Путін досягнув власної мети: Росію сприймають як загрозу

Зізнання колишнього радника з питань національної безпеки Майкла Фліна щодо його неправдивих свідчень ФБР стосовно контактів з російським послом, а також готовність співпрацювати зі спеціальним радником, що розслідує зв'язки команди Трампа з росіянами, можна порівняти із вибухом потужної бомби. Питання не лише у можливому ув'язненні генерала-розвідника до п'яти років, а у вкрай незручному становищі, у якому опинився господар Білого дому. Отже після невеличкої паузи російська новела знов актуальна на усіх шпальтах американських газет та телевізійних екранах. Це є гарною нагодою подивитися на те, яким чином Росія стала і залишається надзвичайно сильним подразником у політичному тілі Америки.

Інколи здійснення бажаного може виявитися не тим, чого очікував. 

Еволюціонування Владіміра Путіна з непримітного ставленика ексцентричного Бориса Єльцина до авторитарного правителя найбільшої за територією й арсеналом ядерної зброї країни періодично викликало занепокоєння на Заході. Безумовно, втоплена у крові Чечня, полювання на політичних опонентів та журналістів, узурпація влади, тотальний контроль над масмедіа й неурядовим сектором, створення касти корупціонерів та кишенькових олігархів з числа близьких друзів і побратимів з КДБ не могли не викликати осуду з боку цивілізованого світу. Але навіть відторгнення частини Грузії не привело до прозріння, навпаки — сприяло не лише перегортанню цієї сторінки, а й ширшому розкриттю вікна можливостей. Здавалося б, культивуй стратегічне терпіння та «підводься з колін», але ж ні — відчуття безкарності та відносної сили засмоктує.

Криваві авантюри в Україні й Сирії вже почали серйозно дратувати, а нахабне втручання в демократичні процеси у Сполучених Штатах та європейських країнах стало останньою краплею терпіння. Хай не вводить в оману простодушність Трампа, який щиро повірив словам Путіна, що той не втручався у вибори. Один із колишніх господарів Білого дому теж «побачив душу в очах Путіна». Американський політичний та безпековий істеблішмент уже зібрав докупи вдосталь елементів складанки, що свідчить: Росія, як того й домагався її незмінний лідер, справді варта бути визнаною загрозою.

Перефразовуючи прусського барона фон Шрубера: Росія — це не держава, що має спецслужби, а спецслужби, що мають державу. Отже, поруч зі збройною агресією, такі специфічні методи як корупція, шантаж, дезінформація, активні заходи стали головними інструментами зовнішньої політики. Втім, на відміну від свої ідейних попередників, нинішні «дворяни» небайдужі до матеріальних цінностей та благ ненависного їм Заходу. Політико-економічна система, що її створював Путін, має невиліковні вади економічної та технологічної відсталості (за обсягами витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи Росія посідає 25 місце у світі), громіздкого, неефективного й тотально корумпованого державного апарату і його вотчин — держкорпорацій. Все це означає, що без торгівлі із Заходом, без його інвестицій, технологій (навіть стратегічна — нафтогазова галузь на 70% укомплектована імпортним обладнанням та устаткуванням) і менеджменту Росія неодмінно скочується в минуле століття. Тим часом нинішня еліта, розуміючи свою повну безправність перед новоявленим абсолютизмом і жахаючись прогресуючої архаїзації, тримає поза територією «святої Русі» найдорожче, що має, — свої сім'ї й активи. Так, із 2014 р. по серпень 2017 р. з Росії було виведено капіталу на суму понад 234 млрд дол.

Залежність від Заходу внаслідок внутрішньої відсталості, а також «космополітичність» еліт, обумовлена фактичною відсутністю права власності та корупційним походженням капіталів, відкрили широкі можливості для тиску на режим у цілому і окремих його стовпів, зокрема.

Спочатку персональні санкції проти «героїв» «віджимання» Криму були сприйняті в Кремлі як не варті уваги. Чергова хвиля обмежень, пов'язана зі збройною агресією проти України, мала урезонити Путіна й оточення, адже тиснула на болючі та критично важливі сектори і так приреченої на занепад сировино-залежної економіки. Російським компаніям обмежили доступ на фінансові ринки, зупинили надання технологій в оборонно-промисловій та енергетичній галузях. Майже щомісяця відбувалося і триває корегування окремих параметрів санкцій. Так, 28 листопада Мінфін США майже вдвічі (з 30 до 14 днів) скоротив терміни дозволеного кредитування для фінансових організацій і на третину (з 90 до 60) — для нефінансових, що перебували під санкціями.

