Війна в Україні. Китай хоче обдурити світ своїм планом «мирного врегулювання»

У китайські щоденній англомовній газеті, що належить Центральному відділу пропаганди Комуністичної партії Китаю China Daily надрукована стаття »China supports real peace progress in Ukraine» (Китай підтримує реальний мирний прогрес в Україні). Її автор Сюй Веньхун – заступник генерального секретаря Центру «Один пояс, один шлях» Академії суспільних наук Китаю. Сюй Веньхун доносить офіційну точку зору Пекіну щодо саміту. А вона полягає у тому, що Китайська Народна Республіка, як завжди, підштовхує Україну до капітуляції перед Російською Федерацією, завуальовано називаючи це «реальним мирним прогресом в Україні».

Автор статті пише: «Після більш ніж двох років російсько-українського конфлікту 15 і 16 червня Швейцарія проведе «Саміт з миру в Україні», сподіваючись, що він закладе основу для мирного процесу, який призведе до припинення військових дій в Євразії. Щоб запобігти подальшим жертвам та економічним збиткам і зрештою відновити мир в Україні, Китай готовий брати участь у всіх мирних процесах. Лі Хуей, спеціальний представник Китаю з питань Євразії, тричі курсував між країнами російсько-українського конфлікту. Однак у врегулюванні російсько-українського конфлікту та встановленні міцного миру в регіоні залишаються серйозні виклики».

Ну, по-перше, така серйозна особа у пропагандистській ієрархії Китаю, як Сюй Веньхун, мав би знати, що Україна не має жодного відношення ні до якої Євразії, бо вона європейська країна. І ніякі бойові дії на території самої Російської Федерації, поки що не ведуться. Але автору, видно, потрібне таке трактування для того, щоб показати читачам, що Китай має тут свої інтереси, оскільки війна в Україні це криза в Євразії, тому Пекін зацікавлений у її вирішенні.

Не говорячи вже про те, що це ніякий не «російсько-український конфлікт», а широкомасштабна війна Росії з Україною, де метою Москви є знищення української державності. Підтримка Китаєм вторгнення Росії в Україну є передвісником того, що Китай сподівається зробити на Тайвані. Китайці тримаються за концепцію свого «мирного процесу», оскільки програш України у нерівному протистоянні з Росією відкривав би їм прямий шлях для силового вирішення тайванського питання.

Також війна в Україні вигідна китайському лідеру Сі Цзіньпіну, бо сприяє виснаженню західних ресурсів і відвертає увагу Сполучених Штатів від Тайваню та Індо-Тихоокеанського регіону. І тут прослідковується пряма аналогія між бажанням Путіна відродити Радянський Союз та планами «великого Сі» увійти в історію в якості збирача «всіх китайських земель». Звідси й бажання «відновити мир в Україні» на умовах Москви і Пекіну, замість виведення терористичних російських військ з усіх українських територій, окупованих Російською Федерацією.

Далі Сюй Веньхун наголошує: «Китай надає великого значення мирній зустрічі у Швейцарії та підтримує тісні контакти зі Швейцарією та іншими країнами з початку цього року. Проте у мирній зустрічі обов’язково повинні брати участь як Росія, так і Україна, адже без їхніх представників «мирна конференція» не мала б сенсу. І світові лідери мають переконати Москву та Київ щодо мирних переговорів, щоб вирішити їхні суперечки. Саме тому, спілкуючись зі Швейцарією та іншими зацікавленими сторонами, Китай виступав за те, щоб усі міжнародні мирні зустрічі мали трипунктовий критерій: визнання як Росії, так і України сторонами конфлікту, участь усіх зацікавлених сторін і проведення чесних дискусій щодо всіх мирних пропозицій. Дивно, але Росію, незважаючи на те, що вона є безпосередньою стороною конфлікту, не запросили на так званий мирний саміт. Якщо мирна конференція пройде без участі Росії, це порушить основний принцип організації мирної конференції: присутність усіх сторін конфлікту для мирних переговорів».

