Як війна на Близькому Сході врятувала нафту Росії

Напередодні 28 лютого санкції проти Росії працювали так, як ніколи за чотири роки великої війни. Нафтогазові доходи Кремля впали на 47% рік до року, Urals торгувалася по 53–56 доларів за барель при бюджетному мінімумі в 59, дисконт до Brent розширився до 28 доларів, а бюджетний дефіцит за січень-лютий з'їв 90% річного ліміту.

Москва обговорювала 10-відсоткове скорочення видатків. Лютий мав стати найгіршим місяцем для нафтових доходів Росії від початку повномасштабного вторгнення. А потім США та Ізраїль вдарили по Ірану.

Brent злетів вище 119 доларів. Ормузька протока – п'ята частина світової нафти – фактично заблокована. І за два тижні Росія отримала 7,7 мільярда євро від експорту палива, на 14% більше, ніж у лютому. Дисконт на Urals не просто зник – вперше в історії спостережень S&P Global Platts зафіксувало премію: російська нафта в Індії стала дорожчою за Brent на 6 доларів за барель. Ще місяць тому було мінус дванадцять.

Що зробив Вашингтон? Послабив санкції. Проти Росії та Ірану одночасно – тобто проти тих самих країн, яких ці санкції мали стримувати. Міністр фінансів Бессент назвав це «вузько спрямованим заходом, який не принесе суттєвої вигоди Росії». Індійські нафтопереробники відреагували інакше – закупили 20 мільйонів барелів російської нафти за перші дні після дозволу.

Зеленський сформулював це максимально точно: за даними української розвідки, санкції та удари Києва по енергетичній інфраструктурі Росії створили для Москви дефіцит у понад 100 мільярдів доларів, але за два тижні близькосхідної війни Кремль заробив із них назад десять.

«Це дійсно небезпечно. Це дає Путіну більше впевненості, що він може продовжувати війну». І це не риторика – це арифметика. Того ж тижня, коли санкції послабили, Росія випустила по Україні 1550 ударних дронів, 1260 керованих авіабомб і дві ракети. 24 березня – близько тисячі дронів за добу, від Львова до Одеси. Нафтодолари конвертуються в «шахеди» без посередників.

Тим часом Європа тріщить. Канцлер Мерц і голова Євроради Кошта засудили послаблення санкцій. Фон дер Ляєн назвала це стратегічною помилкою. А прем'єр Бельгії Де Вевер – країни-засновниці ЄС – публічно заявив, що треба «нормалізувати відносини з Росією та повернути дешеву енергію». Потім, правда, уточнив, що мав на увазі «після миру». Але сигнал уже пішов. І цей сигнал важливіший за будь-яке уточнення.

Є в цій історії й інший вимір, про який говорять менше. Саме Україна створила модель тиску на Росію, яка не залежить від рішень Вашингтона чи Брюсселя. Кампанія далекобійних дронових ударів по НПЗ, портах, сховищах і трубопроводах – це, по суті, санкції дії. Вони вивели з ладу десять відсотків переробних потужностей Росії, спровокували бензинову кризу і скоротили нафтогазові доходи бюджету. Зеленський називає удари по НПЗ «найефективнішими санкціями» – і поки що цифри це підтверджують.

Парадокс Operation Epic Fury – це наочна демонстрація того, як одна війна фінансує іншу через глобальний нафтовий ринок. Санкції без координації не працюють. Військові операції без оцінки побічних ефектів – теж. Україна знає це краще за будь-кого, бо саме вона платить ціну за кожен нафтовий долар, який дістається Москві.