Втеча Артема Дмитрука. Як ця історія допомагатиме російській пропаганді

Не так давно видання Bloomberg писало, як у недалекому минулому президент Володимир Зеленський вимагав у західних партнерів посприяти поверненню українських чоловіків призовного віку додому. От тільки. Є проблема – чимало таких втікачів то є дуже медійні колишні радники, працівники Кварталу або ж депутати самого президента

На День Незалежності з України до Молдови пішки втік проросійський нардеп партії «Слуга Народу» Артем Дмитрук. Людина, якій не загрожувала мобілізація за статусом, пішки пройшла через пункт пропуску «Паланка», розташований у Штефан-Водському районі. Він одразу звернувся до поліції, де попросив про захист і нібито отримав тимчасовий притулок. Проте цього ж дня вилетів із Кишинева до Рима.

З цікавого – уже відомо, що спортивний та здоровий мажоритарник з Одеси у Молдові скористався правами українських біженців. 

Міністр внутрішніх справ Молдови Адріан Ефрос у коментарі про цю історію сказав, що існують міжнародні норми, які забезпечують вільне пересування громадян. Він зазначив, що особливо це стосується громадян України, які приїжджають з території, де йде війна.

»Відповідно до Женевської конвенції, ми зобов'язані надати їм безпечне місце. Він ніяк не заявляв, що є членом українського парламенту. Він перетнув кордон як звичайний громадянин», – сказав глава молдавського МВС.

Тож людина, яка популяризувала антивакцинаторство, носила квіти в памʼять сепаратистів 2 травня в Одесі та критикувала ЗСУ за операцію в Курську, зараз фактично урівняла себе в правах із тими, хто пережив полон, окупацію та став інвалідом.

Одразу після свят Володимир Зеленський провів нараду за участю відповідальних осіб, де урочисто пообіцяв покарання утікачам: «щоб всі ці «товарищи» отримали те, на що заслуговують, де б вони не ховалися і куди б не побігли».

Утім умовному Дмитруку, Трубіцину, Ханумаку та іншим красеням, дотичним або до бізнесу президента, або до його партії – це вже як мертвому припарка. 

А що гірше – подібні історії кидатимуть тінь на кожного біженця чоловічої статі за кордоном. Бо ж стереотипно – у них бачитимуть ситого невдаху, дружнього до Банкової – які порушили закон і втекли як запахло смаленим. 

Чим більше подібних кейсів випливе у західних медіа – тим гучніше лунатимуть прохання не давати Україні так багато грошей. І врешті не так дбати про реальних біженців. 

На нараді 26 серпня Зеленський не згадував про важливе – про проросійські погляди свого депутата-втікача. І про бійку з військовослужбовцем цього ж таки Дмитрука. Була лише згадка про «проросійську репутацію» одеського депутата. Тут ймовірно Зеленський мав на увазі шалену любов «слуги народу» до РПЦ – коли на піку дискусій про заборону московського православʼя – колишній качок назло пішов і висвятився в іподиякони УПЦ МП. 

Артем Дмитрук за кордоном буде інструментом бруду і фейків за російські гроші. Безумовно, він менш здібний аніж Анатолій Шарій і не так добре орієнтується в лазівках законодавства, як Андрій Портнов, але це буде нашою додатковою проблемою. Бо в Європі завше знайдуться вільні вуха, на які можна буде нанизати російську пропаганду.

Тим паче статус народного депутата це серйозний важіль для впливів. 

Якраз напередодні своєї втечі Дмитрук полив брудом ЗСУ, які, на його думку, буцімто знущаються з місцевих росіян на Курщині. 

Для того аби отримати політичний притулок в котрійсь із держав НАТО і ЄС – Дмитрук уже почав інформаційну кампанію, де розказує, як його родичам в Україні погрожують розправами. А друге – влада буцімто посилює репресії проти Дмитрука, який був гарним благодійникам і дарував швидкі медикам. 

Не варто забувати, що Дмитрук рано чи пізно активізує свій статус іподиякона. Впевнена, що ми побачимо його на піар-вилазках із лобістом РПЦ Робертом Амстердамом та Вадимом Новинським. Де віруючий проросійський нардеп розкаже про те, як бабок-прихожанок РПЦ на хрестах розпинали. 

Росія чітко розуміє, що з кожним нальотом шахедів – остаточних розривів з Україною стає все більше. Тому в хід ітимуть недолугі й з протеїном замість мізків. Тому Дмитрук виконуватиме ту саму роль, яку свого часу куратори із РФ довірили Іллі Киві – цинічно і пихато оббріхувати колишніх колег, партію та Україну. 

Це добрий урок, чому на виборах треба дивитися на біографію кандидата, а не його накачані портрети у спортивних трико. Дмитрук не стане найбільшим злом для країни, але це привід добре подумати, чому людям, які не мають розуміння, що таке політика – не місце в ній в якості тих, хто вершить наші долі щодня.

Очевидно, що суспільство мало сьорбнути Дмитруків і закусити Буданськими, а далі з гіркими сльозами скуштувати Балицьких і Сальдо – аби наступного разу думати не серцем і тим, що нижче пояса, а холодною головою.