Таким чином за Пекіном виходить, що війна Росії в Україні це не більше, ніж якась тривіальна «суперечка». А без участі Росії мирна конференція не має легітимності. Що звучить приблизно так, якби хтось в 1943 році запропонував запросити на Тегеранську конференцію Гітлера, бо, мовляв, як же можна вирішувати питання закінчення війни та майбутнього миру, коли одна зі сторін конфлікту на ній не присутня.

Хоча підлеглі Сі Цзіньпіна чудово знають, що коли б Росію запросили на цей саміт миру, то очільник російського МЗС, сумнозвісний Лавров, лише вкотре б публічно озвучив позицію Путіна, яка полягає в тому, що Україна має відмовитися від частини своєї суверенної території в обмін на нічим не гарантоване перемир’я. І якщо Пекін це влаштовує, то українців ні.

На думку автора статті «China supports real peace progress in Ukraine»: «Оскільки у мирній конференції братиме участь лише одна сторона конфлікту, Україна, вона стане заочним судом над іншою стороною, Росією, що унеможливить виконання будь-якої резолюції, ухваленої конференцією. По суті, мирна конференція розглядатиметься як зібрання певних країн для допомоги одній стороні та проти іншої. Мирна конференція приречена не на мир, а на подальшу ескалацію конфлікту».

Сюй Веньхун правий у тому, що саміт стане «першим заочним судом над Росією». Судом над кривавим агресором, котрий переніс нацистські методи боротьби зі своїм противником в ХХІ століття. Допомога тому, хто відстоює свою свободу і незалежність, дуже не подобається Китаю, оскільки об’єднання демократичних країн проти тоталітарного монстра – Росії, отримає своє підтвердження.

Далі автор зазначає: «Хоча організатори стверджують, що розіслали запрошення приблизно до 160 країн світу, кількість країн, які насправді беруть участь у зустрічі, зменшується. Наприклад, великі регіональні держави, такі як Бразилія, Південна Африка, Пакистан та інші країни, не братимуть участі. Отже, так званий мирний саміт не матиме повноважень приймати обов’язкову резолюцію для досягнення своїх цілей».

Але в статті Сюй Веньхуна жодного слова не говориться про те, що це саме Пекін переконав такі великі регіональні держави Глобального Півдня, як Бразилія, Південна Африка і Пакистан проігнорувати участь у саміті у Швейцарії. Можливо, керівники цих держав не усвідомлюють, що цим вони відкрито демонструють свою солідарність з Пекіном і Москвою щодо необхідності залишити за Росією незаконно окуповані нею українські території.

В результаті, як противага Глобальному Півдню, з’явиться солідарна до України Глобальна Північ, яка буде зовсім не зобов’язана ділитися з бразильцями, південноафриканцями, чи пакистанцями остатніми технічними новинками і ноу-хау. Якщо ви підтримуєте злочинну війну Росії в Україні, то тоді й отримуйте у Москві, яка вже дуже скоро стане повним фінансовим банкрутом, кредити і позики. Все дуже просто – любите тоталітарні режими, тоді йдіть з ними однією дорогою. Але наперед мусите знати, що ця дорога – дорога у нікуди.

Далі автор наголошує: «Майбутній так званий мирний саміт відхилив критерій із трьох пунктів для мирної зустрічі, що спонукало Китай заявити, що учасникам швейцарської зустрічі бракує щирості. Китай є суверенною державою і має власне знання фактів, історії та міжнародних відносин. Він також повністю усвідомлює свою міжнародну відповідальність. І він чітко висловив свою позицію щодо кризи в Україні, запропонувавши шляхи сприяння відновленню миру в Євразії в документі «Позиція Китаю щодо політичного врегулювання української кризи», оприлюдненому 24 лютого 2023 року».

