Клуб за інтересами чи судилище? Що таке Комісія з журналістської етики

Після скандалу з темниками в «Укрінформі» постає дуже просте питання. Як гендиректор «Укрінформу» Олексій Мацука, якого тепер звинувачують у цензурі, міг входити до Комісії журналістської етики? Та він там і досі значиться на сайті.

Знімок екрану з сайту Комісії журналістської етики за 30 травня 2024 року

До роботи Комісії журналістської етики у мене виникали питання давно, ще до того, як спалахнув скандал з Олексієм Мацукою та темниками.

Справа в тому, що наприкінці 2022 року ця комісія винесла мені «дружнє попередження» і запропонувала обмежити доступ до мого блогу на сайті «Українська правда», який стосувався діяльності народного депутата мого округу Олександра Горобця («Слуга народу»). Про «попередження» я довідалася з допису ексмера Ірпеня Володимира Карплюка, якій фігурує у низці журналістських антикорупційних розслідувань.

Як так сталося, що Карплюк дізнався про рішення комісії раніше за журналістку, яку там «судили», тобто за мене? Як відбувалася комунікація заявником Горобцем, який взаємодіє із Карплюком та його комнадою?

Для тих, хто забув, нагадую, що в кінці 2022 року ворог бив наші інфраструктурі об’єкти і були блекаути. Але Комісія журналістської етики попри все оперативно розглядає дивне звернення представника монобільшості у таких важких умовах. Це про пріоритети.

Скриншот. Пост ексмера Ірпеня Карплюка за 21 грудня 2022 року

За пост, де мене назвали чорною піарницею Комісія журналістської етики…, подякувала. Це теж про стандарти.

Скриншот. Коментарі Карплюка і Комісії журналістської етики на Facebook-сторінці Комісії

Після рішення Комісії з журналістської етики з’явилася новина про те, що мені винесли дружнє попередження, але до мене так ніхто і не звернувся, моєю позицією так ніхто і не поцікавився. Виходить Комісія журналістської етики щось собі тихо приймає на догоду одіозним політикам, далі про це виходить новина, а твою думку навіть ніхто не питає. Це теж до питання стандартів.

Я направила низку листів до Комісії, де просила надати мені їхні правила, як вони діють. Зокрема мене цікавило, як Комісія має інформувати того, на кого надійшла скарга, про час і місце її розгляду. Відповідь – ніяк. Так само я просила надати результати голосування поіменно. Я їх так і не отримала. Дуже дивно таке бачити з огляду на те, що журналісти вимагають від органів влади підзвітності за свої рішення і стежать за поіменними голосуваннями. А мова ж тут не просто про журналістів. Мова про тих, хто вирішив встановлювати правила і назвався органом саморегуляції.

Я наголосила Комісія журналістської етики, що дію як виборець 95 округу (тут інтереси виборців представляє нардеп Горобець) і мені блог на «Українській правді» взагалі відкривали як депутатці Коцюбинської селищної ради, бо я обіцяла всіх інформувати про боротьбу за збереження Біличанського лісу. Але це ніхто не врахував.

Більше того, Комісія журналістської етики вважає, що її висновки неприпустимо використовувати у суді, бо вони є органом, який вирішує спори у досудовому порядку. Ну, це вони так вирішили. А ті, хто користується послугами Комісії і отримує потрібні висновки, використовують їх потім так, як вважають за потрібне. У судах в тому числі.

Тому рішення Комісії з «дружнім попередженням» стосовно мене до суду додав до позову нардеп Олександр Горобець. Ексмер Ірпеня Володимир Карплюк також згадує про це рішення у своєму позові проти мене. Ось так, Комісія журналістської етики стала інструментом у руках скандальних забудовників, які хочуть знищити Біличанський ліс.

Звісно, я навіть не очікувала, що у справі за позовом нардепа Горобця, який судиться зі мною, Комісія журналістської етики якимось чином буде інформувати Ірпінський суд про свою позицію й правила, які вона ж сама і розробила.

І тепер постає питання, яке вимагає значно глибшого усвідомлення, ніж просто історія з «Укрінформом» і темниками.

Виходить так, що у медіаспільноті хтось намагається встановити якісь правила і рамки. Але при цьому не готовий відповідати критеріям прозорості (інформувати про засідання, надавати поіменку, інформувати про свою позицію суд).

А це все підриває довіру громадян, зокрема і колег у секторі.

Проблеми у нас не лише у секторі медіа. А й у громадському секторі. От коли бачиш, що хтось придумав рейтинг реформаторів 2023 року і його очолив депутат мого округу Олександр Горобець, тоді теж дивуєшся: а як вони придумали таку методологію, що Горобець, на якому нема де тавра ставити, став реформатором року?

Знімок екрану з сайту Вокс Україна, який презентував рейтинг депутатів-реформаторів

Є питання і до так званих рейтингів «білих» списків ЗМІ. У читачів виникає подив, чому порушення стандартів у випадку з одними медіа «суворо карається», а у випадку з іншими – те ж саме порушення не помічається. Суспільство і грантодавці цілком справедливо можуть ставити під сумнів довіру до формування таких списків, як і до рейтингу нардепів – «реформаторів».

Питання методології і рейтингів – це теж те, над чим треба працювати відповідально і медіасектору, і громадському сектору.

Бо не тільки ЗМІ і громадський сектор можуть спитати у політиків, чого вони так вчиняють. Суспільство теж може і має ставити це питання і медіа, і громадським організаціям, які беруть на себе місію саморегуляції і менторства. Бо саморегуляція іноді не спрацьовує так, як мала б спрацювати.