Україна б'є по нафті, Росія – по експорту. До чого веде ця стратегія

Це буде дещо неприємний допис.

З одного боку, українські удари по РФ дійсно стали великою проблемою для Кремля. Де:

• удари по нафтогазовому комплексу спричинили дефіцит палива. Зокрема під час збору врожаю. Що, безсумнівно, позначиться на позиціях Росії на світовому продовольчому ринку у 2027 році. Сюди ж можна додати Азовське море, яке «стало» таким, що створює проблеми з вивезенням зерна.
• удари по маркетплейсах зачепили малий та середній бізнес у великих і середніх містах. Це важливо, оскільки громадяни РФ починають відчувати війну: електронна комерція, як ніяк, становить майже 20 % роздрібної торгівлі. Це удар по цивільній складовій. Що болісно для Путіна напередодні єдиного дня голосування
• Крим – це окрема історія – острів є острів. Це вже політична проблема для РФ, а також зростання конфліктності між мешканцями півострова та самою Росією (хто пам’ятає кінець 90-х, той зрозуміє суть «ревнощів» до тих, хто приїхав здалеку купувати «твій» дефіцит).

Я свідомо не торкаюся подій на фронті. Просто перелічені вище чинники створюють можливості для початку розмови про замороження з зовсім інших позицій. Так зване «вікно можливостей». Коли зовнішні партнери по-іншому сприймають можливості України. І пік впливу (за умови продовження атак) припаде на початок осені. Принаймні щодо нафтового комплексу. Далі запрацює імпорт і запрацюють «чайники» (малі НПЗ), які знімуть частину проблеми.

На перший погляд, Лавнов у таких умовах летить просто «просити» про тиск США у питаннях замороження війни в Україні.

Але тут є одна деталь – логіка російських ударів. І це питання, насамперед, не Києва. Росія має свою логіку ударів по українській території, пік якої також припаде на початок осені. У чому суть? Давайте по порядку.

1. Одеса та порти. Розглядаємо дані про повітряні тривоги. Порти Одеської області РФ намагається атакувати щодня. Останні 3 тижні активно атакує кораблі на рейді. Мета – зупинити роботу портів. Тобто позбавити Україну можливості вести морську торгівлю через свою територію. Якраз під час вивезення врожаю.
2. Але якщо не працюють порти – працює залізниця. Тут маємо другу складову російської логіки. Атаки спрямовані не стільки й не лише на залізничну інфраструктуру, скільки на локомотиви. Які так швидко не заміниш. І не попросиш у партнерів, хоча б з огляду на те, що ширина залізничної колії різна. У країнах Балтії (єдині країни з таким самим стандартом) їх не так багато.

Простіше кажучи, РФ намагається ускладнити українську логістику з вивезення зерна та олій. Теж до нового врожаю. Адже якщо порти будуть оснащені, потоки перейдуть на залізницю. Але там постає питання – куди везти, а також питання «сухих портів» (пам’ятаємо про різну ширину залізничної колії та необхідність перевантаження). І про пропускну здатність. Якщо й залізниця має проблеми (наприклад, дефіцит локомотивів), то експорт – автомобільним транспортом.

Але в будь-якому разі – на територію суміжних держав. І тут для нас найважливіше питання – відносини з сусідами. Зі Словаччиною, Угорщиною, Польщею, Румунією. Де Росія буде грати на підтримку та розвиток будь-якого конфлікту.

Пік впливу російських ударів (судячи з логіки Кремля) – це також початок-середина осені.

Тобто обидві сторони намагаються створити вигідні для себе умови для початку переговорів про замороження приблизно на жовтень-листопад. Повторю: «для початку переговорів».

І тут повертаємося до питання Лаврова. Для РФ вкрай вигідним залишається варіант, коли США є єдиним посередником у таких переговорах. Зрештою, в «американському треку» Росія розраховує зберегти ініціативу. Адже, як не крути, але з початку 2025 року ми де-факто обговорюємо «російські пропозиції» щодо замороження. Тобто плани та концепції, запропоновані Штатами на основі консультацій із Кремлем. (Як приклад наведу «28 пунктів», які стали 20-ма, «ультиматуми» Путіна щодо Донбасу тощо).

Але наприкінці вересня відбудеться візит Сі до Вашингтона. І КНР хоче долучитися до переговорного процесу. Так само як і країни ЄС (які в цьому питанні виступають солідарно з Китаєм – дивіться матеріали за підсумками візиту Мерца до Пекіна).

Це вже нові рамки, в яких Кремлю буде складно «продати» Трампу свою роль «партнера проти Китаю». Особливо коли йдеться про розвиток американо-російського співробітництва, а за столом, де сидять представники інших держав, «проти яких» намагаються домовитися два учасники процесу.

Тому перше завдання Лаврова зводиться до збереження саме американського напрямку. Друге – у створенні картини власних успіхів. Трамп реагує на інформацію про успішні операції. І для нас це плюс. Російський міністр спробує показати «успіхи росіян» і налякати майбутніми проблемами. Серед старого переліку виникне тема продовольчої безпеки.

Для України, відповідно, завдання зводяться до підтримання комунікації зі США у вигідному для нас ключі. А також до розіграшу теми продовольчої безпеки. І тут цільова група – країни, які намагаються демонструвати «нейтральність». Показати, що дії РФ можуть створити проблеми для Африки, низки держав Азії. У тому числі й для КНР.

Тому сподіваюся, що, окрім прохання України скликати екстрене засідання РБ ООН щодо нападів на торгові судна в Чорному морі (але тут, на жаль, РФ висуватиме ті самі звинувачення на нашу адресу), важливою є комунікація з країнами Азії. Важливим етапом стане можлива поїздка міністра закордонних справ України до Китаю. До неї треба готуватися, зокрема з огляду на «продовольчий» порядок денний. А також обговорювати можливості функціонування нових транспортних коридорів після їхнього замороження. І проблеми у роботі існуючих коридорів, що виникли внаслідок дій Росії.

А щодо нових транспортних коридорів (де наші позиції, на жаль, не вражають), до речі, я презентуватиму доповідь уже наступного тижня.

Ну і відео з описом логіки російських атак на залізницю та портову інфраструктуру викладав тут кілька днів тому. Посилання на ролик надам і в першому коментарі до цього допису.