Чи підпадають дії Росії під термін «геноцид»

Останні тижні зарубіжні політичні лідери дискутують, чи є геноцидом те, що чинить Росія в Україні. Позиція диктується виключно політичними потребами.

Скажімо, президент Джо Байден сказав 13 квітня: «Так, я назвав це геноцидом. Стає дедалі зрозумілішим, що Путін просто намагається знищити ідею навіть бути – бути українцем». Він просто співвідніс формальні ознаки геноциду з наявною ситуацією.

Заступниця держсекретаря Вікторія Нуланд 17 квітня підтвердила, що Америка обирає саме таке визначення: «Я вважаю, що те, як президент Байден це назвав, в кінцевому підсумку підтвердять докази. Зрештою, те, що там відбувається, – не випадковість. Це навмисне рішення Росії та її сил зруйнувати Україну та її цивільне населення». Але урядове рішення щодо геноциду може значно затриматись.

А от Емманюель Макрон 14 квітня відмовився назвати геноцид українців геноцидом – логічно, він орієнтується суто на свої передвиборчі задачі. «Слово «геноцид» має значення і повинне бути кваліфіковане юристами, а не політиками. Держави, які вважають це геноцидом, повинні, за міжнародними конвенціями, втрутитися». А саме необхідності втручання Макрон і намагається уникнути. Тобто він розуміє, що це геноцид, але не визнає через небажані для себе на цьому етапі політичні наслідки.

Однак штука в тому, що термін «геноцид» має цілком конкретне визначення, фіксоване в документах. І там все точно відповідає ситуації в Україні – буквально по пунктах. Дії Росії, неодноразово проголошені публічно в «цілях спецоперації», щодо українського народу повністю підпадають під визначення геноциду.

Формальних ознак геноциду п'ять:

1. Вбивство членів групи.
2. Нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи.
3. Створення членам групи умов, які розраховані на повне чи часткове її знищення.
4. Унеможливлення народження дітей в середовищі групи.
5. Насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Російські окупанти реалізовують пункти 1-3 і 5 (українських дітей вивозять до Росії, рахунок йде на понад 100 тис., дітям оформлюють нові документи, міняють прізвища тощо). Цього цілком достатньо для визнання намірів і дій Росії геноцидом українців.

Але навіть більшою мірою проголошені наміри і дії Кремля відповідають розгорнутому уточненню автора Рафала Лемкіна терміну «геноцид»: «Взагалі кажучи, геноцид ...означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров'я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».

А тепер співвідносимо це з заявами Путіна, Медведєва, Пєскова, Лаврова, Мішустіна, Шойгу, Володіна, Жиріновского, Матвієнко та інших високопосадовців РФ. Від самого початку вони заявляли, що метою «спецоперації» в Україні є зміна території, зміна влади, повністю зміна системи управління в Україні. Від самого початку однією з основних цілей «спецоперації» вони називали «денацифікацію», до котрої включали культуру, мову, національні почуття українців, а також знищення «розкольницької церкви».

В офіційних заявах чи не щодня від початку війни йдеться про заплановане знищення чергового виробництва в Україні. Захоплюються або знищуються складники енергосистеми України, мінуються посівні площі, навмисно знищуються мільйонні поголів'я тварин.

Навіть на неокупованих територіях кожен українець щодня і щоночі розуміє, що в будь-який момент може втратити життя, його можуть поранити чи вбити в черзі до магазину чи гуманітарного пункту, на вокзалі, в сховищі. На окупованих теренах для російських окупантів побиття, ґвалтування, вбивства, грабунок, руйнування майна – норма. А офіційна влада фіксує своє схвальне ставлення до цього наданням високих звань як окремим катам, так і цілим структурним підрозділам (звання «гвардійська бригада» за Бучанську різанину).

Ще раз: «спецоперація» офіційно президентом Росії та іншими представниками влади оголошувалась за всіма ознаками як геноцид українців.

А вже в ході здійснення геноциду українців російські окупанти чинили і продовжують чинити військові злочини, злочини проти людства і людяності.

Отже, для визнання дій Росії геноцидом (що теперішніх, що в 1930-ті) якихось спеціальних додаткових рішень не треба.

Кожен уряд чи міжнародна структура просто співвідносить із закріпленим в міжнародних документах визначенням терміну «геноцид» публічні заяви Путіна та інших російських посадовців, опубліковані державні рішення, дії російських окупантів. Фіксує практично 100% відповідність – і тоді вже тільки політична воля диктує, як швидко національний парламент ухвалить рішення про визнання геноциду українців з боку Росії. Або не ухвалить.

А що стосується майбутнього трибуналу, то він вже має ретельно збирати докази і свідчення військових злочинів російських окупантів, злочинів проти людства і людяності в рамках провадженого геноциду українців (що зараз і відбувається – накопичення свідчень і доказової бази). А тоді після ретельного розгляду він має виносити рішення щодо кожного підсудного.

Тобто геноцид і злочини Росії – окремі явища, що прямо зараз одночасно здійснюються в Україні.