Втім, поведінка володаря Кремля не змінилася. Можливо, він сп'янів від астрономічного рівня підтримки його діяльності на посту президента (в жовтні — 82%)? Але такі високі цифри можуть бути й виявом двоєдумства і свідчити про трохи іншу реальність поза Садовим кільцем.

«Ми гарантуємо, що Сполучені Штати продовжують карати президента Путіна за його нерозумні й дестабілізуючі дії. Додаткові санкції також стануть потужним сигналом Росії від обох партій», — зазначив лідер демократичної меншості в Сенаті Чак Шумер після прийняття Закону про протидію супротивникам Америки через санкції, який кодифікував наявні та запровадив нові обмеження. 

Серед новацій акта — підготовка звітів про приховані в західній фінансовій та банківській системі гроші Путіна й інших корупціонерів. У зв'язку з цим оприлюднення «райського досьє» — величезного масиву документів про бенефіціарів офшорних компаній — не видається випадковим. Численні запити американських спецслужб та фінансових органів своїм європейським партнерам, начебто йдеться про тисячі осіб, не на жарт стурбували ймовірних фігурантів «чорних списків». Не бажаючи побачити в них свої прізвища у лютому наступного року, російські товстосуми клинами стерхів полетіли до вашингтонських лобістів. Російська опозиція радо започаткувала загальногромадянський проект «Складаємо список Путіна», в якому ненависні прізвища акуратно згруповано за сімома категоріями: політики, відповідальні за агресивні, злочинні та корупційні дії; партнери з найближчого оточення; «золоті діти»; олігархи; формально заможні друзі Путіна, що насправді є лише кофрами для його активів; корумповані менеджери та управлінці з числа родичів; «зозулі» — керівники дезінформаційних військ.

13 листопада RT — орган кремлівської пропаганди — був вимушений зареєструватися в Мінюсті США як іноземний агент. Прибрати геть цей канал заважає Перша поправка до Конституції, що забороняє обмежувати свободу слова. Відтепер, окрім розкриття інформації про діяльність, канал зобов'язаний маркувати свої матеріали, щоб, як зазначив в.о. генерального прокурора, «американці знали, хто діє у США з метою впливу на уряд чи громадськість від імені іноземних керівників». Особливо символічно, що Закон про реєстрацію іноземних агентів було прийнято у 1938 р. з метою протидії нацистській пропаганді. Два тижні потому медіа-галерея Конгресу відкликала в RT акредитацію, адже вона не передбачена для іноземних урядів та їхніх представників.

Торік Конгрес США прийняв «Глобальний Акт Магнітського». Він уповноважує виконавчу владу забороняти в'їзд на територію країни й арештовувати власність не лише причетних до самої справи Магнітського, а й відповідальних за позасудові вбивства, тортури та інші порушення прав людини стосовно громадянина будь-якої країни, який виявляв незаконну діяльність влади, реалізовував, пропагував чи захищав права людини і свободи громадянина. Під санкції також підпадають посадовці та афілійовані з ними особи, відповідальні за значні корупційні вчинки, зокрема використання приватної чи державної власності з метою особистого збагачення, корупційні дії, пов'язані з державними закупівлями та використанням надр, хабарами, а також ті, хто сприяє придбанню та виведенню активів у іноземні юрисдикції. 

Отже, персонажі корумпованого путінського режиму (РФ посідає 131 з 176 місць за індексом сприйняття корупції Transparency International), що не потраплять до великого списку, мають шанси бути згаданими в малому. У листопаді Литва стала п'ятою країною (після США, Естонії, Сполученого Королівства та Канади), яка запровадила аналогічні обмеження, очевидно цю ініціативу підхоплять і інші демократії.

