Українці втратила людяність? Це повна маячня

Одна Нобелівська лауреатка засумнівалась, що українці людяні, бо дозволили собі чорний гумор – при чому шикарний гумор щодо знаменитої акули.

Не знаю, може, там статуетка на голову тисне?

Може умови її отримання із іншими лауреатами з інших специфічних держав до такої риторики зобов’язують.

Але.

Я не знаю людяності більшої ніж зараз в українців до українців.

Як люди готові перетнути лінію фронту (!!!) щоб забрати чужого кота чи собаку.

Щоби встигнути виловити лежачого діда чи незнайому бабцю.

Хто рятує чужу корову, бо корова то справжній скарб і ціла інвестиція.

Коли я зайшла на «Нову пошту» за 5 хвилин зустріла мінімум трьох людей, які відправляли великі коробки «на Херсон».

Біля місцевого Приватбанку збирали фуру допомоги на Херсон.

А молодесенька баристка вранці розказала, що забирає собаку, порятовану з Херсона.

І це лише наш маленький київський мікрорайон!

Розкажіть про людяність людям, які підставляли плече не раз і не двічі.

Хто кричав від болю, молився, плакав. А за п’ять хвилин брав себе у руки і з холодним спокоєм тіг допомогу ЗСУ, людям, які опинилися в окупаційному оточенні, пораненим, сиротам.

Хто ціною свого життя і на власній машині вивозив із сіл на Київщині незнайомих людей. Своїх.

Хто віддавав кошти, які тяжко збиралися на квартиру, машину і заміський будинок на потреби підрозділу ЗСУ десь на важливому відтинку.

Ми людяні до себе. До ближнього.

Але зараз мурашки біжать по спині, коли мер Олешок розказує про те, як виловлюють у Дніпрі тіла. Тіла наших людей, які пройшли сім кіл пекла і загинули найстрашнішою смертю. Наші вороги відібрали у людей човни, аби ті не могли доплисти до своїх. На нашу лінію фронту.

А розмиті кладовища?

Родичі скількох українців Півдня зараз плаватимуть у трунах Дніпром? Це ж нелюдяно і зовсім не по-християнськи.

Бути людяним – це не підставляти щоку, аби по ній постійно били і вибивали зуби.

Це зробити так, аби акти насилля були неможливі. І щоб ти міг постояти за себе. Щоби ваша громада діяла як великий і потужний вулик: «Не лізь сюди, а то покусаю!»

За таке не дадуть Нобелівську премію миру. Але треба бути чесним перед собою. Час політичної травоїдності минув. І треба вміти стояти за себе.

А акула – спасибі їй, уперше за три доби я голосно реготала. І з насолодою гортала меми з Малюком та Будановим.

Наша людяність і здоровий гумор головні маркери, чому ми не держава на літеру Р. І не маємо шансу нею стати.

Тому якщо у когось є серйозні страхи, бо хтось запостив фотку акули – поспілкуєтесь про свої фобії з психотерапевтом. Кажуть, медицина помагає.