Казус «Дефендера»: Росія маніпулює, Україна мовчить

Якщо агресію Росії проти України прийнято називати «гібридною війною», то відносинам Москви із західними столицями поки що більше пасує старий добрий термін «холодна війна». Втім, пропаганда та (дез)інформація є ключовими засобами ведення війни обох типів.

В інциденті за участі британського ракетного есмінця «Дефендер» це проявилося найповнішою мірою. Подія не лише лишила по собі діаметрально протилежні тлумачення: питання виникли вже з першою заявою російського міноборони.

Тоді, тобто незабаром по опівдні в середу 23 червня, російські ЗМІ з посиланням на це відомство дали хронологію подій. Вона була такою:

11.52 МСК – Есмінець «заходить у російські територіальні води» біля окупованого Криму; за даними росіян, корабель заглибився у «їхню» акваторію на 3 км.

12.06 і 12.08 – Після неодноразових попереджень, на які британське судно «не реагувало», російський сторожовик відкрив попереджувальну артилерійську стрільбу (як бачимо – двічі).

12.19 – Російський Су-24М так само «попереджувально» скинув «по курсу корабля» чотири осколково-фугасні бомби ОФАБ-250.

12.23 – «Спільними діями Чорноморського флоту і Прикордонної служби ФСБ Росії есмінець КРЗ «Дефендер» покинув межі територіального моря Російської Федерації».

Цю дещо кострубату цитату дано за російським «Інтерфаксом» (КРЗ тут – керована ракетна зброя). На стрічці новин самого МО РФ відповідної новини знайти не вдалося.

Тим часом низка інших російських медіа подала послідовність подій інакше або зовсім її затушувала. Наприклад, телеканал «Дождь» – з посиланням на той же «Інтерфакс»! – повідомив, що о 12.19 відбулося бомбометання з Су-24М, «а російський сторожовий корабель виконав попереджувальну стрільбу в бік корабля». Тобто бомбометання і стрільба НАЧЕ сталися одночасно.

Нюанси з хронологією важливі. Адже з повідомлення випливає, що британський есмінець заглиблювався в «російські» води чи то 14 хвилин (до першого обстрілу), чи то всі 25 хвилин (до бомбардування). А вийшов за 4 хвилини.

Це можна списати або на різну швидкість («заглиблювався» повільно, виходив на максимальному ходу), або на те, що «попереджувальне бомбардування» відбулося вже коли есмінець ліг на зворотній курс. Останнє, щоправда, не лізе ні в які логічні «ворота».

Звісно, суто теоретично не можна виключити, що російські військові у першому повідомленні банально наплутали з часом. Але жодних уточнень на цю тему від МО РФ не з'являлося.

Так виникла перша неув'язка. Офіційний коментар міноборони Великої Британії, який розповсюдили приблизно за півтори години після заяви росіян, ясності зовсім не додав.

Англійці повідомили, що ніякого обстрілу не було, есмінець спокійно пройшов своїм курсом через води, які Лондон російськими не вважає, і все, що з нього помітили – це артилерійські навчання російського флоту десь на невизначеній віддалі.

«Гадаємо, росіяни проводили в Чорному морі навчальні стрільби й попередили про це морське співтовариство», – написали британські військові.

Це виглядало знущанням з росіян в дусі британського гумору. Втім, журналісти, які ЧОМУСЬ опинилися на борту «Дефендера», пізніше підтвердили: хоча агресивні дії з боку російських сторожовиків та авіації дійсно мали місце, з самого корабля не можна було зрозуміти, що росіяни вели саме попереджувальний вогонь; а попереджувального бомбардування взагалі не було.

Надвечір з'явився і трек – маршрут есмінця, з позначенням того відрізку, де корабель «порушив російський кордон» і супроводжувався російською бойовою технікою. З треку цілком очевидно, що прямо до берегів Криму «Дефендер» не йшов, відповідно, нікуди від них і не розвертався; просто пройшов повз і рушив далі, до місця призначення (це був грузинський Батумі).

Втім, у російських пабліках масовано стверджують, що поворот таки був. На цій ілюстрації місце, з якого «Дефендер» нібито почав втечу, позначено червоною стрілкою.

