Нафтопровід «Дружба» та політична імпотенція Європи. Чого чекати Україні?

Схоже, ми знову стали свідками великої геополітичної гри, де назва нафтопроводу «Дружба» виглядає як невдалий жарт. Поки в Брюсселі готують чергові пакети санкцій, реальність на місцях демонструє дивовижну живучість старих схем, у центрі яких опинилася Угорщина. Для нас це історія про те, як економічний прагматизм одного сусіда перетворюється на пряму загрозу безпеці іншого.

Ситуація з Угорщиною давно вийшла за межі простої «особливої позиції». Країна фактично перетворилася на головну бензоколонку Центральної Європи, але з російським корінням. Схема проста до цинізму: Будапешт отримує дешеву російську нафту через українську ГТС, переробляє її та продає нафтопродукти по всьому Євросоюзу, отримуючи надприбутки.

Якщо вірити інсайдам, ці гроші осідають не лише в бюджеті, а й у кишенях людей, максимально наближених до Віктора Орбана. Це бізнес, де війна – лише прикра обставина, на якій можна заробити двічі: спочатку на транзиті й переробці, а потім на перепродажі того ж дизеля назад в Україну.

Для України тут виникає жахлива вилка. З одного боку, ми змушені забезпечувати транзит ресурсу, який наповнює російську воєнну казну. З іншого – ми критично залежні від імпорту електроенергії та пального через західні кордони. Угорщина та Словаччина це чудово розуміють і переходять до відвертого енергетичного шантажу. Натяки на припинення постачання дизеля чи обмеження перетоків електроенергії у разі зупинки «Дружби» – це не просто риторика, це спосіб тримати нас у заручниках власної географії.

Але що робить Євросоюз? Тут ми бачимо те, що важко назвати інакше, як політичною імпотенцією. Замість того, щоб нарешті знайти механізм обходу угорського вето, Брюссель, здається, обрав стратегію «почекати й подивитися». З’явилася інформація, що запровадження повної заборони на російську нафту відкладають до моменту виборів в Угорщині. Розрахунок на те, що Орбан програє.

Опитування справді показують, що партія «Тиса» на чолі з Петером Мадяром випереджає правлячий «Фідес» на солідні 11%. Звісно хочеться сказати: «Дай Бог»…

Проте цей європейський оптимізм виглядає дещо наївним. Навіть якщо Мадяр прийде до влади, не варто очікувати, що він миттєво перетвориться на головного адвоката України. Він – такий самий угорський правий, прагматичний і зосереджений на внутрішніх інтересах. Його риторика може бути м’якшою, але нафта і дешева енергія залишаться для Угорщини пріоритетом. Сподіватися, що зміна прізвища в кабінеті прем’єра автоматично розв’яже проблему енергетичної залежності регіону від Москви – це не стратегія, а самозаспокоєння.

Зараз ми бачимо небезпечний прецедент: ЄС демонструє слабкість, дозволяючи одній країні блокувати спільну безпекову політику заради приватних інтересів купки олігархів. Для України це означає, що нам доведеться й надалі йти по тонкому льоду, балансуючи між потребою перекрити фінансові потоки агресора та необхідністю вижити в умовах енергетичного дефіциту.

Ця ситуація вкотре доводить, що справжня безпека починається не з декларацій, а з демонтажу корупційних зв’язків, які десятиліттями будувалися на російських енергоресурсах.