Нагадаємо, крім конгресового, доволі жваво триває розслідування і спеціального радника, колишнього директора ФБР Роберта Мюллера. Перші звинувачення трьом особам, зокрема добре відомому в Україні Полу Манафорту, який довгий час був політтехнологом Віктора Януковича і Партії регіонів, мали ефект землетрусу. Росія стала настільки токсичним фактором, що її жахаються. Так, лише згадування в матеріалах розслідування прізвища примусила зняти свою кандидатуру одного з номінантів на високу посаду в міністерстві сільського господарства. Ба більше, російський посол у США Анатолій Антонов бідкається, що його не приймає жоден конгресмен. Весь діалог високого рівня за друге півріччя вклався у декілька речень, якими встигли обмінятися американський і російський президенти під час саміту АТЕС у В'єтнамі. Фактично, єдиними каналами взаємодії є контакти військових експертів та дипломатів стосовно Сирії, а також епізодичні рандеву Курта Волкера та Владислава Суркова. Американці недвозначно дали зрозуміти, що, незважаючи на зацікавленість у нормалізації відносин із Росією, цього не станеться, доки не з'явиться відчутний прогрес в українському питанні.

На цьому тлі в Росії прогресує параноя, нагнітається антизахідна істерія. Сергій Караганов, один із головних зовнішньополітичних апологетів путінського режиму, виправдовує війну проти України як менше зло, порівняно з великою війною, яка б спалахнула в Європі, щойно Київ влився б у НАТО. Повторюючи нісенітниці, що Захід «обманув» Росію, «скористався» її вразливістю, «розширився» до кордонів і навіть «зазіхав» на одвічно «російське», він пропонує «уникнути нової фарсової конфронтації, яку просувають американці, поляки та балтійські держави, адже їм не потрібна мирна і єдина Європа», та приєднатися до Росії, яка «може на десятиліття стати головним постачальником безпеки Євразії, включно з Європою». Розтлумачуючи загадки російської душі, він відкидає як чужі західні цінності, адже відчуттю величі пасують такі «базові цінності як суверенітет і безпека».

Після брязкання зброєю на навчаннях «Захід—2017», традиційно проведених із порушенням міжнародних угод, зокрема Віденського документа, Владімір Путін з новою енергією узявся за переозброєння армії та висловив думку про необхідність підготовки до переведення всієї економіки на військові рейки. Напевно, у Кремлі вже забули, що гонка озброєнь була одним із ключових чинників виснаження радянської економіки і наближення розвалу Імперії зла.

Хоча пересічні американці й поміщають Росію на шосте місце серед головних загроз, команда Трампа з питань національної безпеки визначила московське питання пріоритетним на європейському напрямі. Недавня промова держсекретаря Рекса Тіллерсона в Центрі Вільсона, в якій він апелював до спільних цінностей та виняткової важливості посилення західного альянсу, стала холодним душем для тих російських діячів і експертів, котрі прогнозували подальше скочування Сполучених Штатів в ізоляціонізм. Тіллерсон пропонує свій наратив, де «Росія показала, що прагне визначити новий пострадянський глобальний баланс сил, у якому лише завдяки своєму ядерному арсеналу намагається нав'язати власну волю іншим силою або шляхом партнерства з режимами, які демонструють нехтування власними громадянами». Росія намагалася внести розбрат у відносини США та Європи, підірвати політичні підвалини, використовувала енергетичний шантаж, кібератаки, дезінформаційні кампанії, агресію проти сусідньої країни та погрози іншим.

Лідер американської дипломатії запевнив, що «Сполучені Штати продовжуватимуть підтримувати свої гарантії проти катастрофічної невдачі механізмів безпеки в регіоні та витрачати ресурси на підтримку безпекової парасольки», але «Європа повинна взяти більшу відповідальність за свої власні виклики безпеці». На підтримку союзників по НАТО у рамках Європейської ініціативи стримування планується витратити 4,8 млрд дол., включно зі 150 млн для України. 

До речі, у листопаді Польща і Румунія здобули ліцензії Держдепартаменту на придбання американських систем ПРО «Патріот» (відповідно, на 250 млн дол. та 3,9 млрд), а Грузія — на купівлю «джавелінів» на 75 млн дол. Озброюються й інші країни, котрі відчувають свою уразливість перед Москвою, — Фінляндія та Швеція. Хоча остаточного рішення ще не прийнято, США лише на утримання та модернізацію ядерного арсеналу можуть асигнувати на 2017–2046 рр. 1,2 трлн дол. Оборонний бюджет торік був майже на порядок вищий за російський — 611 проти 69 млрд дол. Цифри більш ніж промовисті. США сприяють послабленню енергетичної залежності Європи від Росії, як у вигляді експорту енергоносіїв, створення інфраструктури (термінали для імпорту скрапленого газу в Польщі й Хорватії), так і стримуванням реалізації Північного потоку-2.

Отже, виклик Кремля прийнято, все як за часів геополітичних змагань між Вільним світом та Імперією зла…