Цікаво, яке це Китайська Народна Республіка має «власне знання фактів, історії та міжнародних відносин»? Що Росія має права на всі окуповані нею території, які свого часу силою були втягнуті в СРСР? Яке це таке у Пекіні знання «міжнародних відносин», коли Російська Федерація напала на одного з засновників Організації Об’єднаних Націй та намагається привласнити собі її міжнародно визнані території.

Сюй Веньхун звертає увагу: «У «Спільній домовленості між Китаєм і Бразилією щодо політичного врегулювання української кризи», яку дві країни підписали 23 травня 2024 року, Китай підтвердив свою позицію щодо пошуку мирного політичного вирішення української кризи. Вирішуючи бути на правильному боці історії, Китай підтримує реальний мирний прогрес і виступає проти таких ігор, як удавання, що ставляться до всіх сторін однаково і чесно, але роблять якраз протилежне – проводять заочний суд».

Тобто автор вважає, що до агресора та жертви його віроломного нападу потрібно ставитися однаково. З чого закономірно випливає, що це Україна сама винна у тому, що Росія на неї напала. А Пекін разом з Москвою «на правильному боці історії». Такий собі неприхований меседж – хочете припинення війни, виконайте швидше усі забаганки російського диктатора Путіна, й тоді він на якийсь час залишить вас у спокої.

Варто звернути увагу, що вдруге Сюй Веньхун згадує у своїй статті про «заочний суд». Видно вони дуже не хочуть очного суду над Путіним і путінізмом, який неодмінно буде. У Пекіні можуть скільки завгодно виступати у ролі адвоката російського кривавого диктатора і просторікувати про «китайський мир», проте пройде дуже небагато часу й суд історії обов’язково розставить усе на свої місця.

У кінці своєї статті автор резюмує: «Що стосується України, то Китай поважає її суверенітет і територіальну цілісність. Стосовно Росії Китай прагне розвивати всеохоплююче стратегічне партнерство координації нової ери, на основі принципів неконфронтації, неприєднання та ненацілювання на треті сторони. Хоча Китай відмовляється брати участь у мирній зустрічі у Швейцарії, це не означає, що він відмовився від своєї позиції щодо мирного посередництва та сприяння переговорам. Китай чітко дав зрозуміти, що продовжуватиме сприяти мирному процесу по-своєму, підтримувати комунікацію з усіма сторонами та накопичувати умови для політичного вирішення української кризи. Китай підтримує зусилля сторін щодо мирного врегулювання російсько-українського конфлікту. Але такі мирні саміти – не що інше, як глум над міжнародними відносинами та фарсові спроби обдурити світ».

Сюй Веньхун явно лукавить, коли проголошує, «що стосується України, то Китай поважає її суверенітет і територіальну цілісність». Адже неможливо одночасно допомагати ворогові українців Російській Федерації і робити вигляд, що Пекін ставиться прихильно до незалежності Української держави. У КНР постійно говорять одне, а роблять діаметрально протилежне.

Якщо Китай «продовжуватиме сприяти мирному процесу по-своєму», то це означає, що він сподівається, що допомагаючи Путіну, він доб’ється бажаного для Кремля результату. Саме цим можна пояснити його відмову взяти участь саміті у Швейцарії.

Перефразовуючи Сюй Веньхуна, можна підбивати підсумки статті, яка явно писалася під безпосереднім контролем Центрального відділу пропаганди Комуністичної партії Китаю. Це не саміт у Швейцарії, а позиція Китаю щодо війни Росії в Україні є «глум над міжнародними відносинами та фарсові спроби обдурити світ».

Подібна позиція Сі Цзіньпіна щодо України показує, що Китайська Народна Республіка не бажає реалістично подивитися на міжнародні відносини. Щоб там далі не робили у КНР, намагаючись відбілювати злочинний путінський режим, тут їм нічого не світить. Але вступаючи у відкриту конфронтацію з колективним Заходом щодо України, «миротворці» з Китаю гарантовано можуть дуже багато втратити. Але чи розуміють це сьогодні у Пекіні?