Чи можуть США втратити глобальне лідерство через Китай? Пояснення NYT

Великий саміт у Пекіні актуалізував питання про реальний стан суперництва між США та Китаєм і змусив переглянути колишні геополітичні прогнози. Про це пише «Главком» із посиланням на The New York Times.

Шість років тому, на початку пандемії COVID-19, оглядач Росс Дутат, висував гіпотезу про «китайське десятиліття» замість «китайського століття». Передбачалося, що могутність КНР досягне піку в 2020-х роках, створивши максимальну загрозу для позицій Вашингтона, але в другій половині століття баланс сил знову зміниться на користь США, якщо вони пройдуть цей критичний період без значних втрат.

Частина тодішнього аналізу виявилася помилковою. Хаотична початкова реакція США на пандемію контрастувала з жорсткими заходами Пекіна, що створювало ілюзію довгострокової переваги Китаю. Проте в підсумку саме китайська стратегія безперервних локдаунів завдала країні глибоких соціальних та економічних збитків, тоді як американська система продемонструвала вищу життєздатність.

Водночас в інших аспектах події 2020-х років підтвердили очікування. Американське глобальне лідерство опинилося під серйозним тиском. Попереднє та нинішнє президентства у США, які сприймалися зовні як занепалі або надто агресивні, дозволили Китаю сформувати імідж відносно стабільної держави, незважаючи на репресивну політику Сі Цзіньпіна.

Епоха Дональда Трампа поклала край моделі «Химерика» через часткове економічне роз'єднання країн та спроби відновлення американського виробництва. Однак це роз'єднання відбувається на тлі значної промислової переваги КНР у випуску верстатів, роботів, кораблів та безпілотників. Перевага США у сфері передових моделей штучного інтелекту не транслюється автоматично в жорстку силу, поки Китай суттєво випереджає США у важкій та високотехнологічній промисловості.

Баланс у сфері національної безпеки також залишається крихким. Оптимістичні оцінки щодо бойового досвіду США, здобутого через підтримку України та інтервенції в Ірані й Венесуелі, де випробовувалися нові технології на базі ШІ, зіткнулися з реальністю. Виснаження американських військових арсеналів під час тривалого регіонального протистояння з Іраном викликає скептицизм щодо здатності Вашингтона витримати масштабний і тривалий конфлікт у Східній Азії.

Попри матеріальну міць Китаю, яка перевищує потенціал Радянського Союзу часів Холодної війни, довгострокові перспективи Пекіна на 2040-2060 роки виглядають проблематичними. Ініціатива «Один пояс, один шлях», яка мала закріпити економічний вплив КНР у світі, зазнала численних невдач. Максимальне зближення номінального ВВП Китаю та США відбулося у 2021 році. Відтоді американська економіка зростає швидше, що робить малоймовірним вихід Китаю на перше місце у світі за цим показником.

Головною перешкодою для подальшого зростання Китаю є катастрофічна демографічна ситуація. Скасування політики однієї дитини у 2016 році не зупинило падіння народжуваності, яка у 2025 році досягла критично низького рівня – 1,0 дитини на жінку. Населення країни скорочується четвертий рік поспіль. Соціальні тенденції серед китайської молоді, зокрема втрата інтересу до шлюбу та небажання мати дітей (32% опитаних віком 18-24 років у порівнянні з 5% у 2012 році), підривають тези про неминучий занепад Заходу та історичну винятковість Китаю. Швидке старіння та перспектива скорочення населення вдвічі протягом кількох поколінь обмежують можливості Пекіна щодо проектування сили.

Збереження могутності Китаю за таких умов можливе лише за умови радикальної технологічної революції: повної роботизації економіки, нівелювання економічних наслідків старіння через медицину або переходу до штучного відтворення людини. У звичайному сценарії розвитку людства китайський потенціал почне згасати найближчим часом.

Ключовим фактором міжнародної стабільності є те, як саме Сі Цзіньпін та його оточення оцінюють ці тенденції. Якщо керівництво КНР щиро вірить у тривалий і неминучий занепад США, Пекін віддасть перевагу вичікуванню, що зменшує ризик прямого зіткнення через Тайвань. Проте, якщо китайські лідери усвідомлюють реальність власної демографічної та економічної кризи і розуміють, що вікно можливостей для них зачиняється, ризик розгортання масштабного військового конфлікту найближчим часом суттєво зростає.

Нагадаємо, американсько-китайський саміт завершився 15 травня без великих домовленостей, але з анонсом зворотного візиту: Сі Цзіньпін восени приїде до США на запрошення Трампа. Під час переговорів сторони обговорювали Тайвань, ядерну програму Ірану та ситуацію в Україні.