Американський скраплений газ для України – міф чи реальність

Під час візиту української делегації до Варшави на початку вересня Україна, Польща та США підписали меморандум про тристороннє співробітництво в сфері енергетичної безпеки. Зокрема, сторони мали на увазі можливість постачання американського скрапленого газу через Польщу в Україну.

Ідея використання потужностей LNG-терміналу у польському Свіноуйсьце в інтересах України виникла практично синхронно з початком його реалізації у 2006 році. Все це було дуже примарно і віртуально, бо не було зрозуміло, чи доведе цей проект польська сторона до логічного завершення, яка буде ринкова кон’юнктура, яку частку LNG займатиме в газовому балансі країни. Тобто, все було дуже невизначено. Більше того, розумілось, що LNG дорожчий за звичайний трубопровідний газ. 

Ситуація стала кардинально змінюватися і справа перейшла з суто віртуального виміру в практичний, коли в США в 2012 році було оприлюднено плани будівництва потужностей по скрапленню природного газу і будівництву експортних терміналів. Мова не про те, що американці якось системно на той час думали, як обійти чи стримати Росію. Це російська традиційна міфотворчість щодо США. У Сполучених Штатах думали передусім над енергетичною самодостатністю країни, передусім, по газу і нафті. У нас якось менше звернули увагу на те, що у США за революцією сланцевого газу відбулася революція сланцевої нафти. За минулий рік видобуток нафти у США виріс на 16%, природного газу – на 12%. Росії такі темпи і не снилися. 

Курс на енергетичну унезалежнення США від близькосхідних вуглеводнів розпочався ще при Бушеві, прискорився при Обамі, але на високий темп вийшов при Трампі. Одночасно постало питання комерційного продажу надлишкових обсягів, які не потрібні американському ринку. Тому це типовий комерційний підхід. Проте він безперечно матиме політичні наслідки, оскільки інші продуценти газу, глобальні гравці на світовому ринку, будуть розцінювати появу США, які ще нещодавно були найбільшим імпортером газу (бо по нафті США лишатимуться імпортером ще років зо п’ять) і чи не найбільшим споживачем енергетичних ресурсів у світі, як конкурента. 

Американський газ – не стратегічний напрямок

Польща сумнівів в успіху революції сланцевого газу в США не мала і польсько-американська співпраця по сланцевому і скрапленому газу стартувала ще на початку 2010-х. Проте перші обсяги скрапленого газу були законтрактовані на терміналі Свіноуйсьце з Катару на доволі невигідних для польської сторони умовах. Поява американського газу дозволяє полякам створити конкуренцію між потенційними постачальниками. Тим більше, на Катарі і США світ клином не зійшовся. Чому зараз такий інтерес до скрапленого газу? Бо, по-перше, його собівартість виробництва і доставки знижується, а, по-друге, цей газ продається, як біржовий товар. 

Росія ж хизується тим, що її скраплений газ, видобутий в рамках ямальських проектів, дешевший за американський. Це має місце тільки тому, що російський бюджет практично нічого з цього експорту не отримує. Всі податкові нарахування зняті, щоб забезпечити більш дешевою ціною експансію російського скрапленого газу на європейський ринок. «НОВАТЕК» собі в збиток не працює. Але те, що мав би отримати російський бюджет і російський народ, як власник надр, вони не отримують. В той час, як американці при експорті свого скрапленого газу не роблять якихось винятків чи преференцій для своїх постачальників. Тобто, вони ведуть суто комерційну конкуренцію. Як тільки перший американський танкер зі скрапленим газом з’явився в Європі, а це була поставка в Португалію у квітні 2016-го, то вже наступного року поляки свій шанс не проґавили. Згадаймо зустріч Дональда Трампа і Анджея Дуди і перший танкер прибув на Балтику. Після цього в Україні заговорили, що варто поглянути на потенційно вигідний для нас маршрут, не стільки з точки зору довготривалого комерційного використання, скільки диверсифікації газових постачань за кризових обставин, що можуть виникнути в силу тих чи інших створених Росією проблем. 

