Україну «злили»? Що насправді привіз Трамп із Пекіна

Дводенний візит Трампа до Китаю 14-15 травня – перший державний візит американського президента до Пекіна з 2017 року – завершився саме так, як і прогнозували реалісти. Без проривів. Без сенсацій. З рамкою на три роки наперед, яку Сі назвав «конструктивні відносини стратегічної стабільності». Простіше: домовилися домовлятися.

Українським коментаторам легко зробити з цього сюжет розчарування. Україну в офіційному комюніке згадали одним рядком – «сторони обмінялися думками щодо ситуації на Близькому Сході, в Україні та на Корейському півострові». Ні деталей, ні дорожньої карти, ні навіть ритуального обіцяння «сприяти».

Тим часом Росія саме під час саміту, у ніч проти 15 травня, влучила крилатою ракетою Х-101 у дев'ятиповерхівку в Дарницькому районі Києва. Загинули 24 людини, серед них троє підлітків. Зеленський прямо вказав на символіку моменту: ракета, яку проаналізували українські експерти, була виготовлена у другому кварталі цього року – тобто

Росія продовжує імпортувати компоненти в обхід санкцій, поки великі країни говорять про стабільність. Усе так. І все ж висновок, що «Україну злили» – це неправильне прочитання саміту.

Розгляньмо, що насправді сталося. Сі дав Трампу видимі трофеї для внутрішньої аудиторії: 200 літаків Boeing (хоча Трамп хотів 500, тому акції впали на 4%), обіцянку купити сільгосппродукції на 10 мільярдів, інтерес до американської нафти.

Трамп натомість приніс те, що Пекіну дійсно потрібне – за повідомленням Reuters, «зелене світло» на продаж AI-чипів Nvidia H200 десятку китайських техногігантів (Alibaba, Tencent, ByteDance) і паузу у $13-мільярдному пакеті озброєнь для Тайваню.

Класичний торг: одне віддав те, що йому не дуже болить, інший – те, що стратегічно важливе. Сі публічно попередив, що Тайвань – це лінія, яка може призвести «до колізії або конфлікту». Найжорсткіше формулювання за всі публічні розмови з Трампом.

Тепер головне. Реальна «велика угода» буде підписуватися не в Пекіні. Трамп публічно запросив Сі з дружиною до Білого дому на 24 вересня. Між травневим візитом і вересневим – чотири місяці робочих переговорів. І ось тут починається українська арифметика.

По-перше, Путіна на цій вечірці не було і не запросили. Останній очний контакт Сі з Путіним відбувся ще у вересні 2025-го. Кремль натякає на «найближчий візит», але дату Сі досі не призначив.

Аналітик The Conversation Стефан Вульф формулює прямо: рух США і Китаю до керованих відносин означає, що зусилля Путіна нагадати про свою присутність на світовій сцені провалилися. Понад те, за повідомленнями, пропозицію Путіна забрати іранський високозбагачений уран до Росії Трамп нібито відхилив і порадив натомість зосередитися на завершенні війни з Україною.

По-друге, рамка візиту Сі у вересні – це фактично дедлайн. До цієї дати в Кремля стискається коридор: або демонструвати на фронті щось, що можна продати як перемогу, або погоджуватися на нові переговорні рамки, де серед співпосередників буде вже й Пекін.

Швидше за все, спробують обидва сценарії одночасно. Тому інтенсифікація бойових дій улітку – не страшилка експертів, а базовий сценарій планування. Український Генштаб має виходити саме з цього припущення.

По-третє – і це найважливіше – Україна отримала вікно для дипломатії в Пекіні, якого раніше не було. Поки Сі готується їхати у Вашингтон з пакетом домовленостей, китайській стороні вкрай вигідно мати під рукою власну українську карту.

Зеленський за останні два роки вибудував раціональну, послідовну лінію в комунікації з Пекіном – без емоційних різких поворотів, які зробили з відносин з Китаєм проблему для багатьох європейських столиць.

Зараз момент, коли ця стриманість починає працювати: китайська сторона вже не може робити вигляд, що української війни не існує, бо вересневий саміт її цим питанням накриє. Українська дипломатія має йти в Пекін не з вимогами і не з претензіями, а з конкретною пропозицією про роль КНР у відбудові та її економічних інтересах на українському ринку. Це рівень розмови, який Пекін розуміє.

Підсумок доволі простий. Великого прориву для України цей саміт не дав і дати не міг. Але він дав щось майже так само цінне: чотиримісячне вікно, в якому Москва втрачає простір для маневру з обох столиць, а Пекін уперше за всю війну входить у фазу, коли йому буде складно і далі робити вигляд осторонь.

До 24 вересня можна або встигнути в цю фазу зайти, або стояти осторонь і потім зчитувати чужі домовленості з газет. Перший варіант складніший, але вибір тут – наш.