Проте версія про героїчне відганяння британського есмінця від «російських» берегів не корелюється навіть із оприлюдненим російською ФСБ відео. На записі чітко чутно, що більшу частину часу росіяни умовляють есмінець відійти подалі, бо в цьому районі, мовляв, відбуваються навчання. Та й наприкінці, після стрілянини з носової гармати сторожовика (куди впали снаряди, лишається за кадром), британці відповідають, що продовжать триматися курсу.

Щодо нібито бомбардування з Су-24М, то воно досі лишається «фактом» віртуально-пропагандистської реальності. Напевне, недарма сьогодні в російському інформпросторі, в тому числі й у заявах тамтешнього міноборони, фігурує лише «попереджувальний обстріл» зі сторожовика.

Можливо, причина цього - саме в незручному для росіян питанні, що ж робив есмінець протягом цілих тринадцяти хвилин після першого «попередження», згідно з наведеним вище хронометражем. Навіть якщо припустити, що британців змусили повернути авіабомби, таке бачення не дуже вписується в роздмухану росЗМІ картину «боягузливих» англійців і «героїчних» прикордонників РФ.

Цей момент яскраво свідчить, що події в Росії надається величезне пропагандистське, ба навіть символічне, значення. Але якими ж можуть бути практичні наслідки?

Навряд чи тут доцільно цитувати численні суто політичні заяви як російської, так і британської сторони (аж до прем'єр-міністра Сполученого Королівства Бориса Джонсона). Як і дискусії на цю тему в британському суспільстві та політикумі. Подібні заяви й дискусії ще будуть – досить згадати так «вчасно» залишені кимось на лондонській автобусній зупинці документи британського міноборони, в яких, окрім іншого, нібито йдеться і про плани проходження «Дефендера» повз Крим. Поза сумнівом, «далі буде».

Між іншим, такі політичні дискусії відсувають у тінь суто воєнний аспект події. Наприклад, існує версія, що прохід есмінця поблизу Криму насправді був розвідувальною місією. Хоча наскільки ця версія вагома, можуть сказати лише технічні спеціалісти з подібних питань – а наскільки вдалою могла бути така місія, взагалі знають лише безпосередньо задіяні в ній особи.

Але що б це не було, політичних наслідків уникнути неможливо. І слід розуміти, що не всі вони лежатимуть «на поверхні» – а до того ж, проявлятимуться комплексно.

Так, президент Центру глобалістики «Стратегія-ХХІ» Михайло Гончар вказує, що «інформаційний вкид росіян демонструє їхню готовність до комплексних дій з метою видавлювання НАТО з Чорного моря та ізоляції України. Робити ж вигляд, що нічого не трапилося, мала місце просто інформаційна провокація росіян, до чого, мовляв, усі звикли, загрожуватиме реальним casus belli, який вони, як зараз пересвідчуємося, можуть майстерно зробити».

При цьому експерт змальовує цікавий варіант асиметричної відповіді Заходу на Балтиці.

А експосол України в США Валерій Чалий наголошує: «Недопущення бандитських дій керівництва РФ з торпедування свободи мореплавства - правильний крок. Але одноразова акція без подальших кроків може мати зворотний ефект. Дії мають бути скоординованими, послідовними і систематичними».

Це і є ключовим питанням. Очевидно, найбільшу зацікавленість у скоординованості, послідовності та систематичності таких дій має ніхто інший, як наша країна.

Проте станом на вечір 27 червня, за більш ніж чотири доби після інциденту, офіційний Київ спромігся лише на твіт міністра закордонних справ Димтра Кулеби, в якому глава МЗС заявив, що «необхідна якісно нова заємодія членів НАТО з Україною в Чорному морі» – і, в принципі, все.

Вітчизняне ж Міноборони взагалі лише й повідомило, що їхня позиція формується «у взаємодії з союзниками», а коли сформується – «буде доведена до громадськості у найкоротші терміни».

За ці дні вище політичне керівництво України знайшло час, наприклад, на риторичні запитання до кандидатів на посаду канцлера Німеччини – запитання, більше схожі на погано завуальоване «не любите ви нас!» Тим часом гучний інцидент, який безпосередньо стосується життєвих інтересів нашої держави, «заслужив» лише на один-єдиний твіт міністра.

Звичайно, завжди є надія, що відповідні дії відбуваються – чи відбудуться в найближчому майбутньому – в непублічному форматі. Але поки що українці лишаються в п'єсі «Дефендер» лише глядачами.