Удар Трампа по НАТО: Україна стає опорою безпеки Європи

Дональд Трамп у інтервʼю The Telegraph назвав НАТО «паперовим тигром» і заявив, що вихід США з Альянсу – це «навіть більше, ніж перегляд». Через кілька годин він підтвердив Reuters: «Абсолютно, без сумнівів. А хіба ви б не зробили так само на моєму місці?» Увечері президент виступив із зверненням до нації, де пообіцяв «перетворити Іран на камʼяний вік за два-три тижні», але жодного слова про НАТО не сказав.

Що відбувається насправді?

Трамп розлючений тим, що Європа не підтримала війну проти Ірану. Іспанія закрила повітряний простір для американських військових літаків. Франція, Британія та інші відмовили у використанні баз. Ніхто не надіслав кораблі до Ормузької протоки. Для Трампа це зрада. Його логіка проста: «Ми були з вами завжди, зокрема в Україні. Україна – не наша проблема. А ви не прийшли, коли ми попросили».

Марко Рубіо – та сама людина, яка у 2023 році протиснула закон, що забороняє президенту виходити з НАТО без згоди двох третин Сенату – тепер каже, що відносини з Альянсом «треба переглянути». Бо якщо НАТО – «лише про захист Європи, а не навпаки», то це «погана угода». Іронія тут настільки товста, що її можна нарізати скибками.

Чи може Трамп реально вийти з НАТО? Формально ні – закон 2023 року вимагає схвалення Сенату, а демократи і частина республіканців проти. Сенатор Тіліс прямо заявив: президент не має права виходити з НАТО. Але додав: «Він може отруїти колодязь. Він може зробити Альянс фактично мертвим». Саме так – через відмову ділитися розвідданими, через ігнорування зобовʼязань за статтею 5, через виведення військ. Вихід де-факто без виходу де-юре.

І ось тут починається найцікавіше.

Politico поговорило з 24 міністрами та дипломатами ЄС і описало парадоксальний ефект. Минулого тижня десять європейських лідерів зібралися на закриту вечерю в Музеї Маннергейма в Гельсінкі – без помічників, без протоколу. Обговорювали одне: як жити без Америки. І дійшли висновку, що тиск Трампа зближує Європу сильніше, ніж будь-що за останні десятиліття. Один із дипломатів сформулював це чудово: Трамп «зруйнував трансатлантичні відносини – і обʼєднав Європу».

Це не метафора. ЄС уже розпочав видачу кредитів із фонду SAFE – 150 мільярдів євро на спільні оборонні закупівлі, який був ухвалений у травні 2025-го. Програма перепідписана – заявки подали 19 країн, лише Польща попросила 43,7 мільярда. Перші транші пішли на початку 2026-го. Паралельно Брюссель вивчає статтю 42.7 Договору про ЄС – пункт про взаємну оборону, який досі жив у тіні натовської пʼятої статті. Урсула фон дер Ляєн вже заявила, що взаємна оборона – «не опціональне завдання для ЄС, а зобовʼязання за нашим власним договором».

А тепер – про Україну

Глава МЗС Естонії Маргус Тсахкна зробив заяву, яку варто перечитати двічі. Він сказав: «НАТО – це не лише про те, що ми маємо надати гарантії безпеки Україні. Це про те, що наш регіон потребує гарантій безпеки від України. Бо Україна зараз – найбільша, найефективніша і найдосвідченіша військова сила в нашому регіоні». Естонія – це країна на кордоні з Росією. Для неї це не дипломатична ввічливість, а холодний розрахунок.

Тсахкна правий. Залишити Україну в «сірій зоні» – означає дати Путіну зелене світло для подальшої агресії. Інтеграція України в ЄС і НАТО – не благодійність щодо Києва, а інвестиція в безпеку самої Європи. І це саме та логіка, яку криза з Трампом виштовхує на поверхню.

Але є і темний бік. Війна з Іраном уже бʼє по Україні напряму. Пентагон розглядає можливість перенаправити зброю, призначену для України, на Близький Схід. Йдеться насамперед про ракети-перехоплювачі для Patriot – ті самі, які рятують українські міста від російських ракетних ударів. Через програму PURL, яка забезпечувала 75% ракет для українських систем Patriot, союзники оплачували американське озброєння для ЗСУ. Зараз ця програма під загрозою. Єврокомісар Кубілюс повідомив, що за три дні бойових дій на Близькому Сході США витратили понад 800 ракет-перехоплювачів – більше, ніж Україна використала за цілий зимовий період.

Рахунок простий: Іран забирає те, що мало рятувати українців.

Що з цього випливає?

По-перше, ера безумовного американського захисту для Європи закінчилася. Не тому що Трамп це вирішив – він лише прискорив тектонічний зсув, який назрівав давно.

По-друге, Європа нарешті починає діяти як субʼєкт безпеки, а не як пасивний реципієнт американських гарантій. 150 мільярдів SAFE, дискусія про статтю 42.7, закрита вечеря в Гельсінкі – все це кроки до нової архітектури.

По-третє – і це найважливіше для нас – Україна у цій новій архітектурі є не проблемою, а активом. Країна, яка тримає фронт проти Росії вже четвертий рік, яка створила найпотужніший у Європі досвід дронової війни, РЕБ, оборонних технологій – ця країна потрібна Європі не менше, ніж Європа потрібна їй.

Але для цього Україна має не чекати, поки хтось вирішить її долю, а активно формувати свою позицію як безпекового донора. Не «бідний родич, якого треба взяти з жалості», а партнер, без якого нова європейська оборона не працюватиме.

Криза – це вікно можливостей. Якщо його не використати зараз, воно закриється.