Проблема, з якою не може впоратись «Єдиний марафон»

КМІС знов спитав українців, чи вважають вони прийнятним припинення війни через відмову від частини територій.

На сьогодні готові поступитись територіями вже 14% українців. В травні таких було 10%. При тому ці 4% явно перетекли від тих, хто ще навесні був переконаний в недопустимості подібних домовленостей (їх було 84%, а стало 80%).

Навіть якщо інші соціологи праві і дослідження КМІС не можна вважати вповні репрезентативним, та й статистична похибка значна, – але тенденцію зафіксовано.

І це означає, що і на цьому напрямку інформаційну політику держави провалено: громадянам ніхто не пояснює, якими будуть реальні наслідки відмови від територій, наслідки просто «припинення» війни – чим це обернеться за 5, за 10 років.

На міжнародній арені українська влада достатньо зрозуміло пояснює, що «припинення» війни зараз і скорочення антиросійських санкцій замість повного повернення Україною контролю над своїми територіями (хоча би до масштабів січня 2022), – це час на нову мобілізацію Росії і новий напад за кілька років. А от для власних громадян таких пояснень очевидно бракує.

Так само ніхто українцям не пояснює соціально-економічних наслідків відмови в будь-якому форматі від окупованих частин Запорізької і Херсонської областей. Не ведеться спеціальна робота з внутрішньо переміщеними особами і з мешканцями прифронтових територій – власне, тими, хто найбільше, як не рахувати бійців, відчуває на собі обставини воєнного життя.

Очевидно, «єдиний марафон» з цим не справляється, а інакших інструментів профільні структури і чиновники не уявляють.