для нас це війна на виживання. Ситуація дуже схожа з тією, яка була 100 років тому, коли Туреччина почала різню вірмен. Якщо Азербайджан не зупиниться, це триватиме довго. Ми боротимемося до переможного кінця.

Як зупинити кровопролиття?

Те, що предметні перемовини щодо Нагірного Карабаху не поновляться ще довго, це ясно усім. Якщо би Азербайджан відвів війська за ту лінію зіткнення, яка була до нинішньої ситуації, це би зупинило конфронтацію. Вірменія за цих умов погодилася б на перемир’я. Адже коли Азербайджан почав військові дії, вони просунулися вперед. Але якщо не повернуться на позиції, звичайно, війна продовжуватиметься. Шанс на перемир’я є. Міжнародні крупні політичні гравці чинять нині тиск на Азербайджан. Але повторюся, для вірменської сторони все зупиниться тоді, коли азербайджанці звільнять усі висоти, які вони зайняли.

«Азербайджан воює за свої території і доведе справу до кінця»

Узеір Джафаров

полковник запасу армії Азербайджану

Хто першим пішов на загострення?

Вірмени почали обстріл населених пунктів, які знаходяться поблизу лінії розмежування. Азербайджанська армія у відповідь почала контрнаступ. Не знаю, кому це було вигідно. У всякому разі Міністерство оборони попереджало, що солдати виконуватимуть будь-який наказ верховного головнокомандувача. А верховний головнокомандувач кілька днів тому однозначно сказав, що Вірменія готується до чергової провокації. Азербайджан був змушений діяти так, як діє. Ми у 2016 році дали їм шанс, аби вони зробили правильні висновки.

Чому настільки жорстке зіткнення спостерігаємо саме зараз?

Тому що Вірменія не залишила Азербайджану іншого виходу із ситуації. Саме тому іде наступ по всій лінії фронту. Учора в Азербайджані було оголошено воєнний стан і часткова мобілізація.

Якої реакції від Росії, Туреччини, а також України очікуєте?

Туреччина однозначно підтримала Азербайджан. Це закономірно, так було завжди з моменту виникнення карабахського конфлікту. Але такої військової і політичної підтримки як цього літа, ми ніколи від них не бачили. У липні президент Ердоган сказав, що ми поряд з братським азербайджанським народом… В той же час, щоби не було ніяких різних трактувань щодо нібито участі турецьких військових у нинішньому конфлікті, то з усією відповідальністю вам можу відповісти, що там немає жодного турецького військовослужбовця. Попри те, що каже Вірменія, начебто у боях беруть участь F-16, це все маячня і брехня вірменської пропаганди. Автором усіх трагедій на пострадянському просторі, в Азербайджані, у Грузії, в Молдові, сьогодні і на території України, є Росія. Це – недолуга політика Путіна, який посміхається в обличчя, але за спиною провадить свої чорні справи. Вони показали своє лице у 2016 році, коли обіцяли, що сприятимуть тому, щоби Вірменія дотримувалася міжнародного права. Але озброєння, яке поставляли за маршрутом Туркменістан-Казахстан-Іран-Вірменія пан Сергій Шойгу, перебуваючи в Баку, назвав будівельним матеріалом. Це точно фрази для Книги рекордів Гіннеса! Як це, «будматеріали» для своєї 102 військової бази треба везти за тисячі кілометрів? Але потім у пресі були опубліковані документи (які доводять, що зброя була для армії Вірменії) і сам Нікол Пашинян заявив, що Вірменія відчувала підтримку Росії з перших днів («Квітневої війни» 2016 року).

Серед усіх пострадянських республік Україна єдиною наголосила на необхідності виконання четвертої Резолюцію Ради безпеки ООН (Резолюція Ради Безпеки №884 від 12 листопада 1993 року), яка закликала Вірменію вивезти окупаційні війська з території Азербайджана. Після чого у Вірменії місцеві активісти атакували посольство України (У липні 2020 р. після чергового загострення на вірменсько-азербайджанському кордоні МЗС України у заяві закликало сторони конфлікту докласти максимальних зусиль для деескалації ситуації і вирішення конфлікту на основі міжнародного права, а також резолюцій Ради Безпеки, прийнятих в 1993 році).

До чого може призвести нинішнє загострення?

Якщо у країні оголошено воєнний стан, якщо оголошено часткову мобілізацію, то задача, яка стоїть перед армією, має бути виконана до кінця. Не дивлячись на те, що Трамп уже висловився (президент США закликав сторони конфлікту до діалогу), не дивлячись на те, що ці ледарі з Мінської групи ОБСЄ закликають до припинення вогню, Азербайджан діятиме так, як вважатиме за потрібне. Потрібно поставити цим людям питання (ОБСЄ): за 27 років які результати ваших безглуздих зустрічей і переговорів?

Як зупинити кровопролиття?

Зупинкою цього процесу може бути тільки звільнення азербайджанських територій. Іншого варіанту я не бачу. Скільки б не було втрат, ми воюємо за свої території і доведемо справу до кінця.

Михайло Глуховський, «Главком»