Чи варто ліквідовувати ворогів України

У п'ятницю, 27 жовтня, в окупованому росією Криму було скоєно замах на життя колишнього народного депутата України від Партії регіонів, колаборанта Олега Царьова. В нього стріляли двічі, його стан – критичний.

Пізніше радіо BBC, посилаючись на власні джерела, повідомило, що замах на Царьова є спеціальною операцією Служби безпеки України. За кілька днів перед тим The Washington Post написала, що ліквідація доньки одіозного російського пропагандиста фашистського штибу Олександра Дугіна – Дар’ї у серпні минулого року також є помстою СБУ в рамках спільних навчань зі співробітниками Центрального розвідувального управління Сполучених штатів.

Відкинувши в бік позірну християнську етику, можна було б лише порадіти успіхам українських спецслужб, але є щось таке в цих історіях, що трохи пантеличить.

А саме: а ні Царьов, а ні Дугіна якось трохи не дотягують до статусу серйозних ворогів української державності. Справді, кому потрібен клоун Царьов, якого давно вполював делірій, чи фрікеса Дар’я Дугіна з печерним і потішним батьковим євразійством? Вже не кажучи про те, що спільні навчання кілерської справи з агентами ЦРУ виглядають трохи наївно й притягнуто за вуха. Надто «романтично». Так тільки Жан Рено вчив ще малу Наталі Портман стріляти по людях в «Леоні Кіллері», але то – кіно! Можливо це банальне російське ІПСО, спрямоване на зовнішні ринки? Нацисти-бандерівці вбивають людей?

Давайте спробуємо розібратися в цьому питанні.

Взагалі персональний атентат стосовно ворогів України до недавнього часу був історії невідомий і навіть немислимий.

А от у росії фізична ліквідація ворогів путіна давно стала традицією. Та він, зрештою, і починав з цього, з терору. А саме – з підриву кількох житлових будинків у москві, в яких потім звинуватили чеченців, щоб виправдати так звану «Другу чеченську війну».

7 жовтня 2006 року (в день народження путіна) було вбито опозиційну російську журналістку Анну Політковську. В тому ж таки 2006 році, восени, у Лондоні було отруєно колишнього співробітника спецслужб росії Олександра Литвиненка. У 2013 році в одному з лондонських готелів, ні з того ні з сього, повісився колишній російський олігарх Борис Березовський, який і привів путіна до влади. У лютому 2015-го на московській набережній застрелено Бориса Нємцова. Того ж року за загадкових обставин у вашингтонському готелі помер головний (на той час) роспропагандист, творець «Russia Today» Михайло Лєсін, і якраз напередодні його допиту в Мін'юсті США. У березні 2017-го в центрі Києва вбито колишнього депутата путінської партії, який вийшов з під контролю кремля, Дениса Вороненкова. Додамо сюди нез’ясовані обставини смерті Валерії Новодворської, невдалі спроби отруєння Олексія Навального, Дмітрія Бикова, Володимира Кара-Мурзи й т.д. Зовсім свіжі приклади: демонстративна помста за бунт і похід на москву колишньому путінському кухарю євгенію пригожину та керівникові ПВК «Вагнера» дмитру уткіну.

Словом, легше перерахувати живих політиків – недоброзичливців путіна, аніж мертвих і вбитих. Буквально днями «раптово» помер керівник ради директорів компанії «Лукойл» Володимир Некрасов, кажуть «від перепою». А трохи раніше так само несподівано сконав російський генерал Геннадій Жидко, причетний до вторгнення в Україну. Після тяжкої хвороби – було зазначено в офіційному повідомленні. Хоч і не хворів нічим. Буває… 

А що у нас? А у нас тільки загадково посміхається Кирило Буданов і мовчки мовчить Василь Малюк… «Не можна мстить. Повинні ми любить всіх п-в, злодіїв, убивць. Бо кожний з них – народ, всі – богоносці», – як заповідав метр Подерв’янський вустами відомого датського принца…

Але ж ми пам’ятаємо, на які лахміття розкидало по Донецьку Моторолу, як красиво літав над Донбасом колишній лідер так званої «ДНР» Олександр Захарченко. А ще Михайло Товстих з кличкою «Гіві», а ще колишній лідер харківського «Оплоту» Євген Жилін, а ще Захар Прілєпін, Кирило Стремоусов, колишній депутат Верховної Ради, колаборант Ковальов, пропагандист і «військкор» Татарський. А влітку цього року в Краснодарі під час вранішньої пробіжки було застрелено капітана підводного човна Станіслава Ржицького, який запускав «Калібри» по містах України. То чия це все робота?

Не можемо стверджувати однозначно… Бракує нам достовірної інформації. Але сподіваємося… Сподіваємося і віримо. Бо так належить. Бо помста і відплата – це не злочин і не гріх, це – справедливість. Це один з найдавніших і найправедніших інстинктів людства, завдяки якому воно й виживало у своїй історії, у своїй еволюції. Бо «підставити другу щоку» – то від лукавого. І насправді в Біблії сказано й таке: «Помста моя, я відплачу!» та «Око за око» – це також звідти.

На відміну від путінської росії, яка вбиває людей тільки за те, що вони бодай в чомусь незгодні з режимом, як це було й за Івана Грозного, й за Сталіна, вільна Україна може собі дозволити мститися справжнім ворогам, тим що загрожують нашій свободі, нашій незалежності. Хай заплатять усі. Від Царьова до лаврова, вже не кажучи про путіна та інших його посіпак.

Принцип тут лише один: неминучість і невідворотність покарання. Відсутність терміну давності.

Бо маємо й ми деякі традиції у своїй історії. Атентат, помста, відплата – такою була політика українських вояків УПА під час Другої світової і ще багато років по її завершенню. А 90 років тому український юнак Микола Лемик здійснив атентат на начальника канцелярії радянського консульства у Львові Олексія Майлова. «За Голодомор!» – повідомив своїй жертві в очі Микола Лемик. У 1944 році під Рівним саме внаслідок засідки УПА загинув радянський генерал Ватутін. Командував українською диверсійною групою Петро Олійник з псевдо «Еней».

Не залишити своїх ворогів непокараними – основний закон виживання нації у всі часи. Навіть сьогодні, коли надворі потроху спливає перша чверть буремного XXI століття.

За кілька днів після атаки бойовиків ХАМАС на ізраїльські міста Служба безпеки Ізраїлю Шабак створила спеціальний секретний підрозділ НІЛИ. Його завдання – фізична ліквідація всіх терористів, бодай якось причетних до нападу 7 жовтня. А Ізраїль добре знається на помсті…

Думаю, такий підрозділ є і в Україні. Хоч ми й не знаємо, як він зветься. Та й не треба… Нам достатньо просто знати (здогадуватися), що він існує. Коли ми чуємо, що ніхто не вбережеться від покарання, що будуть знайдені й знищені УСІ причетні до терору проти України, ми певні, що це не голі слова. Це – план дій. План, який діє і здійснюється.

Ворог має боятися. Ворог має знати, що відплата неминуча. Ворог має померти… «Буде тобі, враже»…

У давньогрецькій міфології богинь помсти звали Еринії. Це доньки Землі, заплідненої краплями крові Урана. Джонатан Літтел закінчує свій відомий роман «Благоволительки» так: Еринії вже в дорозі…