Як Бойко став інструментом Кремля для маніпуляцій в Україні

«Штормовий Агафангел-рятівник» і «захисник прав на об’єднання простих людей проти радикалів» Бойко – це все ланки одного ланцюга.

А саме – підготовка влади до виборів, а Кремля – до мирних переговорів. Адже основою торгу Кремль все ж пробує зробити оті стамбульські вимоги щодо російської мови і прав російськомовних, декриміналізації РПЦ. Ну і амністія проросійських структур разом з квотами на представництво у владі всіх рівнів.

Я ще в серпні казав, що оце відкладення заборони РПЦ на 9 місяців – це закладання можливостей відіграти все назад. Використати дозвіл агентурі ФСБ ака РПЦвУ працювати далі в Україні як один з аргументів торгу, в обмін на який можна отримати щось від Путіна.

Ще раз: влада України дійсно вже впевнено встала на передвиборчі рейки. І подібне (риторика «миру і спокою», відхрещення від «диких радикалів» і примирення з РПЦіУ як «церквою») – потенційно достатньо ефективний інструмент для роботи з проросійським електоратом. Який ніде не дівся попри війну, позбавлення домівок, щоденні обстріли і різке збіднішання.

До речі, це не скасовує можливості паралельного застосування і іншої виборчої технології, теж неодноразово успішно апробованої в Україні: розділити електорат на зручні групи (наприклад, за критерієм ставлення до НАТО, чи до державної мови, чи до села... байдуже насправді, які точки маніпуляцій обирати). Ці групи поділити між собою і старанно зображувати взаємне поборювання. Тим самим мотивуючи кожну електоральну групу бути активнішою і голосувати за обрану партію чи політика.

Тоді умовний Бойко – «поганець, який заворушився, йому треба протистояти». А умовний Зеленський (чи хто там піде від владної команди) – герой, «єдиний, хто зможе перемогти поганця». Пам’ятаєте, була в нас кампанія з демонізації спочатку комуністів (прізвище головного червонодупого вже й забути встигли – того товстогубого Симоненка), тоді соціалістів?.. За тим же принципом організовувалось протистояння і перемога потрібного кандидата (над «очевидним злом» передусім).

Додаткова технологія мобілізації електорату в такому варіанті – «не можна допускати розпорошення голосів на 3-4 патріотів – інакше поганець переможе! Голосуйте тільки за одного, перевіреного і надійного, бо буде біда!». Теж зручний і вигідний підхід.

Чому 66-річний Бойко (і, ймовірно, не він один це зробить найближчим часом) обрав для відживлення в інформаційному і електоральному полі такий інструмент як ТікТок? По-перше, ефективність цих технологій вже доведено, коли цілковиті маргінали набирають голоси. Той же 62-річний Джорджеску в Румунії. І нехай саме це його викрило як російського агента, але набрати значну кількість голосів він зумів.

По-друге, у ТікТока очевидно є контрольований алгоритм політичного маніпулювання аудиторією. Адже ТікТок – це Китай. А Китай – це «старший партнер» Росії. І тоді причини розкрутки певних персонажів і трендів стають очевидними.

Технології справді міняють світ і звички, зокрема й споживчі, електорату. Раніше виборці обурювались купами партійних газет і листівок, тоді бордами і політичною рекламою посеред фільмів. А тепер цю функцію перебрав на себе смартфон, причому у найпримітивнішому, пережованому і півперетравленому форматі ТікТок для найтупіших.

Це вже готова жуйка, де Бойко озвучує ретельно вивірені тези в ретельно вивіреній позі (так, він не просто так копіює Путіна). Вбиваючи в свідомість найбільш вразливої категорії українських виборців – неосвічених, недосвідчених і не надто розумних – потрібні тригери. Які спрацюють вже на виборчих дільницях.

Політичний ландшафт України через того ж Бойка росіяни намагаються знов розділити на «радикалів» і «нормальних, які прекрасно житимуть з Росією». Але оскільки більшість «радикалів» загинули на фронті за ці три роки, то «простому народу» вже практично ніхто не завадить вимагати мир і нормальне життя. Щоб пам’ятники не зносили, вулиці не перейменовували, мовою спілкуватись не змушували, фільми не перекладали, священників не виганяли. Ще й війна закінчиться. Головне – не допустити, щоб все зіпсували «радикали».

Таке враження зі слів Бойка, що трьох років Великої війни не було. Просто чергове ідеологічне протистояння з невеликою купкою небезпечних радикалів. А Бойко (і інші з цієї групи) – найбільші патріоти України. Вони найбільше переймаються долею «простих українців», які страждають через вибір «радикалів» протистояти нащось Росії.

З іншого боку, вже помітний вектор реагування влади: вона готова долучитись до обурення українців «а що це Бойко досі не сидить?!». І от вже виходимо на згаданий сценарій «єдиного кандидата, який зможе перемогти негідника».

Але це політика. Тому подібне ніяк не заперечує можливості іншого ефективного з точки зору збереження влади кроку: скажімо, створення завтра умовної коаліції «За мир» із залишків «слуг» і умовної «ОПЗЖ» в різних іпостасях. А чому ні, якщо це спрацює? Це буде дуже зручно виводити на переговори, демонструючи готовність України до компромісу.

Ви нам лишаєте прапор, гімн, дозволяєте залишити пам’ятники Бандері – прекрасно. А що ми маємо зробити, щоб ви на нас не нападали? Просто забути про РПЦвУ, хай собі моляться? Добре. Ми так і думали. Повернути ліцензії фінансованим вами ЗМІ? Ну, будемо вважати три роки відпусткою і виправним періодом, нехай повертаються. Забезпечити повернення проросійських організацій до органів влади? Ну, 30 років так жили і було нормально. І тепер навряд стане погано. Зате в обмін на таку дрібницю перестануть літати шахеди і падати ракети, припиниться бусифікація. Те, що дуже сильно напружує українське суспільство і концентрує негатив щодо влади. Тобто, такий підхід буде вигідним і для збереження влади.

От тільки добре би знайшовся той, хто пояснить нашій владі: ця гра – створення зручного спаринг-партнера в політичному полі – небезпечна тим, що можна переграти себе. І тоді в Росії просто з’явиться ще один інструмент впливу в нашій державі. Ми це вже проходили і це завжди погано завершувалось