Якщо порахувати комерційно, то, безперечно, скраплений американський газ буде обходитися дорожче. Але змінилася природа європейського газового ринку. Те, що раніше здавалося фантастикою, зараз працює. Наприклад, норвезький газ, який на початку 2000-х вважався для країн Східної Європи недоступним за ціною. Цей газ на спотовому ринку зараз виявляється цілком доступним. І «Нафтогаз» цим користався. Схожа ситуація буде мати місце і зі скрапленим газом. Україні це вигідно. В умовах дефіциту газу на піку споживання на спотових ринках, коли ціна на нього може підскочити, якраз і може спрацювати кризова поставка партії скрапленого газу. Він буде конкурентним по ціні в умовах кризових реалій. 

До того ж, зараз Україна не може дозволити собі закуповувати напряму газ в Росії, виходячи з політичних і безпекових міркувань. Поки продовжується війна, економічних відносин з агресором в чутливих сферах бути не може. Тому, якщо нам бракуватиме газу, ми можемо його закупити саме через термінал у Свіноуйсьце і по схемі імпорту реверсного газу доставити його в Україну. Це не означатиме, що ми фізично отримаємо той самий американський газ. Ми отримаємо еквівалентну кількість газу на українсько-польському кордоні з польської системи. Так, це буде дорожче. Але ця польська ціна буде виправдана з огляду на те, що нам потрібно забезпечити покриття дефіциту газу, який нам може влаштувати Росія, припинивши транзит через Україну і створивши певний дефіцит на європейському газовому ринку, звідки ми беремо газ по реверсу. 

Чи треба будувати інтерконектор

Великі об’єми американського скрапленого газу найближчим часом нам не будуть потрібні. На даному етапі, якщо взяти зимовий сезон 2020-го, то мова може йти про символічні постачання в обсязі кількох сотень мільйонів кубічних метрів. Це будуть експериментальні постачання, тому немає сенсу зараз зав’язуватися на якісь довгострокові варіанти, поки ми не відпрацюємо всю технологію і не буде збудований додатковий інтерконектор. 

Проте «Нафтогаз» не планує займатися цим проектом, бо це не його компетенція, оскільки тепер це має робити незалежний оператор ГТС, який має з`явитися з нового року. Потенційний незалежний оператор буде підходити з позиції, а чи потрібно витрачати гроші на інфраструктуру, яка може бути недовантаженою? Тому тут питання залишається відкритим і це відповідь на те, чому зараз проект інтерконектору застряг на місці, хоча всі технічні питання будівництва були погоджені ще позаминулого року. 

З часом відповідне рішення має бути ухвалене. Але на поточному етапі ми цілком можемо використовувати наявні потужності і робити експериментальні поставки по мірі виникнення необхідності і доцільності не стільки комерційного характеру, скільки покриття різних кризових ризиків. До цього ми повинні підходити комплексно. Уже зараз у нас є надлишкові потужності по імпорту газу реверсом через Словаччину. Вони практично вдвічі перевищують наші обсяги імпорту – нам цього достатньо. Тому, так чи інакше, цей напрямок залишиться стратегічним. 

А от щодо роботи з LNG, то тут вимальовується саме цей польський напрямок. Хоча є і інші – теж саме пропонує Туреччина. Купувати скраплений газ, розвантажувати його на турецькому LNG-терміналі в Мармуровому морі і потім отримувати по реверсній схемі через Болгарію, Румунію і Молдову. Але ця схема більш громіздка, бо у випадку з американським скрапленим газом ми маємо справу з одним партнером – Польщею. А турецька політика в енергетичній сфері перебуває під щільною опікою Росії. На відміну від Польщі, яка поставила чітку мету з 2022 року взагалі відмовитися від імпорту російського газу. Тому тут наші підходи з Польщею сходяться, водночас не створюючи додаткової залежності.