Нафтова змова? На чию користь грає Саудівська Аравія

Головною подію вчорашнього дня, а можливо й тижня чи більше, стало рішення ОПЕК+ про скорочення видобутку нафти на 2 млн. барелів, але фактично на менше ніж 1 млн. барелів. При чому це той випадок, коли реакція Вашингтону на таке рішення ОПЕК була не менш важливою з точки зору впливу та наслідків, ніж саме рішення ОПЕК.

Росія у виграші

Після цінової війни між Саудівською Аравією та Росією, яка призвела до різкого падіння цін на нафту, адміністрація Трампа виступила переговорником, який примирив конкурентів. На знак припинення невигідних для обох країн змагань, Росія стала співлідером картелю разом з Саудівською Аравією. Хоча, Ер-Ріяд у цих відносинах продовжує грати роль головного гравця.

Від скорочення видобутку також виграє Росія, адже її нафтові доходи попри санкційний тиск заходу можуть втриматися на сьогоднішньому рівні, а в ідеальному для неї варіанті навіть зрости, щоб компенсувати неотримані доходи через продаж нафти зі значними знижками в Азію.

Також рішення ОПЕК+ прийняте в той самий час, коли ЄС досягли згоди щодо обмеження цін на російську нафту, що одразу викликало питання щодо його реалізації в умовах скорочення ОПЕК ресурсу на ринку.

Заступник міністра енергетики Росії Новак, якому не завадили санкції взяти участь в засіданні ОПЕК+ у Відні, скористався майданчиком, щоб посилити риторику енергетичного шантажу, заявивши, що Росія не буде постачати нафту «недружнім» країнам, які застосовують таке обмеження цін.

До цього, кронпринц Саудівської Аравії MbS, який нещодавно обійняв посаду керівника уряду, що є безпрецедентним при живому королі, отримав завдяки поступці Путіна гучну перемогу на світовому дипломатичному ринку. В тому числі завдяки його безпосередній участі відбувся успішний обмін полоненими між Україною та Росією. Серед інших були звільнені легендарні герої – бійці полку «Азов» та десять іноземних громадян з однієї сторони, та друг і кум Путіна, який є фігурантом низки розслідувань в Україні та США, починаючи від державної зради, закінчуючи втручанням в американські вибори, – з іншої. Що в обмін на це отримав Кремль від Королівства – невідомо.

Якщо додати до цього все більше зближення останніми роками, в тому числі вимушене, Королівства з Росією та КНР, персональне захоплення MbS Путіним та спільну автократичність правління, – виникає спокуса спростити таке рішення ОПЕК+ до «Саудівська Аравія підтримує Росію». Але таке спрощення буде помилковим.

Кого підтримує Саудівська Аравія?

Дійсно, з моменту повномасштабного вторгнення ми не чули публічного засудження дій Росії з боку Саудівської Аравії. Королівство не приєдналося до санкцій. Між принцом та Путіним була низка телефонних розмов, в яких не піднімалося питання засудження війни. А Ер-Ріяд продовжує відкрито наполягати на своєму начебто нейтральному статусі та не готовності обирати сторону.

Одночасно з цим, Саудівська Аравія голосувала в ООН за резолюції, що засуджували вторгнення Росії. Головним безпековим викликом Королівства залишається військове протистояння з Іраном та його проксі в регіоні. Більше 80% оборонного обладнання Ер-Ріяд купує в США. А стратегічному партнерству США та Саудівської Аравії вже 77 років, і не схоже, що Королівство готове втратити такого важливого партнера.

Щоб зрозуміти мотивацію Королівства, яке керується такими здавалося б протилежними одна одній стратегіями, варто подивитися на минуле, сьогодення та майбутнє очима Ер-Ріяду.

Третій президент США поспіль демонструє, що Близький Схід не є на першій лінії американських інтересів. Війна Росії проти України та конкуренція з КНР – головний пріоритет адміністрації Байдена. Бездіяльність Обами у відповідь на застосування режимом Асаду хімічної зброї в Сирії, фактична відсутність відповіді Трампа на атаку підтримуваними Іраном хуситами саудівських нафтових об’єктів безпілотниками, що призвело до падіння видобутку на 50%, та хаотичне виведення Байденом військ з Афганістану, посилили для Ер-Ріяду відчуття девальвації регіону для Вашингтону.

Ненаписана угода про нафту в обмін на безпеку, яка була однією з центральних у відносинах між Вашингтоном та Ер-Ріядом, на думку Королівства, три останні адміністрації повноцінно виконувалася лише однією стороною. Можливо, саме це було одним з факторів, який штовхав Ер-Ріяд до ближчого партнерства з Росією, яка, на відміну від США, зберігала на Близькому Сході значну військову присутність та вплив.

Крім того, ні Росія, ні КНР не задають принцу зайвих питань про репресії, розчленування Хашоггі та їх не турбує обезголовлений лише за один рік у Королівстві 81 дисидент. Натомість, Байден ще під час своєї передвиборчої кампанії пообіцяв зробити Королівство ізгоєм, а після вступу на посаду дозволив оприлюднення ЦРУ даних розслідування, які стверджували, що Хашоггі був вбитий з відома та за вказівкою кронпринца. Значна частина колег Байдена по демократичній партії, закликає до більш жорсткої позиції Вашингтону відносно Королівства за порушення прав людини. І поїздка президента США до Саудівської Аравії в липні була зустріта жорсткою критикою в західних ЗМІ та значній частині американських політиків.

