«Купіть в мене сокиру. Скільки дасте, стільки і буде!». Як виглядає київський живий музей

Вздовж залізничної платформи «Зеніт» і прилеглих до неї вулиць та завулків у Києві розкинувся на розстелених на землі скатертинах та клейонках, розставлених розкладачках та туристичних столиках, в коробках та на капотах машин «блошиний базар». 

- Купіть в мене сокиру. Скільки дасте, стільки і буде! - пропонувала бабця. Народ не купував. - А рашпіль нада?

Продавці різні, але за роки життя на базарі стали один одному ледь не членами родини... Самотні бабці, що продавали свій скромний крам. Елементи кримінального світу, які окулярами від сонця прикривали фінгали під очима, збуваючи чиїсь пожитки. Заможні торговці на майже нових фольксвагенах, шкодах торгували раритетом. Кожен покупець, якщо і не купить собі товар, то приємно поспілкується. Ринок не просто гудів, він перетворився на живий музей, в якому зберігалися не тільки речі, а цілі епохи.

- ця залізяка в яку ціну? 
- 300 гривен, но хорошему человеку можно и дешевле.

Неподалік від залізяччя продають самогонний апарат. А через кілька рядів уже і кінцевий результат процесу бродіння-гоніння. Не первак, звісно, але і так зійде, щоб душу полікувати комусь. 

На розкладках, де «инструмент эпохи ссср» представник робітничого класу епохи СРСР уже лікувався прямо з горла пляшки. Навпроти на спекотному травневому сонці сушилася тарань.

На ринку уживалися всі: ікони, що лежали поряд посуду з нацистською символікою, юний Карл Маркс з працею Михайла Грушевського; бюсти Сталіна біля Шевченка; капці за 20 грн з вазами за 3000 грн, дроти, мікросхеми, заіржавілі цвяхи, самовари та вугільні праски, монети, значки, марки і навіть потрощена вщент гітара.

- нет, я хочу 400 за неё взять, но отдам за триста. Переведи ей, она ж не понимает,- майже кричав продавець бронзових рюмок азійської зовнішності дівчатам-покупцям.- ладно за 250 отдам. Переведи ей!

Далеченько линула затяжна пісня патифону. З обкладинок вінілових пластинок дивилися Алла, Beatles, Queen, Pink Floyd, Девід Боуі. В іншому місці на підлозі лежав Чайковський. А власник фольксвагена продавав диски, слухаючи водночас добротний блюз. Лише одиноко стояли баяни. І на їхньому фоні раз на півгодини електропотяг видавав своє глибоке протяжне «фа».

Любителі полунички теж могли собі знайти предмет для любування -без еротики в мистецтві ніяк. Ілюстрований журнал літератури, політики і сучасного життя «Нива» агітував на своїй передовиці оформити підписку за 1884 рік. Як бонус «каждый новый подписчик получает все уже вышедшие в 1884 году номера «Нивы» со всеми приложениями». А додатки між іншим про паризьку моду! Підписатися?

Прибарахлилася і я. Ф. Нєзнанскій, Е. Тополь «Журналист для Брежнева или смертельные игры» за 5 гривень опинилися в моїй сумці. Я не купила б, але можливість отримати книгу майже на дурняк зробила своє діло. Тож, попереду на мене чекає політичний детектив про мафію в СРСР, викрадення журналіста з оточення Брежнєва, діяльність КДБ, урядові дачі, чиновники і кримінальний світ...