«Президенство має за щось стояти», – опирався Байден наполегливим порадам його помічників відвідати Ер-Ріяд. І хоча пізніше відступив, візит був достатньо холодний та було видно, що це не стратегічна перебудова взаємовідносин, з виправленням минулих взаємних помилок, а лише намагання заховати сміття під килим. Це могло стати початком нового міцного партнерства між країнами, або провалитися. Але вчорашнє рішення ОПЕК+ не свідчить про те, що це провал.

Саудівська Аравія в даному випадку керувалася виключно своїми інтересами, не граючи ні в Росію, ні в КНР. Королівство, попри масштабні реформи, які проводяться кронпринцем: починаючи від зменшення ролі держави в економіці та державної допомоги в житті людей, закінчуючи залученням жінок до бізнес-життя країни та сприянням розвитку не пов’язаних з нафтою напрямків підприємництва, – досі залишається залежним від викопного палива. З кожним роком ця залежність стає все більш загрозливою, особливо зараз, враховуючи те, як суттєво вторгнення Росії прискорило розвиток у світі чистих джерел енергії та можливу рецесію, яка може призвести до одного з найбільших падінь попиту на нафту за останні роки, перевищивши навіть ковідні зниження.

Плюс, поки населення Королівства здебільшого молодь, кронпринц має вікно можливостей, щоб відучити їх від патерналізму та перебудувати економіку країну. Через десять років вони вже будуть менш чутливі до масштабних перетворень та опозиція трансформації рентної економіки на сучасну може бути більшою.

Отже, для Королівства ці місяці, можливо, є крайньою в найближчому майбутньому можливістю забезпечити собі додаткові доходи для розвитку, і звірські вбивства тисяч українців Росією не є достатнім аргументом, щоб діяти проти власних інтересів, як і поставки зброї США.

До цього можна додати занепокоєння Саудівської Аравії політикою Ізраїлю щодо палестинців, яка суттєво так і не змінилася. Відмову підтримуваних Іраном хуситів у Ємені продовжити перемир’я з надуманих підстав в останній момент попри досягнуті перед цим домовленості, що пов’язують зі звинуваченнями Тегерану в бік в тому числі Саудівської Аравії у розпалюванні протестів в Ірані. І багато іншого, що свідчить про те, що перелік питань та інтересів у транзакційних відносинах США та Королівства суттєво більше за нафту, поставки зброї та витягування кронпринца з «чистилища».

Дехто намагається пояснити таке рішення ОПЕК+ виборами в Конгрес в листопаді, на яких ціна бензину буде грати одну з вирішальних ролей для американців, що може додати голосів республіканцям. Звичайно, дружба кронпринца та Трампа була занадто відкритою та «вульгарною», як для міжнародної політики. Трамп не приховуючись демонстрував свою прихильність кронпринцу та навіть певним чином втручався у внутрішню політику Королівства, просуваючи саме його як наступника короля. Та й сам принц, знов ж таки, не приховуючись, приймав Трампа по особливому та навіть інвестував мільярди доларів у фонди зятя Трампа.

Проте, після такого грубого втручання у внутрішні справи один одного, принц мав винести урок: охолодження відносин з Вашингтоном є в тому числі результатом неналежної дипломатії Ер-Ріяду. Те, що значна частина демократів досі сприймає Королівство як партнера республіканців, не раз перешкоджало принцу за останні два роки у лобіюванні інтересів Королівства в Вашингтоні. Отже, розумно, що отримавши вищу посаду та відповідальність, принц навпаки мав витратити більше ресурсів, щоб залишити це в минулому та будувати рівновіддалені двопартнійні відносини з США.

Тому, хочеться сподіватися, що це не було причиною, бо інакше це занадто недалекоглядний крок занадто впливової країни з занадто впливовим лідером.

Підсумки

Байден з MbS не можуть один з одним з ціннісних міркувань, але й не можуть один без одного – з матеріальних причин. США не може покинути Близький Схід, а Саудівська Аравія – лідер регіону, що спирається на сильну владу та економіку. Так само Саудівська Аравія не може без США зберегти та зміцнити своє лідерство, і недовіра до Росії та КНР в якості партнерів, при всіх автократичних схожостях, занадто суттєва, щоб відмовитися від позиції диверсифікації між Вашингтоном, Москвою та Пекіном. А зближення КНР та Росії з Тегераном, ворогом Саудівської Аравії, ще більш вимагає розкладати яйця в різні кошики.

Отже, навряд чи вчорашнє засідання призведе до фундаментального охолодження відносин між США та Саудівською Аравією. Щонайменш це буде категорично суперечити інтересам їх обох, граючи на користь їх ворогів. А значить quid pro quo має бути знайдено, а відносини поставлені на більш міцну основу фундаментальних викликів, які об’єднують двох давніх стратегічних партнерів.